Обтяжені злом, або Сорок років по тому

Місце дії: Радянський Союз 1980-х років, місто Ташлінськ. Точний час дії невизначений, найчастіше згадується «вічний листопад», хоча він може відразу змінитися розпалом літа. Хоча до розпаду СРСР і Югославії залишилося небагато, наявні всі атрибути радянських реалій, такі як міськком ВЛКСМ, газета «Ташлінська правда», міліція, дружинники, черги, «югославський» суп тощо.

Оповідь ведеться від імені Сергія Корнійовича Манохіна (астроном, доктор фізико-математичних наук, тривалий час співробітник Степової обсерваторії, розробник теорії «зоряних кладовищ»).

На проспекті Праці в трикімнатній квартирі № 527 будинку однієї із завершених, але ще не заселених новобудов поселяється надлюдська істота, звана «Деміург» (згадуваний також як Птах, Ягве, Ільмарінен тощо). Деміургу допомагає Агасфер Лукич, який, незважаючи на комічну зовнішність (невисокий товстенький чоловічок, схожий на Євгена Леонова), теж є давньою надлюдською істотою. Він діє під виглядом агента Держстраху і незабаром починає користуватися в місті величезною популярністю в цій ролі. Обидва не обов'язково антропоморфні та існують поза часом і простором, питання, що стосуються часової і просторової локалізації, до них незастосовні, що не дає майору КДБ взяти їх в оперативну розробку.

Деміург претендує на велику могутність, майже всемогутність, в питанні виконання бажань людей. Але він не всемогутній, до того ж все, що він робить — «обтяжене злом»: буквальне виконання Деміургом побажань людини призводить до повного набору можливих наслідків — як позитивних, так і негативних, що зазвичай свідчить про необдуманість бажань того, хто просив.

Агасфер Лукич також виконує «прості» бажання в обмін на «особливу нематеріальну субстанцію». Так, до Агасфера Лукича звертався великий астроном — директор Степової обсерваторії, на якій працює Манохін, визнаний авторитет у своїй науці, але з патологіями опорно-рухового апарату. Агасфер дав йому абсолютне тілесне здоров'я і можливість займатися спортом, але ціною цього стає зникнення наукового таланту. Людина перетворилася на «машину для підписування паперів» і в підсумку, як припускає Манохін — спилася.

Головний герой роману, астроном Манохін, вступає на службу секретарем до Деміурга в обмін на невеликі зміни в космогонічних силах, які зробили його помилкову наукову теорію відповідною дійсності і підтвердженою провідними спостерігачами. Єдиний прохач, якому вдалося «спантеличити» Агасфера Лукича: «Забігав він у мене, заметушився, забігав. Зізнався, що таке йому не по плечу, але обіцяв найближчим часом навести довідки».

Крім Манохина на службу також надходять зневажуваний Манохіним неонацист Марек (Марк Маркович) Парасюхін, флегматичний Петро Петрович Колпаков та карикатурний єврей Матвій Матвійович Гершкович (Мордехай Мордехайович Гершензон), «здатний викликати гострий напад антисемітизму навіть у Меїра Кахане або засновника сіоністського руху Теодора Герцля». Епізодично згадуються міліціонер Cпиртов-Водкін і «невимовна Селена Блага», які пізніше також поселяться в квартирі Деміурга. Мабуть, дані персонажі знаходяться в підпорядкуванні у Манохіна і з Деміургом безпосередньо спілкуються рідко.

Мета Деміурга, яку він проголошує, — пошук Людини з великої літери, терапевта людських душ, здатного вилікувати світ від Зла. Він регулярно приймає відвідувачів з проектами удосконалення світу і жодного не визнає досконалим; одного разу навіть на прикладі демонструє, як жахливо зміниться світ, якщо людину наділити здатністю вражати кривдників розрядом блискавки.

У самому фіналі в квартиру Деміурга доставляють Г. А. Носова — героя другої сюжетної лінії. Рукопис на цьому обривається, повідомляється, що його закінчення було, ймовірно, знищено самим Г. А. «з міркувань скромності».

За формою — щоденник Ігоря Митаріна[2], учня педагогічного ліцею XXI століття. Дія переноситься в майбутнє початку 2030-х років, де зберігся демократизований СРСР, в місто Ташлінськ, в ліцей, організований відомим учителем Г. А. Носовим[3], далі в тексті йменується просто Г. А. Ліцей — елітний навчальний заклад, куди приймають тільки дітей, у яких великий шанс розкрити педагогічний талант.

Носов дав рукопис ОЗ своєму учневі Митаріну (від імені якого через багато років і ведеться розповідь) для самостійного вивчення.

Недалеко від міста виникла й існує спільнота ескапістів під назвою Флора, члени її іменуються «фловерами». Спільнота багато в чому схожа на хіпі, підпорядковується учітелю-«нусі», який є духовним авторитетом спільноти (в кінці виявляється, що «нусі» — син Г. А. Носова, про що знають всі недруги педагога і натякають на це в газетній полеміці).

Філософія «нусі» проста — людині не так вже багато й потрібно від світу. Кожна людина має право робити те, що вона хоче, якщо вона не заважає іншим. Не слід бажати занадто багато, а те, що по-справжньому потрібне, світ сам захоче дати. Єдина мета людини — духовне з'єднання зі Всесвітом і спокій.

Фловер описані як уповільнені, патологічно ліниві люди з десоціалізацією і початком розпаду особистості. У спільноті прийняті вживання наркотиків і вільне кохання; відмінною рисою фловерів є ототожнення себе з лісовими рослинами.

У місті наростає прагнення будь-якою ціною ліквідувати цей молодіжний рух, змусити підкоритися загальноприйнятим етичним установкам всіх, хто увійшов до цього об'єднання, аж до найрадикальніших дій. Митарін, як і його вчитель, не сприймає проявів радикалізму, властивих більшості його співгромадян.

У газетній полеміці, яка виникла з цього приводу, і нагадує цькування, Г. А. виступає зі зваженою статтею, в якій не захищає Флору, але й не закликає до її знищення і вважає абсолютно неприйнятним силовий варіант, внаслідок чого стає мішенню для обурення і засудження з боку всього суспільства, включно з власними учнями. Саме силовий варіант і втілюється в життя. У напрямку до табору Флори (завбачливо евакуйованому завдяки наполегливості Г. А.) з міста рухається розлючений багатотисячний натовп. І в цей момент з'являється герой першої сюжетної лінії — хоча ім'я не називається, але зрозуміло, що це Агасфер Лукич, який «коротко і невиразно» розмовляє з Г. А.

На цьому текст Щоденника обривається, однак міститься вказівка на те, що в подальшому ім'я Г. А. Носова стає всенародно шанованим і оточується легендами, ймовірно, у зв'язку з прийняттям суспільством його ідей. Сама розповідь завершується натяком, що саме Г. А. Носов є тією Людиною, яку шукає Деміург (а його зникнення обставлено як мученицька загибель).

Своєрідно перероблене Євангеліє, викладене окремими главами в рукописі ОЗ, стилістика яких відрізняється від решти тексту. Згідно з цим сюжетом, апостол Іван, в минулому розбійник, через кілька років після хресної смерті Христа вбиває Агасфера — Вічного Жида. Прокляття Агасфера переходить на самого апостола, який стає безсмертним, але втрачає здатність до осілого життя.

Іван, що залишився в живих, хоч був засуджений за розбій до смертної кари (всі спроби стратити безсмертного виявляються безуспішними), відбуває на заслання на острів Патмос, куди Рим відправляв політично неблагонадійних громадян. Разом з ним вирушає юнак Прохор, уражений надприродними здібностями апостола. Ставши учнем і молодшим товаришем Івана, Прохор з його слів записує Апокаліпсис і поширює його.

Згодом в Івана розвинулося надзнання: він знав про все, що існувало у Всесвіті від початку світу до його кінця. Однак це знання не співвідносилося з його власним життєвим досвідом. Іван з його розбійницьким минулим не мав достатньо розвиненого усного мовлення, щоб правильно викласти відомі йому істини. Тому виклад був сумбурним і малозв'язним.

Проходить час. Ставши глибоким старцем, Прохор упадає в маразм і починає видавати себе за Івана, тобто за автора Апокаліпсису, походячи на мудрого богослова значно більше, ніж нестаріючий колишній розбійник Іван. Про нього йдеться також як про автора Євангелія від Івана.

Надалі Іван потрапляє в арабські країни часів пророка Мухаммеда і перших халіфів, і бере участь у релігійних війнах і війнах з Візантією часів становлення ісламу. Сучасники вважають Івана надлюдською істотою (Раххаль). Навіть через півтори тисячі років Іван пам'ятає свою кохану тих часів — пророчицю Садж Месопотамську.

Перетин сюжетів: робиться пряме ототожнення Івана з Агасфером Лукичем і Христа («Равві») з Деміургом. Таким чином, події першого сюжету є друге пришестя Христа.