Невістка

Неві́стка — дружина сина, брата, дівера: дружина стосовно сім'ї чоловіка: до його батьків (свекра та свекрухи), брата (дівера), сестри (зовиці) і чоловіка зовиці (зятя). Невістка для батька і матері чоловіка, ятрівка для братів і сестер чоловіка, вона ж є також невісткою для всієї його родини. Дружина брата також називається братова́ (діал. шва́грова), дружина дівера — ятрівка чи діверка, дружина сина в діалектах — синова́[1].

Етимологія

Слово невістка походить від дав.-рус. невѣста, прасл. *nevěsta («наречена», «невістка»). Походження *nevěsta не зовсім ясне. На думку більшості дослідників, утворене від *ne («не») і прикметника жіночого роду *věsta («знайома», «відома»), пов'язаного з дієсловом *věděti («знати», «відати»); таке найменування майбутньої дружини, дружини сина могло бути пов'язаним з табу (намаганням утаїти від злих духів перехід дівчини в іншу сім'ю). Інші дослідники виводять *nevěsta від ранішого *neu̯ou̯edta, утвореного від пра-і.є. *neu̯ («новий») і *u̯ed(h) («вести», «брати заміж»), тобто «новоприведена»: пор. лит. vesti («одружуватися»), nauveda («молода»), дав.-рус. водити жену («одружуватися»), водимая («дружина»); але неясною залишається причина наявності кореневого [ě] замість очікованого [e]. Також виводиться від *ne-u̯ois-ta < *ne-u̯oiḱ-ta (з пра-і.є. u̯oiḱ- — «рід»), тобто «нерідна»; чи від *ne-u̯ēd-tā, тобто «ще не викрадена». Недостатньо обґрунтовані версії:

1) від *nevĕ (форми місцевого відмінка від пра-і.є. *neu̯os — «новий») і *sthā (пор. староста), тобто «та, що перебуває в новому становищі»;

2) від *neu̯istha (найвищого ступеня порівняння *neu̯os), тобто «найновіша», «наймолодша»;

3) від *neu («ново-») і *ēdtā (пасивного дієприкметника від *ēdō — «приймати»), тобто «новоприйнята»;

4) від *ne і *vēdno («віно»), тобто «не продана». Сумнівні також зіставлення з лит. vaisa («плодючість»), pavaisti («зачати»), тобто «ще не запліднена»; з лат. noverca («мачуха»), тобто «нова жінка в сім'ї»[2].

У праслов'янській мові для позначення дружини сина, брата вживалося також слово *snъxa (звідки заст. діал. сноха[3], рос. сноха, старопол. snecha, чеськ. snacha[ком. 1], болг. снъха, серб. снаха/snaha, словен. snaha). Воно вважається спорідненим з грец. νυός, лат. nurus, давн.в-нім. snur, нім. Schnur, давн-англ. snuru, вірм. նու, ну, санскр. स्नुषा, снуша (всі означають «невістка»), алб. nuse («наречена»), і походить від пра-і.є. *snusós, очевидно, пов'язаного з *sneu («в'язати», звідки й прасл. *snovati — «снувати»). Похідне розмовне слово снохач («свекор, який має статеві зносини з невісткою»)[4] запозичене з російської мови[5].

Інше

«Невістка», «невістулька» — народні назви королиці звичайної[6], які рослина отримала за білий колір пелюсток квіток, схожих на вбрання нареченої («невісти»)[2].

Див. також

Коментарі
  1. Запозичення із західної підгрупи південнослов'янських мов, на що вказує наявність [a] на місці праслов'янського [ъ]

Примітки
  1. Синова // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  3. Желехівський Є., Недільский С. Малоруско-нїмецький словар. Т. 2. — Львів, 1886.
  4. Снохач // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  6. Невістка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.