Одеський археологічний музей

Оде́ський археологі́чний музе́й НАН України — найстаріший в Україні археологічний музей, науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України, входить до складу Південного наукового центру НАН України та МОН України.

Одеський археологічний музей НАН України
46°29′06″ пн. ш. 30°44′38″ сх. д.
Тип музей
Країна  Україна
Розташування  Україна, Одеса
Адреса вул. Ланжеронівська, 4
Архітектор Фелікс Гонсьоровський
Засновано 1825
Директор Бруяко Ігор Вікторович
Сайт www.archaeology.odessa.ua/
Одеський археологічний музей (Україна)
 Одеський археологічний музей у Вікісховищі

Історія музею

Заснований в 1825 році як Одеський міський музей старожитностей Бларамбергом Іваном Павловичем. Його розвитку сприяло створене 1839 року Імператорське Одеське товариство історії й старожитностей, що мало право вести розкопки на півдні Російської імперії.

Експозиційна діяльність

Основний фонд музею являє собою найбільшу колекцію джерел по давньої історії Північного Причорномор'я, він налічує понад 170 тисяч археологічних джерел давньої історії Півдня України від кам'яної доби до середньовіччя, в тому числі 55 тисяч монет, єдина в Україні колекція пам'яток Стародавнього Єгипту[3][4][5][6][7][8][9][10], найбільше у державі зібрання античних раритетів.

Найкращі зразки античної скульптури виставлені у вестибюлі будинку, спеціально побудованого для Публічної бібліотеки в 1883 році. У перших двох залах демонструються матеріали, що охоплюють період від появи людини до II тисячоріччя до н. е. Особливий інтерес становлять знахідки з поселень і могильників культур Гумельниця, Трипілля, Усатово, підкурганних поховань і скарбів епохи бронзи, наприклад Антонівський скарб.

Скульптурна група «Лаокоон» біля входу до музею

Культура скіфських племен, що жили в цей час у степах Причорномор'я, представлена матеріалами з поселень і поховань, предметами озброєння, бронзовими казанами й іншим начинням, прикрасами. До початку першого тисячоріччя н. е. скіфів потіснили сармати, а в III-І вв. н. е. склалося об'єднання племен, представлене предметами Черняхівської культури. Період IX—XI століть відбитий у матеріалах з поселень і міст Київської Русі, Бєлгорода, Кафи-Феодосії, острова Березань.

У «Золотій коморі» музею експонуються справжні речі з дорогоцінних металів, найдавніші з них ставляться до початку другого тисячоліття до н. е. Привертають увагу прикраси зі скіфських і сарматських могильників, середньовічних поховань кочівників, вироби слов'янських умільців.

З 50 тисяч монет, що зберігаються в музеї на огляд виставлені найбільш рідкі із золота й срібла, що випускаються в Давній Греції, Римі, Візантії, Київській Русі. Зокрема демонструється — «златник» князя Володимира, один з двох, які знаходяться в Україні та з 11 загалом відомих екземплярів.

Зібрання єгипетських експонатів — треті за величиною в колишньому СРСР. Тут інтерес представляють дерев'яні й кам'яний саркофаги, похоронний інвентар, кам'яні плити й фрагменти папірусів з ієрогліфами.

Наукова діяльність

Музей проводить широкі археологічні дослідження на багатьох пам'ятках доби енеоліту, бронзи (наприклад, поселення пізньої трипільської культури Усатово, Маяки). Досліджуються також пам'ятки доби ранньої залізної доби у пониззі Дунаю (Орлівка-Картал), античного часу — на березі Дністровського лиману (місто Ніконій), Одеської затоки — Тилігула. Експедиція музею проводить дослідження на острові Зміїному.

Наукова діяльність музею знаходить відбиття у численних публікаціях, вчені музею підтримують активні наукові зв'язки з вітчизняними та закордонними колегами. Спільна наукова діяльність ведеться з фахівцями Болгарії, Великої Британії, Греції, Данії, Єгипту, Німеччини, Польщі, Румунії, Франції та ін. Музей бере участь у виставках за кордоном.

У 1920 — 1930-х роках при музеї існувала аспірантура, в якій навчалися майбутні відомі одеські дослідники (Віркау М.М., Синицин М. С. та інші).

Галерея експонатів

Див. також

Примітки
  1. Бларамберг Иван Павлович — археолог, сайт «Белгород-Днестровский и Затока» (рос.)
  2. Иван Павлович Бларамберг, 12.12.2013, сайт «Пантикапей» (рос.)
  3. Тураев Б. А. Описание египетских памятников в русских музеях и собраниях. V-VI // Записки Восточного отделения (Императорского) Русского археологического общества. — 1900. — № XII. — С. 198-206, pl. VIII.
  4. Богословский Е. С. Памятники и документы из Дэр-эль-Медина, хранящиецся в музеях СССР // Вестник древней истории. — 1972. — № 3. — С. 64-70.
  5. Берлев О. Д. Памятники начальника пашен dd.tw // Ассириология и египтология : сборник статей. — Л., 1964. — С. 81-94.
  6. Доконт Н. Г. Древнеегипетские памятники в Одесском государственном археологическом музее // Вестник древней истории. — 1965. — № 2. — С. 208-212, Рис. 1-2.
  7. Берлев О. Д. Стела, поставленная по заказу царевны ḥnwt-ṯmḥw // Археологические памятники северо-западного Причерноморья. — Киев, 1982. — С. 151-159.
  8. Доконт Н. Г. Древнеегипетские памятники в Одесском государственном археологическом музее // Вестник древней истории. — 1965. — № 2. — С. 209, рис. 2.3.
  9. Тарасенко М. О., Герейханова Д. К. Неопублікована стаття С. В. Доніча “Жертовник Ісіди. Інв. 51843 Одеського Історичного Музею” (РА НФ ОАМ № 59405) // Сходознавство. — 2020. — № 86. — С. 139-162.
  10. Берлев О. Д. Древнеегипетский ключ из собрания Одесского государственного археологического музея // Краткие сообщения Одесского государственного археологического музея за 1963 г. — Одесса, 1965. — С. 81-82.

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.