Паторжинський Іван Сергійович

Народився 20 лютого (3 березня) 1896(18960303) року в селі Петро-Свистунове, нині Вільнянського району Запорізької області. В родині було семеро дітей. У свої молоді роки батько Івана працював складальником шрифтів у місцевій типографії, а коли від свинцевого пилу захворів на туберкульоз, придбав хату в селі та згодом став дяком у місцевій церкві. Голосом Іван вдався в батька, який славився потужним басом. Іван вирізнявся серед братів тямущістю й голосом. Його першим наставником був місцевий дзвонар, від якого Іван з шести літ знав грамоту.[1] 

Закінчив Бахмутське духовне училище та Катеринославську духовну семінарію. У семінарії вчився вже після татової смерті, як сирота, за державний кошт. Сану не прийняв, оскільки мріяв про театр. У семінарії осягав таємниці співу, розвивав незвичайно сильний голос; співав у церковному хорі, організував чоловічий квартет, концерти якого проходили з аншлагом. Організував оперну студію й ансамбль, з якими виступав на Донбасі.

З 1917 року учителював на Донбасі, організував драматичний гурток, брав участь у виставі малоросійської трупи Колісниченка. Незабаром на нього звернула увагу співачка та педагог Зінаїда Малютіна (вихованка Московської консерваторії) і почала займатися з ним співом, готуючи до камерних концертів.[1]

Згодом переїхав до Катеринослава (нині місто Дніпро), де одружився зі Снагою Марфою Хомівною. 1925 року в них народилася дочка Галина.

Вокальну освіту здобув у Катеринославській консерваторії (1918—1922). Працював керівником і диригентом хорової капели, хормейстером у клубі друкарів, створив чоловічий вокальний квартет, викладав співи у школах.

1925 року став солістом Української Державної Столичної Опери у Харкові. Дебютом була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Серед іншого співав у дуеті з Марією Литвиненко-Вольгемут, творча дружба з якою тривала майже 30 років.

Від 1935 року — соліст Українського театру опери та балету в Києві. Мав надзвичайно сильний голос оксамитового тембру. Творчий діапазон був дуже великий: виконав сорок п'ять оперних партій; знявся у кінофільмах «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка».

У час радянсько-німецької війни перебував в евакуації, а також виступав з концертами на фронті.

З 1944 року й до 1960 року — професор Київської консерваторії за класом сольного співу. Серед студентів Паторжинського були Євген Червонюк, Дмитро Гнатюк, Андрій Кікоть. Створив свої принципи педагогіки, метод комплексного виховання співака. Любив повторювати фразу Шаляпіна: «Треба співати так само легко, як розмовляєш». 

Неповторно виконував широко відомі «Ніченьку», «Ой кум до куми залицявся», «Старий капрал», «Казав мені батько», «Взяв би я бандуру», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші твори. Його голос легко впізнати за своєрідним оксамитовим тембром.

Гастролював у Польщі, Італії, Фінляндії, Канаді, Німеччині, США, Франції.

Провадив громадську роботу (у 1945—1954 роках — голова правління Українського театрального товариства). Микита Хрущов пише у спогадах, що Паторжинський, котрого як людину й співака поважав сам Сталін, разом із Марією Литвиненко-Вольгемут заступився за арештованого композитора Костянтина Данькевича і домігся його звільнення. Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 1–4 скликання (1938—1959).

1953 року Паторжинський востаннє проспівав Карася із «Запорожця за Дунаєм» і покинув оперну сцену. У 1959 року в залі Київської консерваторії відбувся останній концерт видатного співака.

Могила Івана Паторжинського

Помер 22 лютого 1960 року в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — лабрадорит; скульптор Еліус Фрідман; встановлений 1963 року)[2].

Рідний брат Івана Сергійовича — Федір (1901—1976), брав участь у громадянській війні в Росії. Емігрував до Туреччини, згодом мешкав у Болгарії, де був регентом у хорі. Наприкінці 1920-х оселився в Парижі. Керував хором Свято-Троїцького храму у місті Кліші та хором храму Трьох Святителів в Парижі. Наприкінці 1940-х років — керівник дитячим хором Четвергової церкви при Союзі російських православних парафій в Парижі. Удостоївся Гран-Прі на конкурсі в Італії.[3] Іван тривалий час не знав про долю брата. Їхня зустріч відбулася у 1946 році, коли Іван Сергійович приїхав на гастролі до Канади. У 1957 році Федору Паторжинському довелося перенести важку операцію, і Іван Сергійович намагався матеріально підтримати брата, відвідував його під час гастролей в Америці. Від 1958 року Федор Сергійович мешкав в Києві, де працював другим дирижером Державної хорової капели «Думка» та керував хором студентів сільгоспакадемії.[4] Помер 25 серпня 1976 року у Києві, де й похований.

Старша ж сестра Івана — Олександра, під час німецької окупації, була вчителькою та очолювала підпільну групу в Єлизаветівці на Донбасі. Загинула.[4]

Нагороджений орденом Леніна (1946), трьома орденами Трудового Червоного Прапора (1936, 1948, 1951), медалями, югославським орденом Братерства і єдності. Лауреат Сталінської премії (1942).

Партії:

• Сусанін («Життя за царя» Глінки);
• Мельник («Русалка» Даргомижського);
• Мефістофель («Фауст» Гуно);
• Дон Базіліо («Севільський цирульник» Россіні);
• Карась («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського);
• Тарас Бульба («Тарас Бульба» Лисенка; Державна премія СРСР, 1942);
• Валько («Молода гвардія» Мейтуса)
• та інші.

• 1936 — «Наталка Полтавка» (режисер Іван Кавалерідзе) — Виборний.
• 1953 — «Запорожець за Дунаєм» (режисер Василь Лапокниш) — Карась.

Меморіальна таблиця Івану Паторжинському в приміщенні Київської консерваторії

На фасаді будинку в Києві, де мешкав Паторжинський, встановлено гранітну меморіальну таблицю з барельєфним зображенням співака.

На його честь у Києві названо вулицю, а також одну з вулиць у Запоріжжі.[5]

Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації Юрієм Карапетяном у серпні 2018 року затверджено Положення про премію імені Івана Паторжинського за досягнення в галузі музичного мистецтва.[6]

•  Паторжинський Іван Сергійович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП».  — С. 110-112

• Паторжинський Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1310. — 1000 екз.
• Паторжинський Іван Сергійович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 791.
• Онучка Івана Паторжинського: «В Парижі в гостях у брата дідусь зустрів Шаляпіна. Вони сиділи втрьох і співали»
• Іван Паторжинський: біографія
• Іван Паторжинський
• Житкевич А. Співак Іван Паторжинський у США та Канаді
• Сайт Івана Паторжинського (рос.)

• Брега Г. С.. Паторжинський Іван Сергійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 94. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Т.Гриценко. Наш земляк — великий майстер співу // Дніпровські вогні. 3 березня 2021 р. С. 2.
• Жадько В. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 161, 282.
• Жадько В. Український некрополь. — К., 2005. — С. 259.
• Паторжинський Іван Сергійович: облікова картка та автобіографія депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 5, арк. 16–17.
• Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 63.
• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.

• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.214-215
• Иван Сергеевич Паторжинский / ред.-сост. Елена Андреевна Грошева ; вступ. ст. Андрій Якович Штогаренко . — М: Советский композитор, 1976 . — 263 с.: фот. — (Деятели музыкального театра) . — Содерж. : Жизнь и творчество. Воспоминания. Справочные материалы. Оперный репертуар И. С. Паторжинского. Составитель К. Милославский С.243-245. Литература о И. С. Паторжинском. Составитель К. Милославский. С.257-263. URL :http://pator.at.ua/_ld/0/19___.pdf
• Паторжинський Іван Сергійович // Лисенко, І. Співаки України: енциклопедичне видання. – Київ : Знання, 2011. – С. 418-420.
• Чередниченко, И. Малая родина помнит : [музей И. С. Паторжинского в с. Днепровка Вольнянского р-на Запорожской обл.] / Ирина Чередниченко // Остров свободы. – 2007. – 23 авг. (№ 34). – С. 12.