Падіння Західної Римської імперії

Паді́ння За́хідної Ри́мської імпе́рії — одна з проблем в історіографії Пізньої Античності, в основі якої лежить дослідження причин ліквідації влади імператорів Західної Римської (Гесперійської) імперії.

За Гонорія становище Західної Римської імперії значно погіршилося. У 401 році до Італії з боку Балкан вторглися вестготи на чолі з Аларіхом, раніше перебував на римській службі (він був магістром армії Іллирика і його військо утримувалося за рахунок імперії). Аларих був розбитий в 402 році не без допомоги союзників Риму вандалів і аланів, вестготи були оточені, проте потім випущені під обіцянку допомогти в конфлікті з східно-римським імператором. У 404 році готський вождь Радагайсом повів до Італії армію, що складалася з остготів, вандалів і бургундів. Її з великими труднощами вдалося розгромити опікуну імператора Гонорія (395—423) вандалові Стиліхону. Після загибелі Стиліхона Аларіх, військо якого Гонорій відмовився взяти на службу, знову рушило до Італії. Рим пережив дві облоги в 408 і 409 роках, а потім вперше в своїй багатовіковій історії був узятий 24 серпня 410 року і підданий дводенному розграбуванню. Столицею стала неприступна Равенна, в якій імператор міг відчувати себе у відносній безпеці. Вестготам була виділена територія в Аквітанії (південний захід сучасної Франції), яка формально залишилася в складі імперії, але фактично там було утворено перше варварське королівство.

Одночасно Британія, частина Галлії та Іспанії перейшли під контроль узурпатора Костянтина. Послана на придушення заколоту в 407 році армія спочатку здобувала перемоги, але потім змушена була відступити. Однак в 411 році війська Костянтина були розбиті воєначальником і майбутнім співправителем Гонорієм Констанцієм. Тим часом варвари прорвали рейнський кордон і спустошували Галію та Іспанію. Ісидор так описав лиха населення Піренейського півострова від прибульців: «Вбиваючи і спустошуючи, вздовж і впоперек, вони підпалювали міста і пожирали награбовані запаси, так що населення від голоду вживало в їжу навіть людське м'ясо. Матері їли своїх дітей; дикі звірі, які звикли насичуватися тілами полеглих від меча, голоду або мору, нападали навіть на живих…»

Римське правління збереглося в Африці, Британії, Італії, у більшій частині Галлії та частині Іспанії, проте, що далеко не завжди означало безпосередній контроль з боку центральної адміністрації. Однак в період правління Гонорія військова міць імперії була безповоротно підірвана, більшість регулярних римських легіонів припинили своє існування.

За часи правління Валентиніана III (425—455) тиск варварів на Західну Римську імперію лише посилився. У 429 році вандали і алани під керівництвом Гейзериха переправилися з Іспанії в Африку на запрошення узурпатора Боніфація і рушили на схід, розбивши римські війська і захопивши ряд провінцій. Наприкінці 440-х років почалося завоювання Британії англами, саксами і ютами. На початку 450-х років на Західну Римську імперію обрушилися гуни на чолі з Аттілою. У червні 451 року римський полководець Аецій в союзі з вестготами, франками, бургундами і саксами завдав Аттілу поразку на Каталаунських полях, проте вже в 452 році гуни вторглися в Італію. Тільки смерть Аттіли в 453 році і розпад його племінного союзу позбавили Захід від загрози з боку гунів

Аецій був останнім великим римським полководцем не варварського походження. Валентиніан вбив його в 454 році.

У березні 455 року Валентиніан III був повалений сенатором Петронієм Максимом. У червні 455 року вандали захопили Рим і піддали його страшному погрому. Західної Римської імперії було завдано смертельного удару. Вандали підпорядкували собі Сицилію, Сардинію і Корсику. У 457 році бургунди зайняли басейн Родана, створивши самостійне Бургундське королівство.

Престол став іграшкою в руках варварських воєначальників, які по своїй волі проголошували і скидали імператорів. Останнім римським імператором, який намагався проводити самостійну політику, був Майоріан (457—461). Йому вдалося відвоювати значну частину Іспанії і частину Галлії, імператор також намагався зупинити руйнування архітектури Риму. Однак він був повалений варварським воєначальником Ріцимером і загинув в 461 році. Під владою Риму до середини 460-х років залишилася фактично одна Італія.

Гесперійський імператор Юлій Майоріан (457—461) зробив останню спробу зміцнити державу. Він намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою.

4 вересня 476 року германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній гесперійський імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак визнання єдиним володарем з титулом імператора східного володаря Зенона. В Італії було утворено власне королівство — держава Одоакра. Цією подією історики традиційно завершають найдовший відрізок історії людства — історія стародавнього світу.

В оповідях про фактори, які спричинили втрату величі і могутності Римської імперії, сучасні історики вказують на неефективність і низьку чисельність її армії в останній період, стан здоров'я і відносну нечисленність населення Риму, високе оподаткування і плачевний стан економіки, некомпетентність імператорів і неефективність цивільної адміністрації, релігійні зміни. Свій вагомий внесок у поразку Риму внесло і посилення тиску «варварів», що не зазнали латинізації. Причини падіння Риму являють собою одну з ключових проблем, що розглядаються в історіографії античного світу. Початок цим дослідженням було покладено в роботі англійського історика Едварда Гіббона «Історія занепаду і падіння Римської імперії».

• Захоплення Риму готами (410 рік)
• Захоплення Риму вандалами (455 рік)
• Переворот Одоакра
• Розділ Римської імперії (395)
• Падіння Римської імперії (фільм)

• The Fall of Rome — Курс університету Ланкастер (англ.)
• Томпсон Э. A. Римляне и варвары. Падение Западной империи / Пер. с англ. Т. О. Пономаревой; под ред. М. Е. Килуновской. — СПб.: Издательский Дом «Ювента», 2003. — 288 с. (рос.)

• Герье В. И. Рим, город/Римская история до падения западной Римской империи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Яснитский Н. А. Проблема падения Римской империи. Эдуард Гиббон: Автореферат диссертации к. и. н. — М., 2002.