Новоукраїнський район (1923—2020)

Найвизначнішою археологічною пам'яткою, знайденою на цій території, є знаменитий Глодоський скарб — поховання дуже багатого і знатного вождя кінця VII ст. або початку VIII ст. н. е. з великою кількістю золотих і срібних виробів. Обрядова специфіка дає можливість припущення слов'янської приналежності похованого.

У добу Козаччини терен, зайнятий тепер Новоукраїнським районом, входив до вольностей (превільованих земель) Війська Запорозького. Внаслідок невдалої війни з Туреччиною 1710–1713 рр. він потрапив під владу Османської імперії, але після поразки турків у війні 1735–1739 рр. ввійшов до складу Бугогардської паланки Нової Січі.

У 1753 р. (за сенатським указом від 18.08.1753 р.) ця територія була віддана Новослобідському козацькому поселенню, з якого 14 травня 1754 року був сформований Новослобідський козацький полк. Від цієї дати починається стабільне заселення майбутньої Новоукраїнщини. Сотенною слободою полку був Сухий Ташлик (Глодоси), у складі полку перебували також поселення Павлівськ (Новоукраїнка), Чорний Ташлик (тепер у складі Новоукраїнки), Рівне.

У 1764 р. Новослобідський козацький полк був переформований у Єлисаветградський пікінерний полк, а його територія ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії, створеної за указом від 30.03.1764 р. Командував полком Микола Адабаш, що відобразилося у назві місцевості, де тепер розташована однойменна залізнична станція.

У 1769 р. в Єлисаветградській провінції був поселений Молдавський гусарський полк, сформований з турецьких підданих православного віросповідання, які перейшли на сторону Росії під час російсько-турецької війни, розпочатої 1768 року. Полк складався із шістнадцяти поселенських рот. Штаб полку та штаб його 1-ї роти знаходились у Павлівському шанці (укріпленому поселенні), у Чорноташлицькому шанці розміщалася 4-та рота, у Сухоташлицькому — 12-та рота. Командував полком Василь Звєрєв, назва села Звєрєвка в Новоукраїнському районі нагадує про свого колишнього власника.

У 1773 р. Павлівськ (з 1764 р. — Ново-Павлівськ) офіційно отримав статус посаду, тобто неадміністративного міста, хоча фактично був містом з початку свого існування — заснувався як фортеця, що й відрізняло в давнину міські поселення від сільських.

У 1775–1776 рр. провінції Новоросійської губернії були поділені на повіти, більша частина рот Молдавського гусарського полку ввійшла до складу Катерининського (з 1781 р. — Ольвіопольського) повіту Єлисаветградської провінції.

У кінці 1782 р. провінції були скасовані, а 30 березня 1783 р. Новоросійська губернія об'єдналася з Азовською і стала називатися Катеринославським намісництвом, адміністративно-територіальний поділ якого остаточно визначився 22 січня 1784 р.

4 вересня 1784 р. адміністративним центром Ольвіопольського повіту став Новомиргород, а повіт був перейменований на Новомиргородський.

27 січня 1795 р. Новомиргородський повіт увійшов до складу новоствореного Вознесенського намісництва, яке проіснувало до 12 грудня 1796 р. З Вознесенського і Катеринославського намісництв знову була сформована Новоросійська губернія, кордони і поділ якої були остаточно визначені указом від 29 серпня 1797 р., за яким територія Новомиргородського повіту була розподілена між Єлисаветградським і Ольвіопольським повітами.

8 жовтня 1802 р. Новоросійська губернія розділилася на три губернії, територія майбутньої Новоукраїнщини опинилася у Миколаївській губернії, яка 15 травня 1803 р. у зв'язку з переведенням адміністративного центру до Херсону була перейменована на Херсонську.

Після указу 16 квітня 1817 р. про реформування Бузького козацького війська у Бузьку уланську дивізію в усіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської губернії почався процес створення військових поселень.

У 1821 р. в Єлисаветградському повіті була розміщена 3-тя Українська уланська дивізія, сформована з полків Українського козацького війська, прославленого в боях Вітчизняної війни 1812 року та закордонних походах 1813–1814 рр. У Новопавлівську (Новоукраїнці) стояв 1-й ескадрон, а в Рівному — 2-й ескадрон 1-го Українського уланського полку (з 1830 р. — Українського уланського полку, без номера), у Сухому Ташлику (Глодосах) — 3-й ескадрон 2-го Українського уланського полку (з 1830 р. — Новоархангельського уланського полку) цієї дивізії. Павлівський посад був полковим поселенням — тут знаходився штаб 1-го Українського уланського полку (колишнього 1-го Українського козацького полку), у зв'язку з чим у 1830 р. місто перейменували на Новоукраїнку. Військові поселення 2-го резервного кавалерійського корпусу, до складу якого входила 3-тя Українська уланська дивізія, були поділені на вісім округів. Новоукраїнка була центром 5-го кавалерійського округу, в якому рахувалося й Рівне, Глодоси підпорядковувалися 6-му кавалерійському округу з центром у Новоархангельську. Ескадронні поселення одночасно були волосними центрами своїх округів. У 5-му окрузі центром 1-ї волості була Новоукраїнка, 2-ї — Рівне, 3-ї — Новоукраїнськ (Злинка). У Глодосах був центр 3-ї волості 6-го округу.

Запровадження військових поселень і передача території у військове відомство привело до скасування Єлисаветградського повіту, що сталося 6 грудня 1828 р. Землі, не зайняті військовими, відійшли до новоствореного Бобринецького повіту.

За указом 4 червня 1857 р. військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда у 1865 р. Села, в яких стояли кавалеристи, були переведені у стан державних, ескадронні — стали волосними центрами повіту. Новоукраїнка з 1858 р. знову стала називатися посадом Павлівськом (з доданням у дужках уточнення — Новоукраїнка), поселення Глодоси 29 січня 1863 р. отримало статус містечка, відновилося містечко у Рівному, а в Семенастому воно було запроваджене та існувало без змін з 1831 р.

В подальшому і до радянських часів новоукраїнський терен перебував у складі Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.

У травні 1919 р. Херсонська губернія розділилася на дві — Одеську та Херсонську, що було затверджено Всеукрревкомом 28 січня 1920 р. 13 березня 1920 р. Херсонську губернію перейменували на Миколаївську, в складі якої й перебував Єлисаветградський повіт. На VI Єлисаветградському з'їзді Рад, який відбувся 4 — 12 лютого 1921 р., була прийнята постанова про створення районів, для чого вибрана спеціальна адміністративно-територіальна комісія. Постановою міжвідомчої губернської територіальної комісії від 5 квітня 1921 р. Єлисаветградський повіт був поділений на 9 районів, один з яких називався Новоукраїнським. 24 червня 1921 р. районів стало вісім (Єлисаветградський район укрупнився за рахунок ліквідованого Володимирського), а 22 лютого 1922 р. — п'ять, але Новоукраїнський район не скасовувався. 24 травня 1922 р. поширений пленум Єлисаветградського повітового виконкому прийняв постанову про ліквідацію районів і районних адміністративних установ. У липні 1922 р. з ліквідацією районів у Єлисаветградському повіті відбулося укрупнення волостей — замість 40 стало 24. У жовтні 1922 р. Миколаївська губернія злилася з Одеською.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р., затвердженою 2-ю сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 р., повіти були скасовані, а губернії поділені на округи та райони. Так, у складі Єлисаветградського округу Одеської губернії виник Новоукраїнський та Рівнянський райони.

8 липня 1924 р. Єлисаветград був перейменований на Зінов'євськ з відповідним перейменуванням округу.

3 червня 1925 р. постановою ВУЦВК губернії були ліквідовані, а округи укрупнені.

У 1930 р. постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня та 12 вересня округи були ліквідовані та встановлена двоступенева система управління (район — центр).

У лютому 1931 р. був ліквідований Рівнянський район, а його територія приєднана до Новоукраїнського.

9 лютого 1932 р. в ряді перших п'яти областей була утворена Одеська область з Новоукраїнським та Рівнянським районами у своєму складі.

У липні 1933 р. частина території Рівнянського району була виділена для формування Компаніївського району.

27 грудня 1934 р. Зінов'євськ був перейменований на Кірове.

У 1937 р. Новоукраїнський район складався з однієї селищної (Новоукраїнської) та 16 сільських рад, Рівнянський район — з 14 сільських рад.

У 1938 р. Новоукраїнка отримала статус міста, втрачений нею в зв'язку з радянськими адміністративними реформами.

10 січня 1939 р. указом Президії ВР СРСР була утворена Кіровоградська область, а Кірове перейменоване на Кіровоград. У склад області ввійшли Новоукраїнський та Рівнянський райони.

Під час німецької окупації (01.08.1941 — 17.08.1944) Новоукраїнський район був у складі Новомиргородського дебіту, а Рівнянський район — у складі Бобринецького дебіту, які входили до Миколаївського генерального округу (генералбезірку), підпорядкованого Райхскомісаріату України.

Після війни Новоукраїнський район складався з 14 сільрад, в яких налічувалося 64 населених пункти, Рівненський район — з 14 сільрад і 61 населеного пункту.

12 листопада 1959 р. Новоукраїнський та Рівнянський райони були укрупнені за рахунок ліквідованих Витязівського та Піщанобродського районів.

У 1962 р. Новоукраїнський район налічував 2 міста (Новоукраїнка та Помічна, яка тоді була в Новоукраїнському районі) та 98 сільських поселень, підпорядкованих 14 сільським радам, Рівнянський район складався з 9 сільських рад, які об'єднували 41 населений пункт.

30 грудня 1962 р. Рівнянський район був ліквідований, а його територія відійшла до знов укрупненого Новоукраїнського району.

4 січня 1965 р. в Кіровоградській області відбулось розукрупнення районів (з 12 створено 18), але Рівнянський район вже не відновився. Цього року Новоукраїнський район складався з однієї міської та 17 сільських рад і мав 94 населених пункти.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Миколаївську Новоукраїнського району до складу Добровеличківського району, а Глодоську Маловисківського району — до складу Новоукраїнського району.[2]

У 1972 р. в районі було 1 міська, 19 сільських рад і 94 населених пункти, у 1977 р. — 1 міська рада, 16 сільських рад і 86 населених пунктів, у 1979 р. — 1 міська рада, 16 сільських рад і 86 населених пунктів у 1986 р. — 1 міська рада, 16 сільських рад і 83 населених пунктів, у 1991 р. сільських рад збільшилося до 21.

Новоукраїнський район — один з найстаріших і найстабільніших районів області. Заснований 5 квітня 1921 року, на відміну від більшості районів, утворених 7 березня 1923 року, він тільки раз, на строк менше року, припиняв своє існування.

Грузька балка, Новопавлівська балка.

Ташлицькі скелі.

Явдокимівський.

Войнівський (загальнодержавного значення), Діброва нащадків, Калинова балка, Квіти на скелях, Косюрівський, Малі Байраки.

Горіхівська балка, Ексампей.