Українці в Україні

Чисельність українців за переписом 1897 рр.

На початку XVIII ст. понад 99 % українців у межах України мешкали у лісостеповій та лісовій зонах, тоді як степова зона залишалася практично незаселеною. У XVIII ст. почалася масштабна колонізація степу і кількість українців зросла за 1719 ‒ 1795 рр. майже у 19 разів, з 40 тис. до 740 тис. У 1795 р. на степовому південному сході проживало 8,5 % загальної чисельності українців України, у 1858 р. ‒ вже 15,2 %, а у 1897/1900 рр. ‒ понад 19 %. У 1910‒1917 рр. у степовій зоні проживало бл. 5,9 млн українців (22 % загальної чисельності), у лісовій та лісостеповій зонах ‒ бл. 21,1 млн українців (78 % загальної чисельності).[3]

Динаміка чисельності українського населення України в XVIII — поч. XX ст., тис.[3]

Частка українців у населенні регіонів у XVIII — поч. XX ст., %[3]

У 1719 р. у межах Речі Посполитої (Правобережжя, східна Галичина) проживало понад 3 млн українців, що становило бл. 62 % їх загальної чисельності на теренах сучасної України. У межах Російської імперії (Слобожанщина, Полтавщина, Чернігівщина) налічувалося бл. 1,7 млн українців (35 % загальної чисельності).[3]

Станом на 1858 р. українські землі були поділені між Австрійською та Російською імперіями. У австрійській частині мешкало бл. 2,3 млн українців (17,8 % від чисельності у межах сучасної України), у російській частині ‒ 10,5 млн (82,2 %).[3]

До початку XX ст. частка українців, що проживала у межах Австро-Угорщини, зменшилася до 15,8 % (3,3 млн осіб), тоді як частка українців з Російської імперії зросла до 84,2 % (17,5 млн).[3]

Зміна чисельності українців за період між переписами 1959—1989 рр.

Динаміка чисельності українців у областях за даними переписів населення:

Зміна чисельності українців за період між переписами 1989—2001 рр.

У радянський період темпи приросту українського населення були значно нижчими ніж темпи приросту всього населення Української РСР. Так, у 1959—1970 рр. вони були на 23 % меншими ніж в середньому по республіці (+9,7 % проти +12,6 %), та втричі меншими ніж темпи приросту росіян (+28,7 %). За 1970—1979 рр. приріст чисельності українців в УРСР (+3,4 %) був уже на 36 % менше ніж в середньому по республіці та в 4,3 рази менше ніж приріст чисельності росіян (+14,7 %). Тенденція збереглась і у 80-ті роки, за 1979—1989 рр. кількість українців збільшилась тільки на 2,5 %, тоді як всього населення — на 3,7 % (на 48 % більше), а чисельність росіян зросла на 8,4 % (у 3,4 рази більше)[4].

Загалом, за 1959—1989 рр. кількість українців в УРСР збільшилась всього лише на 16,4 %, тоді як кількість росіян — на 60,1 %, всього населення — на 22,9 %. Із загальної величини приросту населення УРСР на 9583,0 тис. осіб, на українців, які у 1959 р. становили майже 77 % населення, припадало лише 54,9 % приросту (5260,6 тис.), тоді як на росіян, які становили у 1959 р. менше 17 % населення, припадало 44,5 % приросту населення УРСР. За тридцятиріччя частка українців у населенні Україні скоротилась на 4,1 %, з 76,8 % до 72,7 %. Головними причинами цього були поширення змішаних шлюбів та практика міжреспубліканського «обміну спеціалістами»[4][13].

Ситуація змінилась після проголошення незалежності України — за 1989—2001 рр. кількість українців продовжила зростання, не зважаючи на природне скорочення населення та еміграцію. Основним джерелом його збільшення було люди, народжені у змішаних шлюбах, переважно українсько-російських, які на радянських переписах записувалися росіянами. Завдяки кардинальній зміні динаміки у пострадянський період, загальна динаміка за 1959—2001 рр. українців, росіян та всього населення майже зрівнялась і стала дорівнювати +17 %, +18 % та 15 % відповідно[1][4].

Динаміка чисельності українців у міжпереписні періоди порівняно з динамікою чисельності росіян, інших національностей та всього населення[1][4].

У межах семи західних областей, що увійшли до складу України у 1930—1940-ві роки XX ст., налічувалося за даними перепису 2001 року 8 803 330 українців, або 23,45 % їх загальноукраїнської чисельності. Питома вага українців у населенні коливалась від 75,0 % у Чернівецькій області до 97,8 % у Тернопільській області. В абсолютних цифрах, найбільша кількість українців була зафіксована у Львівській області (2 471 033 осіб, 6,6 % загальноукраїнської чисельності, 3 місце), найменша — у Чернівецькій області (689 056 осіб, 1,8 % загальноукраїнської чисельності, 25 місце)

У Волинській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 024 955 українців, що становило 2,7 % їх загальної чисельності в Україні. Волинська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання чисельності українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. їх чисельність зросла на 21,7 % (13 місце по Україні).

Українці становили у 2001 р. 97,0 % населення області (3 місце після Тернопільської та Івано-Франківської) і абсолютно переважали в усіх районах та містах області, від 92,5 % у обласному центрі Луцьку до понад 99 % у північних поліських районах (Камінь-Каширському, Любешівському, Локачинському, Маневицькому, Ратнівському, Старовижівському).[14]

Частка населення, що назвало рідною українську мову у міських, селищних та сільських радах Закарпатської обл. за переписом 2001 р.

Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Закарпатської області за переписом 2001 р.

На Закарпатті у 2001 р. мешкало 1 010 127 українців, або 80,5 % всього населення, з них 10 201 осіб заявили про свою приналежність до етнографічних груп, переважно русинів (10 090 осіб). Найвищий відсоток населення, що назвали себе русинами, був зафіксований у Свалявському районі (5,5 %), де розташоване єдине в Україні село (Ганьковиця), абсолютна більшість населення якого (91 %) назвалися русинами. Понад 1 % русинів було зафіксовано і у Мукачеві, Ужгороді, а також Перечинському районі.[15]

Серед усіх регіонів України Закарпатська область посідала 3 місце після Києва та Криму за динамікою приросту чисельності українців з 1959 р. Кількість українців у області збільшилась за 42 роки на 47,2 % що втричі більше ніж в середньому по Україні (+16,7 %). За цей же час питома вага українців на Закарпатті зросла майже на 6 %, з 74,6 % до 80,5 %. Закарпатська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р.

Всі гірські та передгірські райони Закарпатської області є майже моноетнічним, з абсолютним домінуванням українців, тоді як у рівнинній зоні, найбільш густонаселеній, є території, де питома вага українського населення дуже низька. На смузі, що простягається від Ужгорода і Виноградова до кордону з Угорщиною, українці у більшості населених пунктів поступаються за чисельністю угорцям. Так, у Берегівському районі українці становлять менше 19 % населення і переважають лише у 10 з 43 населених пунктів району, поступаючись угорцям. У м. Берегове, що є містом обласного підпорядкування і не відноситься до складу Берегівського району, українці становлять 38,9 % населення, поступаючись угорцям (48,1 %). Примітно, що рівнинні території Закарпаття з переважанням угорського населення, характеризуються і найвищою в Україні часткою циган, абсолютна більшість яких теж є угорськомовними. Так, у м. Берегове, де за переписом 2001 р. проживало 6,4 % циган, угорську мову назвали рідною 54,8 % населення, на 6,7 % більше частки угорців, у Берегівському районі (4,1 % циган) — 80,2 % угорськомовних, на 4,1 % більше угорців (76,1 %).

В Ужгородському та Виноградівському районах українці становлять більшість населення (58,4 % та 71,4 % відповідно), але переважають лише у північних та центральних частинах районів. Крім того, українці є меншістю і у кількох селах на півдні Мукачівського району: Дерцен, Жнятино, Форнош, Серне, Баркасово, Чомонин.

На сході Закарпатської області, на межі Рахівського та Тячівського районів, є 10 населених пунктів, де переважають румуни. Так, українці є меншістю у селах Біла Церква, Плаюць, Середнє Водяне, Добрік Рахівського району, а також у селах Глибокий Потік, Діброва (Нижня Апша), Пещера, Подішор, Топчино Тячівського району. У селищі Солотвино Тячівського району українців налічується близько 15 % і вони поступаються за чисельністю румунам (56 %) та угорцям (25 %).

У Івано-Франківській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 371 242 українців, що становило 3,7 % їх загальної чисельності в Україні. З них 21 477 осіб, найбільше в Україні, назвали себе представниками етнографічних груп, зокрема гуцулами — 21 249 (99,3 % загальноукраїнської чисельності). Втім, справжня чисельність представників етнографічних груп значно вища, оскільки більшість населення не вказували про свою приналежність до них. У гірських та частково передгірських районах області більшість населення становлять гуцули (Верховинський, Косівський, частково Надвірнянський, Коломийський райони) та бойки (Долинський, Рожнятівський, частково Богородчанський райони).[16]

Івано-Франківська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 32,1 % (10 місце), що майже вдвічі більше ніж у середньому по країні. Українці абсолютно переважають в усіх районах та містах області, від 92,2 % у Івано-Франківську до понад 99 % у сільських районах.

У Львівській області за даними перепису 2001 р. проживало 2 471 033 українців, що становило 6,6 % їх загальної чисельності в Україні (3 місце після Дніпропетровської та Донецької областей). Львівська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 35,9 % (7 місце), що у 2,15 рази більш ніж у середньому по країні.

Українці становили 94,8 % населення області (6 місце серед регіонів України) і абсолютно переважали в усіх районах та містах області, від 88,1 % у Львові до понад 99 % у сільських районах. Українці становили більшість населення в усіх населених пунктах Львівської області, за винятком сіл Стрілецьке, Добощівка, Пнікут, Лановичі у Мостиському та Самбірському районах, де більшість населення становили поляки[17].

На території Рівненської області за даними останнього перепису населення мешкало 1 123 401 українців (18 місце), що становило 3,0 % їх загальної чисельності в Україні. Рівненська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 29,9 % (11 місце), що майже вдвічі більше ніж у середньому по країні.

Українці становили 95,9 % населення області (4 місце) і абсолютно переважали усіх районах та містах, від 83,6 % у Рокитнівському районі до понад 98 % у сільських районах. Українці становили більшість населення в усіх населених пунктах Рівненської області, за винятком деяких сіл на півночі Рокитнівського району, де переважали білоруси.[18]

У Тернопільській області за даними перепису 2001 р. мешкало 1 113 516 українців, що становило 3,0 % їх загальної чисельності в Україні (19 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла лише на 8,1 % (17 місце), що вдвічі менше ніж у середньому по країні.

Тернопільська область є найбільш моноетнічним регіоном України ‒ у 2001 році українці становили тут 97,8 % населення і абсолютно переважали в усіх населених пунктах області. Серед районів та міст обласного підпорядкування їх частка коливалась від 94,8 % у Тернополі до понад 99 % у сільських районах.[19] Бл. 15‒20 % українців Тернопільської області є нащадками депортованих у 1944—1946 рр. українців південно‒східної Польщі. За їх чисельністю Тернопільщина посідає 1 місце серед усіх регіонів України.[20]

Найбільша національність а у містах, селищах та селах Чернівецької області за переписом 2001 р.

Частка населення, що назвало рідною українську мову у міських, селищних та сільських радах Чернівецької обл. за переписом 2001 р.

За даними перепису 2001 р. у найменшій за населенням Чернівецькій області проживало 689 056 українців, що становило 1,8 % їх загальної чисельності в Україні (25 місце, менше лише у Криму та Севастополі). Чернівецька область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 33,0 % (9 місце), що у 2 рази більше ніж у середньому по країні.

Українці становили 75,0 % населення Чернівецької області (20 місце серед регіонів України), що є найнижчим показником серед усіх регіонів центральної та західної України. Найменша частка українців зафіксована південних районах області: Герцаївському (5,0 %), Новоселицькому (34,0 %), Глибоцькому (46,5 %), Сторожинецькому (59,6 %) районах, тоді як західні та північні райони (Заставнівський, Вижницький, Путильський, Кіцманський, Кельменецький) були майже мононаціональними, з часткою українців понад 97 %.[21]

Герцаївський район розташований на південному сході області є єдиним районом України, де більшість населення є румунами за національністю. Цей район відзначається і найнижою питомою вагою українців у населенні і найвищою вагою національної меншини серед усіх адміністративних одиниць України. Українці становлять тут 5,0 % населення і є більшістю лише у с. Маморниця. В інших населених пунктах району переважають румуни, які становлять 91,5 % населення (93,8 % разом з молдованами).

У Новоселицькому районі українці становили 34,0 % населення, поступаючись молдованам, яких налічувалося 57,5 % (разом з румунами — 64,3 %). Українці переважали у райцентрі — місті Новоселиця (бл. 55 % населення), а також у 14 з 42 сіл району. Зокрема у селах Рідківці, Топорівці, Чорнівка, Ванчинець, Довжок, Жилівка, Зелений Гай, Котелеве, Подвірне, Рингач, Шишківці, Слобода, Ревківці, Щербинці. І інших 28 селах району переважало молдовсько-румунське населення.

У Глибоцькому районі українці становили 46,5 % (румуни — 45,3 %, молдовани — 6,1 %). Українське населення переважало у райцентрі, селищі Глибока (понад 80 %), а також у 18 з 37 сіл району, зокрема у селах Валя Кузьмина, Слобідка, Кам'янка, Коровія, Корчівці, Луковиця, Кут, Михайлівка, Червона Діброва, Горбівці, Старий та Новий Вовчинець, Стерче, Тарашани, Турятка, Чагор, Черепківці та Петричанка. У інших 19 селах Глибоцького району українці за чисельністю поступалися представникам інших національностей, зокрема молдованам (села — Молодія, Привороки), росіянам-старообрядцям (Біла Криниця) та румунам (Багринівка, Волока, Грушівка, Опришени, Димка, Йорданешти, Карапчів, Купка, Тереблече, Верхні та Нижні Синівці, Станівці, Поляна, Сучевени, Просіка, Просокиряни)

У Сторожинецькому районі українці становили 59,6 % і переважали у північній та центральній частині, тоді як на півдні району більшість населення становили румуни та поляки. Румуни були у більшості у 10 населених пунктах району — селищі Красноїльськ, селах Буденець, Верхні та Нижні Петрівці, Їжівці, Глибочок (Урсоя), Чудей, Аршиця, Ропча, Череш, поляки — у селі Стара Красношора.

У Хотинському районі українці були найчисельнішою національністю у всіх населених пунктах, за винятком с. Колінківці, де переважали молдовани. У Сокирянському районі українці були в меншості лише у селах Грубна (переважали росіяни — старообрядці) та Шишківці (молдовани). У Вижницькому районі — у селі Липовани (відносна більшість населення — старообрядці). У чотирьох районах, Кельменецькому, Заставнівському, Путильському та Кіцманському, українці переважали в усіх населених пунктах.

До 1930-х років на території центральних областей проживало більше половини чисельності українського населення України. До 1959 р. цей показник зменшився до 43,1 %, у 1989 р. — до 38,8 % і у 2001 р. до 37,7 %. Зростала лише частка Києва, у якому у 1959 р. проживало лише 2,1 % українців України, тоді як у 1989 р. — 5,0 %, а у 2001 р. — 5,6 %. В дев'яти областях без Києва у 1959 р. проживало 41,0 % українців України, у 1989 р. — тільки 33,8 %, і у 2001 р. — 32,1 %.

Центральний регіон у XX ст. характеризувався найнижчими темпами приросту населення, зокрема і українського. За 1959—2001 рр. чисельність українців збільшилась тут лише на 2,2 % (у 7,6 разів менше ніж в середньому по країні). Приріст українського був зафіксований лише у Києві (+1446,9 тис., +218 %) та Київській області (+82,8 тис., +5,7 %), тоді як у інших центральних областях депопуляція українського населення розпочалася ще у 1930-ті роки та продовжувалася у післявоєнний період, найбільше скоротилася чисельність українців у Чернігівській (-312,8 тис., −21,2 %) та Вінницькій (-292,3 тис., −14,9 %) областях.

Станом на 2001 рік, у дев'яти центральних областях та Києві проживало 14 168 245 українців, майже 38 % їх загальної чисельності в Україні. Питома вага українців коливалась від 82,2 % у Києві до 94,9 % у Вінницькій області. В абсолютних цифрах, найбільша кількість українців була зафіксована у Києві (2 110 767, 5,4 % загальноукраїнської чисельності, 4 місце) та Вінницькій області (1 674 135, 4,5 % загальноукраїнської чисельності, 7 місце), найменша — у Кіровоградській області (1 014 616 осіб, 2,7 % загальноукраїнської чисельності, 22 місце)

У Вінницькій області за даними перепису 2001 р. проживало 1 674 135 українців, що становило 4,5 % їх загальної чисельності в Україні (7 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 14,9 % (передостаннє 26 місце), а питома вага Вінницької області у чисельності українців скоротилася з 6,1 % у 1959 р. (3 місце) до 4,5 % (7 місце).

Українці становили у 2001 р. 94,9 % населення Вінницької області (1 місце серед областей центру та 5 місце серед усіх регіонів України). У населенні всіх районів та міст обласного підпорядкування більшість населення були українцями, від 87,2 % у Вінниці до понад 98 % у сільських районах. Українці становили більшість населення в усіх населених пунктах Вінницької області, за винятком сіл Новомикільськ Могилів-Подільського, Пилипи-Борівські Томашпільського, Калинівка Тульчинського, Борсків Тиврівського районів та ще декількох невеликих поселень, де переважали росіяни-старообрядці.[22]

У Житомирській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 254 855 українців, що становило 3,3 % їх загальної чисельності в Україні (15 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 7,4 % (22 місце), а питома вага Житомирської області у загальній чисельності українців скоротилася на 0,9 в.п., з 4,2 %(12 місце) до 3,3 % (15 місце).

Українці становили у 2001 р. 90,3 % населення Житомирської області (7 місце серед областей центру та 12 місце серед усіх регіонів України). У населенні всіх районів та міст обласного підпорядкування українцями становили більшість населення, від 82,9 % у Житомирі до понад 97 % у сільських районах та у більшості населених пунктів області. Другими за чисельністю були росіяни які проживали переважно у містах. У селах Трудолюбівка, П'ятидуб Малинського, Мамеч Овруцького, Великі Кошарища Коростишівського та Нитине Ємільчинського районів найчисельнішою групою були росіяни-старообрядці. Третьою національністю Житомирської області були поляки, більшість яких проживали у південно-західній частині області і переважали серед населення багатьох сіл Романівський район, Баранівського, Новоград-Волинського, Червоноармійського, Ємільчинського, Володарсько-Волинського, Ружинського, Бердичівського районів.[23]

У Київській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 684 803 українців, що становило 4,5 % їх загальної чисельності в Україні (6 місце). Київська область була єдиною з центральних областей, де чисельність українців за 1959—2001 рр. збільшилась, на 5,2 % (18 місце), але питома її питома вага у загальній чисельності українців все одно скоротилася з 4,98 % у 1959 р. до 4,49 % у 2001 р..

Українці становили у 2001 р. 92,5 % населення Київської області (5 місце серед областей центру та 10 місце серед усіх регіонів України). У населенні всіх районів та міст обласного підпорядкування більшість населення були українцями, від 63,3 % у Славутичі і 87,4 % у Броварах та Білій Церкві до понад 97 % у південних сільських районах. Українці становили більшість населення в усіх населених пунктах Київської області, за винятком сіл Рахвалівка та Красилівка Іванківського району, де переважали росіяни-старообрядці.[24]

У Кіровоградській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 254 855 українців, що становило 2,7 % їх загальної чисельності в Україні (22 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 6,0 % (21 місце), а питома вага Кіровоградської області у загальній чисельності українців скоротилася на 0,7 в.п., з 3,4 % (15 місце) до 2,7 % (22 місце).

Українці становили у 2001 р. 90,1 % населення Кіровоградської області. Вони переважали серед населення всіх районів та міст обласного підпорядкування, від 83,6 % у Світловодську і 83,7 % у Вільшанському районі до понад 96 % у сільських районах. Українці становили абсолютну або відносну більшість населення в усіх населених пунктах Кіровоградської області, за винятком сіл Клинці, Калинівка, Червоний Яр Кропивницького, Воронцівка Новгородківського, Золотарівка, Микільське Світловодського, Камбурліївка, Зибкове Онуфріївського районів, де переважали росіяни-старообрядці та кількох сіл на південному сході Вільшанського району (Станкувате, Мала Мазниця), бе більшість становили болгари. У деяких населених пунктах мешкала значна кількість молдован, які становили до половини населення сіл Арепівка, Червоний Ташлик Новоукраїнського, Котівка, Мартоноша Новомиргородського районів та деяких інших селах центральної частини області.[25]

У Полтавській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 481 167 українців, що становило 4,0 % їх загальної чисельності в Україні (9 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 2,9 % (20 місце), а питома вага Полтавської області у загальній чисельності українців скоротилася на 0,8 в.п., з 4,7 % (7 місце) до 3,9 % (9 місце).

Українці становили у 2001 р. 91,4 % населення Полтавської області (6 місце серед областей центру та 11 місце серед усіх регіонів України). У населенні всіх районів та міст обласного підпорядкування більшість населення були українцями, від 77,7 % у Горішніх Плавнях і 83,1 % у Кременчуці до понад 97 % у північних та західних сільських районах. Українці становили більшість населення в усіх населених пунктах Полтавської області, за винятком невеликого села Пругли Зіньківського району (населення 5 осіб), де проживало 2 українців та 3 турків-месхетинців. Месхетинці проживають і у інших селах району, особливо Глинському.[26]

Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Сумської області за переписом 2001 р.

У Сумській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 152 034 українців, що становило 3,1 % їх загальної чисельності в Україні (17 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 13,4 % (25 місце), а питома вага Сумської області у загальній чисельності українців скоротилася на 1,1 в.п., з 4,14 % (13 місце) до 3,07 % (17 місце).

Українці становили у 2001 р. 88,8 % населення Сумської області (останнє, 9 місце серед областей центру та 14 місце серед усіх регіонів України). Українці переважали у населенні всіх районів та міст обласного підпорядкування, за винятком Путивльського району, де більшість населення становили росіяни. У Недригайлівському, Липоводолинському, Буринському, Роменському[27], Конотопському[27], Охтирському[27], Лебединському[27] районах частка українців сягає понад 97 %, ці райони є одними з найбільш моноетнічних на лівобережній Україні.[28]

Населені пункти, де переважають етнічні росіяни, а українці є у меншості, існують майже у всіх районах області, що межують з Російською Федерацією. Абсолютна більшість таких населених пунктів припадає на Путивльський, Глухівський та Великописарівський райони.[29]

• Путивльський район ‒ м. Путивль та бл. 55 російських сіл (з ~90) переважно у західній частині району, росіян у районі за переписом 2001 р. — бл. 52 %
• Глухівський район ‒ смт. Шалигине та бл. 18 російських сіл на заході району, росіян у районі за переписом 2001 р. — бл. 15 %
• Великописарівський район ‒ 14 російських сіл у північній частині району, росіян у районі за переписом 2001 р. — бл. 25 %
• Тростянецький район ‒ 7 російських сіл на південному заході району, росіян у районі за переписом 2001 р. — бл. 10 %
• Шосткинський район ‒ 6 російських сіл на півночі району, росіян у районі за переписом 2001 р. — бл. 8 %
• Краснопільський район ‒ села Порозок та Верхня Пожня на півдні району.
• Середино-Будський район ‒ частина сіл на кордоні з Росією.
• Сумський район ‒ села Перше Травня та Костянтинівка на півночі району
• Білопільський район ‒ села Старі Вирки та Нові Вирки на північному заході району

У Хмельницькій області за даними перепису 2001 р. проживало 1 339 331 українців, що становило 3,6 % їх загальної чисельності в Україні (13 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 7,8 % (23 місце), а питома вага Хмельницької області у загальній чисельності українців скоротилася на 0,95 в.п., з 4,52 % (9 місце) у 1959 р. до 3,57 % (13 місце) у 2001 р.

Українці становили у 2001 р. 93,9 % населення Хмельницької області (2 місце серед областей центру та 7 місце серед усіх регіонів України). У населенні всіх районів та міст обласного підпорядкування більшість населення були українцями, від 87,7 % у Нетішині і 88,3 % у Хмельницькому до понад 98 % у сільських районах (Білогірський район, Дунаєвецькому, Кам'янець-Подільському, Старокостянтинівському, Старосинявському, Теофіпольському і понад 99 % у Чемеровецькому районі.[30]

Українці переважали у населенні більшості міст та сіл області. Винятками були частина сіл на південному сході, де переважали росіяни-старообрядці та у центрі і заході області, де переважали поляки. Росіяни-старообрядці були найчисельнішою національністю у селах Пилипи-Хребтіївські, Соколівка, Хворосна Новоушицького району та Дружба Віньковецького району. Крім того, вони становили близько половини населення села Петрашівка Віньковецького району.

Польські села розташовувалися переважно у Полонському, Хмельницькому, Городоцькому та Волочиському районах, де була зафіксована найвища питома вага поляків у населенні. У Городоцькому районі вони становили у 2001 р. 7,2 % населення (1989 р. — 9,0 %, 1959 р. — 13,8 %), у Полонському 6,6 % (1989 р. — 8,3 %, 1959 р. — 12,0 %), у Хмельницькому — 3,9 % (1989 р. — 4,4 %, 1959 р. — 11,2 %). Абсолютна більшість поляків Хмельницької області були україномовними, українську назвали рідною 86,2 % з них, тоді як польську тільки 10,9 %. Більшість польськомовних поляків проживають у Хмельницькому районі, у селах Мацьківці, Шаровечка, Олешківці а також у селі Олександрівка Старосинявського району.

У Черкаській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 301 183 українців, що становило 3,5 % їх загальної чисельності в Україні (14 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 7,9 % (24 місце), а питома вага Черкаської області у загальній чисельності українців скоротилася на 0,92 в.п., з 4,39 % (11 місце) у 1959 р. до 3,47 % (14 місце) у 2001 р.

У 2001 р. українці становили 93,1 % населення і переважали в усіх районах та населених пунктах Черкаської області, від 83,3 % у Черкасах до понад 98 % у сільських районах західної частини області.[31]

У Чернігівській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 155 354 українців, що становило 3,1 % їх загальної чисельності в Україні (16 місце). Чернігівська область є лідером серед усіх регіонів України як за загальними темпами депопуляція, так і за темпами депопуляції українського населення. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зменшилася на 21,3 % (останнє 27 місце), а питома вага Чернігівської області у загальній чисельності українського населення України скоротилася на 1,49 в.п., з 4,57 %(8 місце) до 3,08 % (16 місце).

У 2001 р. українці становили 93,5 % населення області і переважали у всіх районах містах обласного підпорядкування. Найвищою питомою вагою українців (понад 97—98 %) відзначалися південні та центральні райони, а найнижчою — Чернігів (86,3 %) та північні райони (90—94 %). За винятком смт. Радуль, смт. Добрянка Ріпкинського району, а також деяких сіл Новгород-Сіверського, Семенівського та Сновського районів, українці переважали в усіх населених пунктах області.[32]

Частка осіб, що назвали рідною мовою українську, у районах Києва за результатами перепису 2001 р.

За переписом 2001 р. у Києві налічувалося 2 110 767 українців, 5,6 % їх загальної чисельності в Україні. Київ є лідером серед регіонів за приростом українського населення у 20 ст., за 1919—2001 рр. його кількість зросла більше ніж у 16 разів, зокрема за 1919 ‒ 1959 рр. — у 5,2 рази а 1959 ‒ 2001 рр. — у 3,2 рази. Частка Києва у загальній чисельності українців України збільшилася з прибл. 0,2 % наприкінці XIX ст. до 2,1 % у 1959 р., 5,0 % у 1989 р. і 5,6 % у 2001 р.

Динаміка чисельності українців у Києві:

Українці у Києві за даними перепису 1919 р.

За переписом 2001 р. українці становили 82,2 % населення Києва, що на 9,7 в.п. більше ніж у 1989 р. Найвища питома вага українців (понад 84 %) була зафіксована у населенні Святошинського, Голосіївського та Дарницького районів, найнижча (менше 80 %) — у населенні Печерського, Шевченківського та Солом'янського районів.[33]

У 1939 р. у Києві українці становили 53,21 % населення. Вони переважали за чисельністю у 8 з 9 районів міста, крім центрального Ленінського району, де більшість становили євреї (46,1 % проти 35,5 % українців). У іншому центральному районі, Сталінському (пізніше — Радянському), українці були у відносній більшості (44,8 % проти 32,9 % євреїв та 18,0 % росіян). У інших районах Києва у 1939 р. налічувалося понад 50 % українців. Найвищим відсотком (75,5 %) вирізнявся лівобережний Дарницький район.

За Київським переписом населення 1919 р. у Києві налічувалося 128 664 українців, або 23,62 % населення. Найвища питома вага українців була зафіксована на околицях Києва: Пріорці (73,2 %), Пущі-Водиці (49,2 %), Олександрівці (38,4 %), Звіринці (38,1 %), а найнижча — на Подолі та у деяких центральних районах (9 ‒ 16 %)[34]

Динаміка частки українців а також росіян і євреїв у населенні Києва за даними переписів населення:

Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Донецької області за переписом 2001 р.

Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Запорізької області за переписом 2001 р.

Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Луганської області за переписом 2001 р.

Найпоширеніша рідна мова у містах і сільрадах Харківської області за переписом 2001 р.

На території п'яти східних областей у 2001 р. проживало 10 455 100 українців, 27,8 % їх загальної чисельності в Україні. Порівняно з 1959 р. кількість українців зросла на 21,3 %, що більше ніж в середньому по країні. Частка східних областей у загальній чисельності українського населення зросла на 1 в.п., з 26,8 % у 1959 р. до 27,8 % у 2001 р. Найбільший приріст був зафіксований у Запорізькій (+36,5 %, 6 місце) та Дніпропетровській (+34,4 %, 8 місце) областях, які характиризувалися і найвищим приростом загальної чисельності населення.

Дві області регіону, Дніпропетровська і Донецька, посідали відповідно 1 та 2 місця за загальною чисельністю українського населення. Їх налічувалося за переписом 2001 року 2 825 781 (7,5 % від загальної чисельності) і 2 744 149 (7,3 %) відповідно. З початку 1950-х років і до середини 1970-х лідером за кількістю українців була Донецька область і тільки у 1979 р. вона вперше поступилася Дніпропетровській.

Українці у 2001 р. становили 66,4 % населення східних областей, від 56,9 % у Донецькій до 79,3 % у Дніпропетровській. Серед сільського населення частка українців є значно більшою і перевищує 80 %. Так у Донецькій області українці становили 73,5 % сільського населення проти 55,0 % міського, у Харківській 81,4 % проти 67,8 %, у Луганській 72,7 % проти 55,6 %.

Незважаючи на стабільний приріст чисельності українців у радянський період, східні області були лідерами за темпами падіння частки українців у населенні. Так, у Дніпропетровській області їх частка зменшилася з 77,8 % у 1959 р. до 71,6 % у 1989 р., Донецькій з 55,6 % до 50,7 %, Луганській з 57,8 % до 51,9 %, Запорізькій з 68,3 % до 63,1 %, Харківській з 68,8 % до 62,8 %. Проте у 1989—2001 рр. частка українців зросла в усіх східних областях, і перевищила показники 1959 р.

У Дніпропетровській області за даними перепису 2001 р. проживала найбільша кількість українців серед усіх регіонів України (2 825 781 осіб, абл 7,5 % їх загальної чисельності. Дніпропетровська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 34,4 % (8 місце), що у 2,1 рази більш ніж у середньому по країні. Питома вага Дніпропетровської області у чисельності українців України збільшилася з 6,54 % у 1959 р. (2 місце) до 7,53 % у 2001 р. (1 місце).

У 2001 р. на українців припадало 79,3 % населення Дніпропетровської області, що є найвищим показником серед областей східної України. Серед міського населення українці становили 77,1 %, серед сільського — 90,4 %. За винятком Тернівської міськради, де більшість населення були росіянами за національністю (52,9 %), українці переважали в усіх районах та містах обласного підпорядкування області. Їх найвища питома вага була зафіксована у північних та східних районах: Петриківському (95,2 %), Царичанському (94,9 %), Покровському (94,2 %), Межівському (94,0 %), а найнижча — у містах, розташованих на території Західного Донбасу: Тернівці (43,5 %), Першотравенську (60,4 %), Павлограді (72,3 %). Найвища частка українців у містах обласного підпорядкування була зафіксована у Вільногірську (85,8 %), Новомосковську та Синельниковому (по 84,5 %).[35]

У більшості населених пунктів області українці були найчисельнішою національністю, за винятком сіл Борисівка Нікопольського району, Нова Дача, Степ, Свідівок, Богдано-Вербки, Тельмана, Мерцалівка, Богданівка Павлоградського району, Осадче, Нововербське, Сонцеве Петропавлівського району, у яких переважали росіяни.

У Донецькій області за даними перепису 2001 р. проживало 2 744 149 українців, що становило 7,3 % їх загальної чисельності в Україні (2 місце після Дніпропетровської області). Донецька область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 15,9 % (19 місце), що приблизно дорівнює середньому приросту по країні. Питома вага Донецької області у чисельності українців України зменшилася з 7,36 % у 1959 р. (1 місце) до 7,31 % у 2001 р. (2 місце)

Українці становили 56,9 % населення Донецької області, зокрема серед міського населення 55,0 %, сільського 73,5 %, і були найчисельнішою національністю у всіх районах та більшості міст обласного підпорядкування, за винятком міст Єнакієве, Макіївка та Донецьк, де переважали росіяни. Найвища питома вага українського населення була зафіксована у північних (слобожанських) та північно-західних районах: Олександрівському (91,9 %), Добропільському (89,4 %), Слов'янському (87,1 %), Покровському (86,8 %), Лиманському (83,3 %) районах, а найнижча (50 ‒ 65 %) ‒ у південних приазовських районах Нікольському, Новоазовському, Мангушському, Бойківському, Старобешівському.[36]

Серед міст найвищою часткою українців у населенні характеризувалися міста Лиман (84,4 %), Покровськ (75,0 %), Слов'янськ (73,1 %), Добропілля (71,3 %) та Краматорськ (70,2 %), а найнижчою ‒ міста Єнакієве (40,8 %), Макіївка (43,0 %), Донецьк (46,6 %), Жданівка (48,1 %), Сніжне (48,8 %), Маріуполь (49,3 %) та Харцизьк (49,7 %).

У Запорізькій області за даними перепису 2001 р. проживало 1 364 095 українців, що становило 3,6 % їх загальної чисельності в Україні (12 місце). Запорізька область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 36,5 % (6 місце), що у 2,2 рази більш ніж у середньому по країні. Питома вага Запорізької області у чисельності українців України збільшилася з 3,11 % у 1959 р. (18 місце) до 3,63 % у 2001 р. (12 місце)

Українці становили 70,8 % населення Запорізької області, зокрема серед міського населення 68,8 %, сільського 77,0 %, і переважали в усіх районах та містах області. Питома вага українців у населенні коливалася від 90‒95 % у північно‒східних районах (Гуляйпільському, Новомиколаївському, Пологівському, Оріхівському, Чернігівському, Більмацькому) до 50‒60 % у південних містах (Мелітополі, Бердянську) та районах (Приморському, Приазовському, Мелітопольському, Якимівському).[37]

У Луганській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 472 37 українців, що становило 3,9 % їх загальної чисельності в Україні (10 місце). За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла а 4,0 % (18 місце), що вчетверо менше ніж у середньому по країні. Луганська область була єдиною областю сходу, де спостерігалося зменшення чисельності українського населення у 1989—2001 р. Питома вага Луганської області у чисельності українців України зменшилася з 4,40 % у 1959 р. (10 місце) до 3,92 % у 2001 р. (10 місце)

Українці становили 58,0 % населення Луганської області, зокрема серед міського населення 55,6 %, сільського 72,7 %, і переважали у 16 з 18 районів та у 10 з 14 міст обласного підпорядкування. Питома вага українців у населенні коливалася в межах від 90‒95 % у північних районах (Марківському, Новопсковському, Сватівському, Білокуракинському) до менше ніж 50 % у Станично-Луганському, Краснодонському районах та містах Луганськ, Краснодон, Свердловськ, Красний Луч, Антрацит та Стаханов. У цих районах і містах, за винятком Луганська та Антрацита, найчисельнішою національністю були росіяни.[38]

У Харківській області за даними перепису 2001 р. проживало 2 048 699 українців, що становило 5,5 % їх загальної чисельності в Україні (5 місце). Харківська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 18,1 % (14 місце), що приблизно дорівнює середньому приросту по країні. Питома вага Харківської області у чисельності українців України збільшилася з 5,39 % у 1959 р. (5 місце) до 5,46 % у 2001 р. (5 місце)

Українці становили 70,8 % населення Харківської області, зокрема серед міського населення ‒ 67,8 %, серед сільського ‒ 81,4 %, та переважали в усіх районах та містах обласного підпорядкування. Найвища питома вага українців (понад 92 %) була зафіксована у північно‒західних районах: (Богодухівському, Краснокутському, Валківському, Коломацькому), а також у деяких південних (Сахновщинському, Близнюківському) та східних (Печенізькому, Шевченківському, Борівському) районах. Найнижча питома вага українців була зафіксована у містах Чугуїв (54,6 %), Первомайський (56,2 %), Харків (61,0 %), а також у Чугуївському (57,0 %) та Первомайському (63,5 %) районах.[39]

На території трьох південних областей та Криму за переписом 2001 р. проживало 4 115 018 українців, або 11,0 % їх загальної чисельності в Україні. Порівняно з 1959 р. кількість українців зросла на 42,7 %, що є найвищим показником серед усіх макрорегіонів. більше ніж в середньому по країні. Найбільший приріст був зафіксований у Криму з Севастополем (+115,4 %, 2 місце після Києва), найменший ‒ у Миколаївський області (+25,7 %, 12 місце). Частка півдня у загальній чисельності українського населення за 1959 ‒ 2001 рр. зросла на 2 в.п., з 9,0 % до 11,0 %.

Найбільша кількість українців була зафіксована у Одеській області (1 542 341 осіб, 8 місце по Україні), найменша ‒ у Криму з Севастополем (689 056, останнє місце серед регіонів України), зокрема у АРК ‒ 492 227 осіб та у Севастопольській міськраді ‒ 84 420 осіб.

Українці за переписом 2001 р. становили 56,4 % населення південних областей, що є найнижчим показником серед усів макрорегіонів. При цьому на Кримському півострові українців налічувалося лише 24,0 %, тоді як на материковій частині ‒ 72,3 %. Найвища питома вага українського населення спостерігалася у Херсонській (82,0 %) та Миколаївській (81,9 %) областях, найнижча ‒ у Севастополі (22,4 %) та Автономній республіці Крим (24,3 %).

Частка українців у містах та районах Криму за переписом 2001 р.

У Криму в межах Автономної Республіки Крим та Севастополя за даними перепису 2001 р. проживало 576 647 українців, що становило 1,5 % їх загальної чисельності в Україні (найменше серед усіх регіонів України). Зокрема на території Автономної республіки Крим мешкало 492 227 українців, на території Севастопольської міськради ‒ 84 420. За 1959 ‒ 2001 рр. чисельність українців на півострові зросла на 115,4 % (2 місце після Києва), що у 6,9 рази більш ніж у середньому по країні. Особливо швидко збільшувалася їх чисельність у 1959 ‒ 1989 рр., коли українське населення Криму збільшилася на 133,8 %, а питома вага у чисельності українців України ‒ вдвічі, з 0,83 % у 1959 р. до 1,67 % у 1989 р., зменшившись у 2001 р. до 1,54 %.

Динаміка чисельності та частки українців у Криму (з Севастополем) за даними переписів

Українці становили у 2001 р. 24 % населення Кримського півострова, зокрема у межах АРК ‒ 24,3 %, у Севастополі ‒ 22,4 %. Найвища питома вага українців була зафіксована у районах Красноперекопському (43,4 %, 1 місце), Роздольненському (40,1 %), Первомайському (37,9 %, 1 місце), Джанкойському (33,8 %), містах Красноперекопську (40,9 %) і Армянську (36,2 %), а найнижча ‒ у містах Керч (15,4 %), Судак (17,6 %), Феодосія (18,8 %), а також у Білогірському (16,2 %) та Кіровському (17,6 %) районах.[40][41]

У Миколаївській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 034 446 українців, що становило 2,8 % їх загальної чисельності в Україні (20 місце). Миколаївська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 25,7 % (12 місце), що у півтора рази більш ніж у середньому по країні. Питома вага Миколаївської області у чисельності українців України збільшилася з 2,56 % у 1959 р. (21 місце) до 2,76 % у 2001 р. (20 місце).

Українці становили у 2001 р. 81,9 % населення Миколаївської області, зокрема серед міського населення ‒ 78,2 %, серед сільського ‒ 89,1 %. Серед районів та міст обласного підпорядкування найнижчою питомою вагою українців у населенні відзначаються Миколаїв (72,7 %) та Южноукраїнськ (73,9 %), а найвищою (понад 94 %) ‒ Кривоозерський, Врадіївський, Доманівський та Новобузький райони.[42]

Частка українців у містах та районах Одеської області за переписом 2001 р.

У Одеській області за даними перепису 2001 р. проживало 1 542 341 українців, що становило 4,1 % їх загальної чисельності в Україні (8 місце). Одеська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959—2001 рр. чисельність українців у області зросла на 37,2 % (5 місце), що у 2,2 рази більш ніж у середньому по країні. Питома вага Одеської області у чисельності українців України збільшилася з 3,50 % у 1959 р. (14 місце) до 4,11 % у 2001 р. (8 місце)

Українці становили у 2001 р. 62,8 % населення Одеської області, зокрема серед міського ‒ 62,3 %, серед сільського ‒ 63,7 %. У Буджаку (південній частині області) на українців припадало 40,2 % населення, тоді як у північній частині області (включно з Одесою) ‒ 70,4 %.

Національний склад частин Одеської області:

Найвища частка українців у населенні була зафіксована у північних та північно-східних районах: Савранському (95,0 %), Кодимському (94,8 %), Миколаївському (91,8 %), Любашівському (90,6 %), найнижча ‒ у південно-західних районах Буджаку: Болградському (7,5 %), Ренійському (17,7 %), Тарутинському (24,5 %), Арцизькому (27,4 %), Ізмаїльському (28,9 %).

Українці були найчисельнішою національністю у більшості районів та міст обласного підпорядкування, за винятком районів:

• Болградського ‒ 7,5 % (болгари 60,8 %, гагаузи 18,7 %, росіяни 8,0 %)
• Ренійського ‒ 17,7 % (молдовани 49,0 %)
• Тарутинського ‒ 24,5 % (болгари 37,5 %)
• Арцизького ‒ 27,4 % (болгари 39,0 %)
• м.Ізмаїл ‒ 38,0 % (росіяни 43,7 %)

У відносній більшості українці були у Ізмаїльському (28,9 %), Саратському (43,9 %) та Кілійському (44,6 %) районах області.[43]

У Херсонській області за даними перепису 2001 р. проживало 961 584 українців, що становило 2,6 % їх загальної чисельності в Україні (24 місце). Херсонська область є одним із 14 регіонів України, у яких було зафіксоване зростання кількості українців у всі міжпереписні періоди, починаючи з 1959 р. За 1959 ‒ 2001 рр. чисельність українців у області зросла на 43,9 % (4 місце), що у 2,6 рази більш ніж у середньому по країні. Питома вага Одеської області у чисельності українців України збільшилася з 2,08 % у 1959 р. (23 місце) до 2,56 % у 2001 р. (24 місце).

Українці становили у 2001 р. 82,0 % населення Херсонської області, зокрема серед міського населення ‒ 78,5 %, серед сільського ‒ 87,2 %. Серед районів та міст обласного підпорядкування найнижча питома вага українців була зафіксована у Генічеському районі (бл. 60 %) та Новій Каховці (71,2 %), найвища (понад 94 %) ‒ у північних районах: Нововоронцовському, Великоолександрівському, Високопільському, Горностаївському.[44]

За даними перепису 2001 року, 63 % етнічних українців були жителями міст та селищ міського типу, що на 4,2 % менше ніж в середньому по Україні (67,2 %). За рівнем урбанізації серед 16 найбільших етносів українці випереджали тільки румунів (22 %), молдован (29 %), кримських татар (34 %), угорців (36 %) та болгар (41 %).

Чисельність українців серед міських та сільських жителів областей:[47]

Внаслідок порівняно низького рівня урбанізації, частка українців серед сільського населення (87,0 %) є суттєво вищою ніж серед міського населення (73,3 %) та загалом населення України (77,8 %).

Серед міст обласного підпорядкування частка українців за переписом 2001 року коливалась в межах від 15,4 % у м. Керч до 98,5 % у м. Яремче. Серед населення обласних центрів найвища питома вага українців зафіксована у Тернополі (94,1 %), Луцьку (92,5) та Івано-Франківську (92,3 %), найнижча — у Сімферополі (20,8 %), Севастополі (22,4 %) та Донецьку (46,6 %).

У більшості міст обласного підпорядкування за межами Автономної республіки Крим українці за переписом 2001 року були найбільшою національністю, за винятком міст[48][49]:

• Краснодон (Луганська обл.) — 29,7 % (росіяни 63,3 %)
• Ізмаїл (Одеська обл.) — 38,2 % (росіяни 43,7 %, болгари 10,0 %, молдовани 4,3 %)
• Берегове (Закарпатська обл.) — 38,9 % (угорці 48,1 %, цигани 6,4 %, росіяни 5,4 %)
• Єнакієве (Донецька обл.) — 40,3 % (росіяни 54,0 %)
• Макіївка (Донецька обл.) — 43,0 % (росіяни 50,8 %)
• Тернівка (Дніпропетровська обл.) — 43,4 % (росіяни 52,9 %)
• Красний Луч (Луганська обл.) — 40,8 % (росіяни 55,0 %)
• Свердловськ (Луганська обл.) — 42,9 % (росіяни 52,7 %)
• Стаханов (Луганська область) — 45,1 % (росіяни 50,1 %)
• Донецьк (Донецька обл.) — 46,6 % (росіяни 48,2 %)

У межах Автономної Республіки Крим українці у всіх містах були другим за чисельністю етносом після росіян. Їх частка у населенні коливалась в межах від 15,4 % у Керчі до 40,9 % у Красноперекопську.

Частка українців у населенні, 2001 р.

міському		сільському

За даними перепису 1989 року, у містах та селищах проживало 55,7 % українців УРСР (18 282 950 осіб), у селах ‒ 44,3 % (14 542 423 осіб). Найвища урбанізація серед етнічних українців за межами Києва була зафіксована у Донецькій обл. (80,2 %), найнижча у Закарпатській обл. (37,7 %). Українці у 1989 р. становили 65,8 % міського населення республіки та 88,0 % сільського населення.[50]

Частка міського населення серед українців у регіонах УРСР за переписом 1989 р.[50]

Частка українців у населенні, 1989 р.

міському		сільському

За даними перепису 1970 року, у містах та селищах проживало 45,8 % українців УРСР (16 164 254 осіб), у селах ‒ 54,2 % (19 119 603 осіб). Найвища урбанізація серед етнічних українців за межами Києва була зафіксована у Донецькій обл. (82,3 %), найнижча — у Вінницькій обл. (21,0 %). Українці у 1970 р. становили 62,9 % міського населення республіки та 89,2 % сільського населення.[8]

Частка міського населення серед українців у регіонах УРСР за переписом 1970 р.[8]

За переписом 1959 року у містах та селищах міського типу проживало 45,7 % мешканців УРСР. Серед етнічних українців цей показник був дещо меншим, близько 40 %, що, однак, було майже у 4 рази більше ніж у 1926 р. Частка українців у міському населенні продовжувала зростати і у більшості міст вони стали становити більше половини населення[4].

Перепис населення 1939 року зафіксував на у містах УРСР 6,74 млн українців, що становило 60,2 % міського населення. Кількість українців у містах республіки зросла за 13 років у 2,7 рази, а питома вага у міському населенні майже на 13 % (з 47,3 % до 60,2 %). При цьому показник урбанізації серед етнічних українців зріс порівняно з 1926 р. у 2,6 рази, з 10,8 % до 28,5 %, проте залишався нижчим ніж в середньому по УРСР (36,2 %). Інтенсивний процес урбанізації українців у 1926—1939 рр. супроводжувався швидкою депопуляцією сільського українського населення, чисельність якого в межах УРСР зменшилась за 13 років на 18 % (3,75 млн осіб), а питома вага селян у загальній чисельності українців — з 89,1 % у 1926 р. до 71,5 % у 1939 р.[51]

За даними перепису 1926 року, перед самим початком індустріалізації та колективізації, відсоток міського населення серед українців УРСР становив лише 10,9 %, що у 1,7 рази менше за середнє по республіці (18,5 %). Таким чином, становлячи 80,1 % населення УРСР, на українців припадало лише 47,3 % міського населення республіки, тоді як сільського ‒ 87,5 %[52]

Серед 15 найбільших міст УРСР (з населенням понад 50 тис. осіб) у 1926 р. абсолютну більшість населення українці мали лише у Полтаві (68,5 %), а відносну більшість — у Запоріжжі (47,5 %), Кропивницькому (44,6 %), Києві (42,3 %), Вінниці (41,4 %), Харкові (38,6 %) та Дніпрі (36,0 %). У Луганську, Херсоні, Миколаєві та Донецьку українці були другими після росіян, у Кременчуці, Житомирі та Бердичеві — другими після євреїв, у Одесі ‒ третіми після росіян та євреїв.[45]

Частка українців (україномовних) серед міського населення повітів за переписом 1897 року

Найчисельніша мовна група серед міського населення повітів за переписом 1897 року

Чисельність міських та сільських жителів серед україномовного населення та рівень урбанізації за даними перепису 1897 року[4]

Міста з найвищою часткою українського (україномовного) населення за переписом 1897 року[7]

Міста з найбільшою чисельністю українського (україномовного) населення за переписом 1897 року (в межах українських губерній Російської імперії)[7]

У 2001 р. в Україні налічувалося 12 496 190 домогосподарств (68,5 % загальної чисельності), де всі члени були українцями за національністю, в тому числі у містах 7 743 078 (62,0 %), у селах 4 753 112 (38,0 %). Моноетнічні українські домогосподарства в середньому складалися з 2,6 осіб (3,2 осіб, без врахування домогосподарств з 1 особи). Сільські домогосподарства були на 9 % більшими ніж міські: середня величина мононаціональних українських домогосподарств у селах дорівнювала 2,7 та 3,4 осіб, у містах 2,5 та 3,1 осіб.[58]

Чисельність та величина мононаціональних українських домогосподарств за переписом 2001 р.[58]

У мононаціональних домогосподарствах проживало 32 048 082 українців (85,4 %), у змішаних ‒ 5 493 611 українців (14,6 %). Мононаціональність була більше характерною для сільського українського населення ‒ там 92,6 % етнічних українців були членами мононаціональних домогосподарств, тоді як серед міського населення тільки 81,1 %. Найвищий відсоток українців, що проживають у моноетнічних домогосподарствах, понад 95 %, було зафіксовано у західних областях: Тернопільській, Івано-Франківській, Волинській та Рівненській. Найнижчий, бл. 50 %, у Криму та Севастополі.[58]

Частка українців, що проживали у мононаціональних та змішаних домогосподарствах у 2001 р.:[58]

Середній розмір моноетнічних українських домогосподарств (без домогосподарств з 1 особи) був на рівні 3,2 осіб, що є середнім по країні. Вони випереджали за цим показником домогосподарства російські, польські, грецькі (по 2,9 осіб), білоруські (2,8), єврейські (2,5), але поступалися змішаним домогосподарствам, а також домогосподарствам деяких інших народів, найбільше ‒ циган і кримським татар (середній розмір мононаціональних домогосподарств — 5,1 і 4,0 осіб відповідно), а також румунським (3,9), вірменським (3,8) та угорським (3,7) домогосподарствам.[58]

Динаміка середньої величини моноетнічних українських домогосподарств (які складаються з 2 і більше осіб) у регіонах України за даними переписів населення (осіб):[58]

Розподіл домогосподарств, які складаються з 2 і більше осіб, за переписом 2001 р.[58]

• всього домогосподарств з 2 і більше осіб ‒ 13 479 326
  • мононаціональні д-ва (всі члени належать до 1 національності) ‒ 10 511 539 ‒ 78,4 %
    • українські д-ва ‒ 8 886 716 ‒ 65,9 %
    • російські д-ва ‒ 1 344 301 ‒ 10,0 %
    • інші д-ва ‒ 331 358 ‒ 2,5 %
  • змішані д-ва ‒ 2 916 951 ‒ 21,6 %

Питома вага мононаціональних та змішаних домогосподарств за даними переписів, %:[58]

Розподіл моноетнічних та змішаних домогосподарств у регіонах України за переписом 2001 року (серед домогосподарств, що складалися з 2 і більше осіб)[58]