Городок (Львівська область)

Початок міста сягає періоду Київської Русі. Розташоване на шляху між двома ключовими центрами Галицького князівства (XI-XIІІ ст.) — Перемишлем і Звенигородом, воно інтенсивно розвивалось також і в епоху Галицько-Волинського князівства, поєднуючи Перемишль з новою столицею — Львовом.

Уперше Городок згадується у Галицько-волинському літописі 1213 р., як добре укріплене місто Галицького князівства, громада якого могла вести власну політику відносно князя та брати активну участь у державному житті.[2]

Вали літописного Городка XII—XIII cт.

Церква Свято-Преображенського монастиря, початки якого сягають княжих часів

Вже на початку XIII ст. місто відігравало важливу роль в економічному і політичному житті регіону. Близько 1219 р. у місті були люди, вірні галицькому боярину Судиславу, тому міщани «збунтувались» проти князя Мстислава Удатного.[3]. Галицько-Волинський літопис зафіксував, що у 1227 р. новгородський князь Мстислав Удалий стояв із своїм військом у Городку. Йому на допомогу прийшов зі своїм військом князь Данило Романович, щоб разом боронити Галицьке князівство від польсько-угорської навали.

На той час, Городок мав вигляд фортеці, оточеної притокою Дністра річкою Верещицею (яка була в минулому більш повноводною та судноплавною), ставами, важкодоступними болотами. Місто складалось з двох частин: внутрішньої, найбільш укріпленої, т. зв. дитинця і зовнішньої — «острога» (передмістя). Дитинець розташований у північній частині городища, на території сучасного міського парку, на північний захід від Ринкової площі. Його план має неправильну овальну форму розмірами 120×210 м., загальною площею 3 гектари. Давні укріплення дитинця були зруйновані пізнішим будівництвом замку XV—XVII ст., а також планувальними роботами під час влаштування теперішнього парку. Лише зі сxідного боку помітний незначний профіль валу, який плавно переходить у схил, а далі — у штучну терасу. Колишній дитинець відділений від території давнього посаду, площею близько 16 гектарів, глибоким до 7 м., ровом з шириною, у верхній частині 20-25 м.. Посад теж відокремлений двома рукавами річки Верещиці. На сьогодні він повністю забудований.

Археологічними дослідженнями 1985 р. у північній ділянці дитинця виявлено рештки нижніх вінців зрубів оборонної стіни, а також зруйновану, мощену вапняком, долівку двоповерхової будівлі, можливо, вежі[4]. Внаслідок розкопок під час пристосування приміщень колишніх казарм та францисканського монастиря під потреби Спасо-Преображенського монастиря, розташованого на місці городища княжого періоду, було виявлено цеглу та кладку, характерну для давньоруської епохи. Це підтвердило дані історичних джерел про існування тут давньоруського храму, який згодом, після завоювання Галичини польськими королями, був перетворений на францисканський монастир[5].

В епоху Війни за галицько-волинську спадщину місто змінювало політичну приналежність протягом всієї другої половини XIV століття.

Після походу польського війська на Львів у 1349 р. Городок разом з іншими містами Галичини підпав під владу короля Казимира ІІІ, який володів краєм пожиттєво, відповідно до угод з Угорщиною. По його смерті король Людовик Угорський приєднав Галичину до Угорського королівства, поставивши управителями старост. 15 серпня 1386 р. руський староста Андрій (лат. Andreas), уповноважений князем Владиславом Опольчиком, видав у Городку грамоту, якою прирівняв права перемиських католицьких шевців до прав львівських шевців. Свідками у грамоті записані, зокрема, Герборд з роду Гербуртів та городоцький воєвода Юрій (лат. Georgius).[6]. У 1387 р. Городок, як окреме королівське місто, увійшов до складу Львівської землі, а пізніше став центром Городоцького староства. У 1389 р. місто одержало магдебурзьке право, що означало створення в місті органів самоврядування. На той час Городок розростався, окрім центральної частини ринку розбудовуються передмістя — Львівське і Черлянське.

Церква Благовіщення 1633 р. побудована на місці більш давньої дерев'яної споруди

У 1387—1434 рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто навідувався та тривалий час мешкав у Городку, де й помер у 1434 р.. За Ягайла Городок входить до складу новоутвореного на землях колишнього Руського — Королівства Руського воєводства, як окреме королівське місто.

У XV ст. та на початку XVI ст. місто зазнало настільки масштабних руйнувань і грабунку від татар, що відбудувалося лише у XVI ст.

Якийсь час місто було власністю (на «княжому праві») князя Свидригайла, що сталось після надання короля Ягайла — його старшого брата.[7] У 1504 р. король дозволив міщанам за власні кошти відбудувати Городок, а також звільнив його мешканців від сплати деяких податків.

Поступово у місті відроджуються і розвивається торгівля та промисли. Городок дістав право торгувати сіллю і став центром соляних складів. Важливим предметом експорту була риба, яку віддавна розводили в місцевих ставках. У ΧΙV-ΧVΙΙ ст. Городок був ремісничим містом. Ремісники були об'єднані в 12 цехів. Добре розвивались деревообробні та шкіряні промисли. У 1555 р. українці могли займатись ремісництвом лише завдальшки в милю від міста.

У 1420 р. Ягайло поселив у місті 6 католицьких ченців ордену францисканців. Королівський уряд збудував для них костел і монастир біля замку. Українців ж витіснили на Львівське, Вишнянське та Заставське передмістя. Тож, відстоюючи свої права, українське населення Городка створило у 1591 р. братство — громадську організацію українських міщан, яке виступало проти національного гніту. Вплив Городоцького братства зріс настільки, що київський митрополит Михаїл Рогоза у 1593 р. запросив його членів до участі в Соборі.

1611 р. датуються згадки про бунт місцевих мешканців проти польсько-католицької адміністрації, котра, скориставшись пожежею і втратою частини документів, намагалась усунути осіб української (руської) національності та православного віросповідання від урядових посад. Керівниками цього повстання були городяни Курилович, Маляр, Кунащик, Кравець, Кривецький, Захарчів[8]. У 1648 р. мешканці міста взяли активну участь у військових діях армії Богдана Хмельницького, котра здобула Городок у листопаді.[9]. Значною подією в Історії міста стала Битва під Городком 1655 р., у результаті якої сили Речі Посполитої були розгромлені, а війська Хмельницького змогли приступити до облоги Львова[10].

У 1672 р. турецький паша Омер-Алі захопив місто та зруйнував його, і в подальшому — наприкінці ΧVΙΙ та впродовж ΧVΙΙΙ ст. місто занепало. У ΧVΙΙΙ ст. місто відбудували. Королівський замок був осідком старости, який виконував адміністративні функції очільника Городоцького староства. Був збудований фільварок та 2 корчми. У другій половині ΧVΙΙ ст. міський уряд підвищив митні повинності, чим призвів до занепаду торгівлі в місті.

Фасад Городоцької ратуші 1832 р., у стилі класицизму^{[джерело?]}, характерного для австрійського репрезентативного будівництва

У 1772 р. Галичину було приєднано до Габсбурзької монархії (з 1804 — Австрійська імперія, з 1867 р. — Австро-Угорщина). Через суцільне бездоріжжя того ж року через Городок розпочато будівництво цісарського тракту, що сполучив Відень та Львів, 1773 р. відкрито поштове сполучення, а з 1775 р. — рух диліжансів. Всі маєтки Городоцького староства і сам Городок перейшов у власність держави. Тоді ж австрійський уряд продав багато сіл польським та німецьким колоністам. На землях Городоцького староства оселились німецькі колоністи, які у 1786 р. утворили колонію «Фордерберґ» (походить від нім. словосполучення - "Vor der berg", дослівно "перед горою"). У 1789 р. почала діяти школа з німецькою мовою викладання. Українська початкова школа була відкрита у 1842 р..

У 1867 р. Городок став повітовим центром Австро-Угорщини, де до 1918 р. працювали повітовий суд, податкове управління, окружна шкільна рада. Місто не мало великих підприємств. На цей період там діяли гарбарня, млин, миловарня, 3 олійниці, фабрики соди і сільськогосподарських добрив та «вапнярка». В 1890 році у місті було 2870 будинків. В них мешкало 10 116 чол. З них у сільському господарстві працювали 4 264 осіб, займалися ремеслом — 3 677, торгівлею — 856, розумовою працею — 342. Крім того, було 292 наймити.

Господарське товариство у 1883 р. організувало в Городку рільничу школу. До Першої світової війни у Городку базувався другий дивізіон 6-го полку драгунів австро-угорської армії (зі штабом у Перемишлі). Також у місті Городку дислокувався 3-й полк уланів. Під час війни у 1914 р. на околицях Городка відбулась відома в історії Городоцька битва між австро-угорськими та російськими військами. Поразка австрійських військ дала змогу російській армії завершити захоплення Галичини, підійти до Карпат і оточити перемиську фортецю[11]. Австрійська влада повернулась до міста у 1915 р.

18 листопада 1918 р. місто зі сходу було атаковане польською кавалерією, що наступала з боку Львова. 20 листопада поляки продовжили свій наступ за підтримки панцерного потягу і завдяки цьому о 15:00 того ж дня вони вступили до Городка, полишеного місцевою українською залогою (наличувала 600 вояків).

1 січня 1925 р. до міста було приєднане село Фордерберґ (село формувалося німецькими колоністами від 1786 р.)[12].

Пошта в Городку

Некролог у газеті «Сурма» на смерть Юрія Березинського, Володимира Старика, Василя Біласа та Дмитра Данилишина

30 листопада 1932 р. боївка ОУН здійснила напад на польську пошту в місті Городку. Участь в акції взяло 12 бойовиків ОУН із різних місцевостей: Юрій-Мирослав Березинський — керівник групи, а також Дмитро Данилишин, Василь Білас, Маріян Жураківський, Петро Максимців, Степан Долинський, Степан Куспісь, Степан Мащак, Володимир Старик, Григорій Файда, Степан Цап та Григорій Купецький.

У середу 30 листопада бойовики рівно о 16:55 із двох різних боків вулиці наблизилися до будинку пошти та увійшли до неї, надягнувши на обличчя маски. Нападники розбилися на чотири групи: одні увійшли до приміщення пошти, другі мали на меті виключно касу, третя група блокувала телефонні апарати, четверта залишилася в коридорі для прикриття.

Але напад склався невдало. Несподіванкою для бойовиків стало те, що всі поштові службовці, колишні вояки легіону Пілсудського, всупереч інструкціям мали при собі револьвери. Щойно бойовики зайшли до залу і запропонували всім підняти руки догори, на них посипалися постріли, а двері каси замкнулися. За іншими даними, першим стріляти почав саме Юрій Березинський, який контролював п'ять працівників пошти. Не витрачаючи часу, Дмитро Данилишин вистрілив кілька разів у двері каси, вибив вікно, через яке видавалися гроші, а Василь Білас через це вікно проник до каси і забрав гроші. Після цього Василь Білас та Дмитро Данилишин негайно вибігли з будинку, давши умовлений знак бойовикам, що слід відступати.

Але й тут усе склалося не так, як очікувалося. Коли боївкарі вибігали з пошти, у них стали стріляти з будинків, розташованих біля поштового будинку. Тому довелося відбиватися й на вулиці.

Юрій-Мирослав Березинський отримав дуже серйозне поранення під час перестрілки і впав, щойно вибігши на вулицю. Щоб не попасти живим у руки ворога, застрелився. Загинув і Володимир Старик, якого вбили пострілами з будинків на вулиці. Боївкарі Степан Куспісь, Дмитро Данилишин, Маріян Жураківський, Степан Мащак та Григорій Купецький отримали поранення в руки та ноги.

У вересні 1939 р. Городок було окуповано радянськими військами. У 1939—1941 рр. тривали російсько-комуністичні репресії проти мирного українського населення міста, особливо щодо представників української інтелігенції.

27 червня 1941 р. розпочалась окупація Городка німецькими військами. Під час війни було пограбовано підприємства Городка, зруйновано 2 залізобетонні та 3 дерев'яні мости через річку, залізничний вокзал. На примусові роботи було вивезено понад 1200 остарбайтерів, розстріляно і вивезено в табори смерті більш як 7 тис. чоловік місцевого населення. Частина міста була відгороджена колючим дротом, де німецькі війська утворили ґетто, куди зігнали понад 6 тис. євреїв, де вчинили над ними жорстоку розправу. 25 липня 1944 р. радянські війська ввійшли в місто.

У 1949 р. в Городку було створено 5 колгоспів.

До міста було приєднане село Довжанка (колишня Довжанська сільрада, до того — колонія Морги[13]), а тепер це вулиця Львівська.

• Бірецька Оксана Лонгинівна — відома українська піаністка, педагог, письменниця, громадська діячка.
• Бльок Іван Іванович — Герой України, захисник Майдану.
• Дмитро Вергун — етнограф та поет.
• Ветошко Володимир Богданович — український шахіст.
• Роман Горак — письменник-прозаїк. Заслужений працівник культури України. Кандидат хімічних наук, професор.
• Степан Горак (1920—1986)  — український історик, публіцист, громадський діяч.
• Ігор Горін (1904—1982) — оперний співак.
• Ґабріель з Городка — монах-бернардин, засновник реформатів у Польщі.[17]
• Земзеров Віктор В'ячеславович (1989—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Кулєба Тарас Степанович — Герой України, учасник АТО (загинув 16 серпня 2014 під час виходу з оточення в секторі «Д»).
• о. Роман Лиско — блаженний священномученик Української Греко-Католицької Церкви, священик УГКЦ; замордований московсько-більшовицькими окупантами.
• Андрій Одуха — Герой України, учасник АТО (загинув 26 серпня 2014 під час обстрілу з БМ-21 «Град» аеропорту Луганськ).
• Іполіт Слівінський — польський архітектор, видавець, політик.
• Солтис Ярослав Федорович — український банкір.
• Галина Швидків (народилася 1970) — українська співачка (сопрано), науковець і громадський діяч, заслужений працівник культури України, доцент Рівненського державного гуманітарного університету.
• Францішек Яворський — відомий львівський історик та архіваріус .
• Олійник Петро Романович — український художник.

• Лесь Мартович — відомий український письменник, з 1899 по 1903 рік працював на посаді помічника адвоката
• Іван Франко — перебував наприкінці ΧΙΧ століття в місті
• Василь Стефаник
• Максим Рильський
• о. Лев Трещаківський — довголітній парох міста.[18]
• Галушка Оксана Андріївна (1894—?) — ланкова колгоспу, Герой Соціалістичної Праці.
• Мирослав Малахівський - поет, редактор часопису "Народна думка", журналіст, публіцист.

• Юзеф Бєльський-Рабштинський

• Кулєба Тарас Степанович (1993—2014) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.