Орбакайте Христина Едмундівна

Народилася в родині співачки-початківиці Алли Пугачової та артиста оригінального жанру Міколаса Едмундаса Орбакаса. Батько родом із литовського селища Швянтої, де й пройшло її дошкільне дитинство. Син Міколаса Орбакаса від другого шлюбу — Фабіан Орбакас — рідний брат Орбакайте по батьку.

Через щільний гастрольний графік Алли та Міколаса Христина жила то в батьків тата в Литві, то в батьків мами в Москві. Після розлучення Пугачової та Орбакаса залишилася жити в бабусі з дідусем у Москві. Там же й навчалася в середній загальноосвітній та музичній школах (1978). До цього часу відноситься її перший виступ на телебаченні — у передачі «Веселі нотки», де вона заспівала пісню «Солнышко смеётся»[1].

В 11-річному віці (1982) її затверджують на роль Олени Безсольцевої у фільмі Ролана Бикова, за книгою Володимира Железникова «Опудало». Зйомки фільму тривали у вересні 1982 — березні 1983, а прем'єра відбулася 9 січня 1984 в московському Будинку кіно.

Під час прем'єрного показу фільму в США робота викликала захоплені відгуки американських кінокритиків. Газета «Los Angeles Times» у своїй рецензії навіть порівняла Орбакайте з Меріл Стріп:

Фільм знятий у чудовій змішаній колірній гамі: вулиці, де серед палого листя носяться зграї підлітків у шкільній формі; і темні кімнати, заставлені гнутими меблями, у старих, схожих на пряникові, дерев'яних будинках. А в центрі — виділяється із загальної маси, постійно відкривається з нового боку головна героїня у виконанні 12-річної Христини Орбакайте, яка з наївної дитини, зворушливо прагнучої стати своєю серед однокласників, виростає у справжню особистість. Христина грає Олену, світловолосу тонку, як тростинка, дівчинку, яка новенькою приходить у маленьку провінційну школу в одному з підмосковних містечок на березі річки. Її обличчя відрізняється тією особливою простотою, яку обезсмертили художники епохи Відродження; її ясний прямий погляд приголомшує. Такою могла би бути Меріл Стріп у 12 років. І, як можна припустити, вона вважає себе потворою.

Оригінальний текст (англ.)

«The film is done with a gorgeous, misty palette: outdoors where uniformed cadet bands oom-pah-pah among the falling leaves, inside in dark, old wooden houses, gingerbread around their shutters, the rooms crammed with bentwood furniture. And at the heart of the film is a luminous, steadily unfolding central performance by a 12-year-old, Christina Orbakaite, who grows from a naive child, pathetically anxious to be accepted, to a genuine heroine. She plays Lena, a reed-like, pale-blond newcomer to a small provincial school in one of the riverside towns that ring Moscow today. Her face has the sort of planes that Renaissance painters immortalized; her clear, direct gaze is pure and shattering. She could be Meryl Streep at the age of 12. Predictably, she believes she's ugly.»

— Los Angeles Times, 10 липня 1987

Газета «Richmond Times-Dispatch» назвала гру у фільмі «видатною», а саму акторку — «дочкою суперзірки року»:

«Опудало» Ролана Бикова — незвичайно сильний фільм про жорстокість у середовищі шкільних угруповань, яка з «невинного» прагнення самоствердитися за рахунок інших переходить у справжнє цькування, навіть у символічне спалення на вогнищі. Гра Христини Орбакайте (дочки суперзірки рока) — абсолютно видатна в ролі жертви.

Оригінальний текст (англ.)

«The film "Scarecrow" (1983) by Rolan Bykov, is an extraordinarily tough film about the cruelty within the inner circles of schoolchildren, progressing from "innocent" one-upsmanship to persecution, even effigy burning. Kristina Orbakaite (the daughter of a rock superstar) is outstanding in her role as the victim».

— Richmond Times-Dispatch. Richmond, Va., 21 листопада 1987

Газета «The Washington Post» порівняла юну акторку з янголом («Orbakaite has seraphic quality», Washington Post, 18 листопада 1987), а «San Francisco Chronicle» охарактеризувала її роботу, як «незабутню» («Orbakaite gives haunting performance», San Francisco Chronicle, 18 вересня 1987).

Крім роботи в кіно, Орбакайте продовжує робити свої перші кроки на естраді. 1983 року вона в дуеті з мамою співає пісню «А знаешь, все еще будет». А в 1985 році у програмі «Ранкова пошта» виконує «Пусть говорят»[2][3]. Крім цього, з 1984 року Христина починає працювати в балетній групі ансамблю Алли Пугачової «Рецитал».

7 жовтня 1986 знайомиться з Володимиром Пресняковим, з яким через певний час починає зустрічатися, а пізніше — жити цивільним шлюбом. А уже 21 травня 1991 в них народжується син Микита.

Продовжуючи роботу танцівниці в балеті «Рецитал», Христина не забуває і про кінокар'єру. Вона знімається у фільмах: «Віват, гардемарини!» (1990), «Гардемарины-III» (1992), «Благодійний бал» (1993) і «Ліміта» (1994). У грудні 1992 року Орбакайте знову заявляє про себе як про співачку. У «Різдвяних зустрічах» Алли Пугачової вона виконує пісню «Поговорим». Сама Христина вважає ці «Зустрічі» і цю пісню — початком своєї професійної музичної кар'єри.

Пісня «Поговоримо» стає хітом. Її постійно крутять по радіо і ТБ. Натхненна успіхом, Христина записує ще кілька композицій, серед яких «Поклич мене», «Все, що їм потрібно — це лише любов», «Гірке похмілля» та ін., знімає кілька кліпів і 1994 року випускає дебютний альбом «Вірність».

Поєднуючи танці, зйомки в кіно,записи пісень, Орбакайте вирішує опанувати ще один вид мистецтва — театр. У липні 1995 вона грає на Малій сцені Московського художнього театру у виставі «Понеділок після чуда» за п'єсою В. Гібсона. Згодом, за роль Геллен Келлер ,у цій виставі вона отримує премію Міністерства культури РФ за найкращу жіночу роль. У липні 1995 Христина вступає на акторський факультет Російської академії театрального мистецтва (курс В. Андрєєва).

Після виходу альбому «Верность» про Христину говорять, у першу, чергу як про співачку. Її музична кар'єра дійсно йде в гору, а ім'я все частіше починає з'являтися в престижних хіт-парадах країни. Так у «Звуковій доріжці» «Московського комсомольця» в січні 1996 вона займає 6-у сходинку в категорії «Найкраща співачка 1995». Попри те, що співачка вже дає сольні концерти, на початку 1996 вона відправляється в сімейне турне (Пугачова-Кіркоров-Орбакайте-Пресняков) по Америці під назвою «Зоряне літо». У рамках цього туру вона вперше виступає в нью-йоркському «Карнегі-хол». У червні 1996 бере участь у передвиборній акції «Голосуй або програєш» на підтримку Бориса Єльцина, а восени випускає другий альбом «Ноль часов ноль минут». Одночасно з випуском альбому з'являються відеокліпи на пісні «Танго» та «Вербочки», а також відеодует з Павлом Дементьєвим «Боль».

1997 року відбуваються серйозні зміни в особистому житті співачки. Вона розлучається з Пресняковим та починає зустрічатися з бізнесменом Русланом Байсаровим — 10 травня 1998 в них народжується син Дені.

У березні 1998 виходить третій альбом — «Ты». Він складається з 12 нових пісень, п'ять з яких («Музыкант», «Навсегда», «Пегий пес», «Смородина», «Птицы») запропоновані Аллою Пугачовою, з композицій, написаних спеціально для неї.

Христина продовжує зніматися в кіно («Дорога, дорогий, дорога» (1997), і «Фара» (1998)), та грати в театрі («Панночка-селянка» (Театр імені М. М. Єрмолової, 1998)). Ця робота — дипломний спектакль Орбакайте як студентки РАТМ.

14 і 15 квітня 1999 Христина дає свої перші сольні концерти в Москві. Вони проходять у ДЦКЗ «Росія» під назвою «Тій жінці, що…» та приурочені до ювілею Алли Пугачової. Пізніше виходить однойменний концертний альбом.

У травні 2000 року в Монте-Карло артистку нагороджують премією «The World Music Awards» як найпродаваніша співачка Росії[4][5][6]. У вересні 2000 випускає свій четвертий альбом — «Май».

За цей період Христина випускає альбоми «Remixes» (2001), «Верь в чудеса» (2002), Океан любви (2002), «Перелетная птица» (2003) і «My life» (2005). Артистка багато гастролює по Росії, країнах СНД, Америці, Ізраїлю та Німеччині. 17 і 18 березня 2001 дає два сольних концерти в Москві, у ДЦКЗ «Росія». Режисером-постановником її нової програми — «Це мій світ» — виступає Алла Пугачова. У листопаді того ж року Христина повертається на театральні підмостки. Її новою роботою стає спектакль «Даная» в Московському театрі естради.

Не забуває вона і про кіно: знімається у фільмі «Жіноче щастя» (2001), мюзиклі «Снігова королева» (2002), телевізійних серіалах «Московська сага» (2002) і «Родинний обмін» (2004).

У лютому 2002 року отримує литовський паспорт[7]. У цьому ж році Христина Орбакайте знову визнається самою розпродаваною співачкою Росії. За це досягнення вона вдруге отримує премію «The World Music Awards»[8].

2002—2003 — роки тісної творчої співпраці зі співаком Авраамом Руссо. Артисти записують пісні «Любовь, которой больше нет» та «Просто любить тебя», за які отримують «Золотий грамофон»[9][10]; створять спільну концертну програму, з якою виступлять у ряді міст, у тому числі і в Москві, в Кремлівському палаці. Після чого піде розпад творчого дуету.

Розпадеться й особисте життя співачки. Вона розлучиться з цивільним чоловіком Русланом Байсаровим, з яким прожила близько 5 років. 17 січня 2004 в Маямі Христина познайомиться з бізнесменом російського походження Михайлом Земцовим. Пара почне зустрічатися, а 9 березня 2005 року в Маямі офіційно узаконить свої стосунки.

2005 року Орбакайте отримує премію «Муз-ТВ» у номінації «Найкраща виконавиця року»[11][12]. Роком пізніше вона отримає другу премію в цій же номінації[13][14].

Христина Орбакайте в 2010 році.

2006 року Христина Орбакайте спільно з Гошею Куценком знімаються в комедії Олександра Стриженова «Кохання-зітхання». Ця картина з великим успіхом іде в російському кінопрокаті; її подивляться понад 2 млн глядачів, а загальні збори перевищать 11,5 млн доларів[15]. На хвилі успіху картини, 2008 року вийде друга частина (3 млн глядачів, збори — 16,9 млн доларів)[16], а в 2010 приступлять до зйомок третьої. Крім «Кохання-зітхання», Христина також зіграє роль імператриці Олександри Федорівни в художньому фільмі «Змова» (2007), присвяченому вбивству Г. Распутіна.

Улітку 2008 року виходить восьмий альбом співачки — «Слышишь — это я». До нього ввійдуть хіти останніх років, у тому числі композиції «Солнце», «Спичка» і дует з Аллою Пугачовою — «Опять метель», записаний спеціально для фільму «Іронія долі. Продовження».

У серпні 2009 починається конфлікт між Орбакайте та Русланом Байсаровим за спільного сина Дені[17]. Після багатомісячної тяжби, судових розглядів та участі Христини на слуханнях у Державній думі[18], присвячених сімейному законодавству, сторони підпишуть мирову угоду, і конфлікт буде вичерпано[19].

У березні 2011 відбулася прем'єра заключної частини трилогії «Кохання-зітхання 3». Фільм подивляться 1,5 млн глядачів, а збори картини перевищать 8,5 млн доларів[20].

25 і 26 травня 2011 року на «Первом канале» виходить спеціальний випуск програми «Нехай говорять», присвячений 40-річному ювілею співачки та майбутньому концерту в Кремлі[21]. Концерт відбувся в день народження Алли Пугачової — 15 квітня. Христина представила нову програму «Поцілунок на біс» та однойменний альбом. Після московського концерту, Христина вирушає у великий тур містами Росії та СНД.

30 березня 2012 у Христини та Михайла Земцова народжується дочка. Дівчинку називають Клавдією на честь одразу двох жінок: співачки Клавдії Шульженко та рідної тітки та хрещеної матері Алли Пугачової — Клавдії Пугачової[22].

У лютому 2013 Орбакайте презентує свій новий кліп «Маски», після вирушає в гастрольний тур по Росії, Прибалтиці та США. 26 квітня 2013 Президент Росії В. Путін надав Христині Орбакайте звання «Заслужений артист Російської Федерації»[23]. Наприкінці року виходить альбом «Маски».

Номерні альбоми

1. 1994 — «Верность»
2. 1996 — «Ноль часов ноль минут»
3. 1998 — «Ты»
4. 2000 — «Май»
5. 2002 — «Верь в чудеса»
6. 2003 — «Перелётная птица»
7. 2005 — «My life»
8. 2008 — «Слышишь — это я…»
9. 2011 — «Поцелуй на бис»
10. 2013 — «Маски»
11. 2016 — «Бессонница»
12. 2021 — «Свобода»

Збірники та компіляції

1. 2001 — «The best»
2. 2002 — «Океан любви»
3. 2002 — «Grand. Частина 1»
4. 2006 — «Grand. Частина 2»
5. 2009 — «The Best CD1»
6. 2010 — «The Best CD2»

Різне

1. 1999 — «Той женщине, которая…» —live-альбом
2. 2000 — «Tango for three» —промо-сингл англ. мовою
3. 2001 — «Remixes» —збірка реміксів

DVD

1. 2000 — «Концерт и лучшие видеоклипы» — концерт «Той женщине, которая…», 16 кліпів, виступ у Монте-Карло
2. 2001 — «LIVE» — концерт «Это — мой мир»
3. 2005 — «My life» — однойменний концерт
4. 2012 — «Поцелуй на бис» — однойменний концерт, що пройшов 15 квітня 2011 у Кремлі
5. 2013 — «Маски» — DVD-промо-сингл

• 1995 — Понедельник после чуда (театр «Гравці»).
• 1997 — 2000 — Панночка-селянка (театр ім. М. Н. Єрмолової).
• 2001 — Даная («Московський державний театр естради»).
• 2018 — Двое на качелях («Современник (театр)») — Гітель Моска.

Путін вручає нагороду Христині Орбакайте, 25 грудня 2013 року

Задовго до присвоєння Христині Орбакайте звання Заслуженої артистки Росії в ЗМІ була поширена хибна думка про те, що вона має це звання[34]. В інтерв'ю журналу «Glamour» 2007 року Орбакайте пояснила, що це не так[35]. Почесне звання Заслуженої артистки Росії співачці було присвоєне 26 квітня 2013. Церемонія вручення нагороди президентом РФ пройшла 25 грудня 2013 року у Москві.

• 2013 — почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації» за заслуги в галузі мистецтва (Указ президента Росії № 423 від 26 квітня 2013)[23].

• 1996 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Если дождь по стеклу»
• 1997 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Сыграй, рояль»
• 1998 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Ты»
• 1999 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Безпритульна душа»
• 2000 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Май»
• 2000 — лауреат міжнародної премії в області популярної музики The World Music Awards. Премія вручена Христині Орбакайте, як найбільш розпродаваній співачці Росії[4][5][6]
• 2001 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Мой мир»[36]
• 2001 — лауреат премії «Овація» в номінації «Солістка року»[37]
• 2002 — лауреат премії «Золотий грамофон» у дуеті з Авраамом Руссо за пісню «Любовь, которой больше нет»[9]
• 2002 — лауреат міжнародної премії в області популярної музики The World Music Awards. Премія вручена Христині Орбакайте, як найбільш розпродаваній співачці Росії[8][38]
• 2003 — лауреат премії «Золотий грамофон» у дуеті з Авраамом Руссо за пісню «Просто любить тебя»[10]
• 2004 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Перелётная птица»[39]
• 2005 — лауреат Премії"Муз-Т" в номінації «Найкраща виконавиця року»[11][12]
• 2005 — лауреат премії «Золотий грамофон» за пісню «Ти ненормальний»[40]
• 2005 — лауреат премії «Олімпія» Російської Академії бізнесу та підприємництва[41]
• 2006 — лауреат Премії «Муз-Т» в номінації «Найкраща виконавиця року»[13][14]
• 2006 — лауреат премії «Діамантова шпилька» (Перша церемонія) в номінації «Блондинка з приспівом» (спеціальна премія, заснована «Новинським Пасажем» для найголовніших блондинок нашого часу)[42]
• 2007 — лауреат премії «Діамантова шпилька» (Друга церемонія) в номінації «Блондинка напрокат» (спеціальна премія, заснована «Новинським Пасажем» для найголовніших блондинок нашого часу)[43]
• 2009 — лауреат щорічної премії в області популярної музики «Звукова доріжка» у номінації «Персона року»[44]
• 2012 — лауреат премії «Золотий грамофон» у дуеті з групою «Дискотека Аварія» за пісню «Прогноз погоди»[45]
• 2012 — лауреат Премії «Муз Т» в номінації «Найкращий дует року» з групою «Дискотека Аварія», пісня «Прогноз погоди»[46]
• 2012 — лауреат щорічної музичної премії «20 найкращих пісень року» за версією зведеного національного музичного чарту «Червона Зірка» і Першого каналу за пісню «Прогноз Погоди» (16 місце чарту за 2012 рік) в дуеті з групою «Дискотека Аварія»[47][48]
• 2013 — лауреат першої церемонії вручення премії «Top Hit Awards» за підсумками чарту порталу «Top Hit» за 2012 в номінації «Найпопулярніший дует» — Христина Орбакайте та гурт «Дискотека Аварія» — за виконання пісні «Прогноз погоди». Вперше церемонія вручення премії «Top Hit Awards» пройшла 25 квітня 2013 в клубі «Артист» в Москві, в день святкування десятиріччя музичного сервісу «Top Hit». Премія присуджується за найкращі досягнення в електронних медіа та шоу-бізнесі[49][50].