Філіпп VI Валуа

Коли помирав король Карл IV Красивий, він призначив Філіппа Валуа регентом королівства. Дружина короля Жанна д'Евре була вагітна, чекали, кого вона народить. 1 квітня 1328 королева народила дочку. Таким чином, старша гілка Капетингів обірвалася. Претензії на французький трон висловив англійський король Едуард III, який через свою матір Ізабеллу доводився онуком Філіппу IV Красивому. Але французькі барони відмовили йому на підставі прийнятого при Філіппові V закону, який не допускав передачі влади по жіночій лінії. Королем обрали Філіппа Валуа, який доводився двоюрідним братом Карлу IV Красивому. 29 травня його урочисто коронували в Реймсі як Філіппа VI.[2]

Свою діяльність новоявлений король розпочав із війни у Фландрії. У 1325 році фламандці виступили проти свого графа Людовика, взяли його під варту, а потім примусили підписати договір, що обмежував його владу. Вже під час коронації Філіпп присягнувся, що відновить всі права Людовика, графа Фландрського. У серпні французи з'явилися перед Кассельською горою, на якій розташувалося ополчення фламандських міст. Вночі фламандці несподівано напали на королівський табір і дісталися до самого королівського намету. Зі сходом сонця становище змінилося — французькі лицарі оточили великий загін ополченців і повністю його розгромили, убивши в цьому бою 15 тисяч ворогів. Після цієї поразки Кассель, Іпр і Брюгге відкрили перед Філіппом ворота. Влада Людовика була відновлена в повному обсязі. Після закінчення фламандської війни всі думки Філіпа були спрямовані на організацію нового хрестового походу в Палестину. У червні 1332 року в Мелені він, як колись Людовик IX Святий, прийняв хрест, і Папа Бенедикт XII доручив йому керівництво експедицією.[2]

Але англійський король Едуард III не залишив надії заволодіти французьким троном і цим завадив від'їзду Філіппа. На початку 1337 року на великому зібранні парламенту у Вестмінстері Едуард заявив про намір вимагати собі французьку корону. Негайно почав пошук союзників на континенті.

Були проведені переговори з імператором Людовиком IV, по всій Німеччині вербували найманців, але найвірніших союзників Едуард знайшов серед фламандців. Всі ці маневри викликали тривогу і роздратування у Франції. Відносини між двома державами стали холоднішими і ворожими. Нарешті, 1 листопада 1337 р. Філіппу було вручено формальне оголошення війни. Через кілька днів англійці оволоділи островом Кадзан біля фламандських берегів. Це була перша перемога, здобута ними в Столітній війні.[2] У серпні 1338 року Едвард III висадився у Фландрії. Але тільки в липні 1339 року англійська армія була готова до походу, який, втім, закінчився тільки спустошенням прикордонних володінь. Філіп ухилився від вирішальної битви, хоча мав у цей час добру й численну армію. У 1340 році об'єднані сили англійців і фламандців розбили французький флот біля Слейсі у морському бої. Філіп втратив усі свої кораблі і до 30 тисяч чоловік убитими і полоненими. З цього часу англійці безроздільно панували на морі. На суші Едуард безуспішно взяв у облогу Турне. Фортеця завзято оборонялася. Філіп займав сильну позицію, захищену болотами і окопами. Едуард не зміг виманити його у відкрите поле. У вересні, коли скінчилися гроші і припаси, королі уклали перемир'я. Втім, усі спроби прийти до якої-небудь мирної угоди були безуспішні. На початку 1345 року війна відновилася одночасно в Гієні, Бретані, Фландрії та набула цього разу значного розмаху. У наступному році Едуард III висадився в Нормандії. Англійці рушили вгору по Сені. Філіп з великою армією зайшов їм у тил. Стан ворога здавався дуже скрутним, але Едуард III спритно ухилився від битви на незручних позиціях, переправився через Сомму і зайняв висоти перед Кресі. 26 серпня тут відбувся вирішальний бій. Зранку густий туман прикрив англійську армію. У пошуках ворога французи в повному озброєнні пройшли шість миль і були дуже стомлені. До того ж безперервний дощ розмочив тятиви на луках генуезьких стрільців. Коли виглянуло сонце й відкрилися позиції англійців, розважливі лицарі пропонували Філіпу відкласти бій на наступний день, щоб дати можливість воїнам відпочити. Але запальні барони переконали короля своїми промовами. Він погодився почати бій, в якому, мабуть, мав усі шанси на перемогу. Однак хитромудрі дії Едуарда знову перекреслили всі його плани. Англійський король розмістив на пагорбах своїх стрільців, прикривши їх трьома рядами лицарів. Атака французів розбилася об дружну протидію англійців. Хмари стріл і вогонь гармат внесли сильний розлад в їх ряди. Атака припинилася. Англійці перейшли в наступ і стали тіснити ворога. В запеклому бою полягло, за різними свідченнями, близько 1200 французьких лицарів, а також до 15 тисяч зброєносців та піхотинців.[2]