Онуфріївський дендропарк

Перший генеральний план Старого парку в західній балці Омельника зі штучними ставками було розроблено в 1820-х роках полковником артилерії графом Михайлом Толстим та його дружиною, дочкою таємного радника Катрею Камбурлей. Закладенням парку керував один з учнів Василя Докучаєва, а також чеські й німецькі майстри садово-паркового мистецтва. Всі роботи виконували кріпаки графа Толстого.

У 1876 році було розроблено другий генеральний план садиби. Вже на початку 1880-х років розпочалась комплексна реконструкція Старого парку, яким керував дендролог Іван Базилевич. У цей час на південь від річки було споруджено оранжерею, теплицю, стайню, водонапірну вежу, сторожку водокачки з паровим локомотивом, човнову станцію, літній танцювальний майданчик, винний льох та оригінальні малі архітектурні і скульптурні форми (альтанки, містки тощо).

На території парку налічувалося понад 100 видів дерев та кущів, було 6 ставків, на яких жили лебеді. Облаштовано насипний острів з альтанкою та купальнею (тепер відомий як «Острів кохання»). Біля будинку Толстих розташовувалось два басейни з фонтанами та розарій.

Алеї парку розміщувались за класичним англійським зразком. Селянам суворо заборонялося заходити до панського парку. Перепустки мали тільки робітники, які розчищали алеї, доглядали за деревами та численними квітниками, а також за лебедями на паркових ставах. Пізніше селянам дозволили брати воду для своїх потреб з одного із ставків. Дотепер він зберіг свою назву — Селянський. Весь парк було обнесено двометровою цегляною огорожею з декоративними ґратами.

Композиція зелених насаджень Нового парку була визначена стильовими рисами натуралістичних садів, близьких до природного ландшафту. Тут були сінокісні луки, пасовища для тонкорунних овець, вольєри для павичів. Галявини оформлені дендрологічними групами, картинами дерев, що виразно розкривалися крізь ажурні прорізи головної каштанової алеї.

До 1917 року Онуфріївський парк був невід'ємною частиною маєтку графів Толстих. Вони постійно проживали в Одесі, а садиба слугувала їм літньою резиденцією.