Царичанка (смт)

Перша згадка в 1604 році. Назва «Царичанка» походить від назви річки Царичанка, яку тюркомовні племена називали так за жовтий колір води. Жовтою річка ставала від розмивання глиняних схилів гори Калитви.

Біля Царичанки за часів гетьмана Самойловича були зимівники запорозьких козаків Гаврила Сала і Олексія Кочерги. У 1673–1674 роках до них приєдналися переселенці з Умані та інших місцевостей Правобережжя.

У 1677 році Царичанка згадується, як сотенне містечко Полтавського полку. І дотепер зберігає назву Замок нагірна частина Царичанки, що була обнесена земляними валами, спорудженими для захисту від кримських татар (розорили басейн річки Оріль у 1696 роцi).

Під час походу Карла XII на Полтаву в 1709 році у містечку стояв російський гарнізон.

Переважну більшість населення Царичанки становили реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею. У 1722 році царичанський сотник Федір Бабанський повідомляв канцелярію Полтавського полку, що козаки Грицько Бондаренко, Іван Коломийченко та інші сіють тютюн на продаж, за що й сплачують податок. Взимку 1722 року городовий отаман Михайло Мацько залишив зимувати 120 бджолиних сімей, козак Іван Гниря — 127, посполитий Федір Моня — 624. В Царичанці була броварня Григора Луценка, солодовня Данила Жданенка та Василя Палагути, які сплачували податок пивом та солодом Переволочнянській фортеці.

З 1731 року Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як одна з її фортець. У квітні 1736 року тут розмістилася головна квартира російсько-української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до походу проти татар.

Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому торгували хлібом, худобою, шкірою, салом. Ярмарковий збір йшов «на пана полковника» і по копійці на місцеву старшину. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалася кількість міщан, які селилися на Подолі — торговельній слобідці Царичанки.

У 1765 році Царичанка ввійшла до складу Новоросійської губернії.

Створені 1764 року в південних районах Лівобережжя з частин гетьманських козаків Донецький і Дніпровський (до складу якого входила Царичанка) пікінерські полки повстали у жовтні 1769 року. Позбавлення козацьких прав, жорстоке знущання, тяжка військова служба були головними причинами виступу колишніх українських козаків. Московський уряд боявся об'єднання пікінерів із запорожцями і розрізненими повстанськими загонами, які діяли на Слобідській та Лівобережній Україні, в 1770 році кинув проти них російські війська, які придушили повстання. Згадки про пікінерське повстання довго жили у пам'яті народній, у переказах і піснях.

В кінці XVIII сторіччя в Царичанці мешкало багато російських військових. У 1780 році у секунд-майора Матвія Тимковського гостював і лікувався після поранення під Очаковим Олександр Суворов.

З 1775 року до 1784 року Царичанка була центром Царичанського повіту з воєводською канцелярією у складі Азовської губернії. З 1784 до 1797 року Царичанка називалася Олексопіль.

За наказом Катерини II в 1794 році Царичанка підпорядкована Катеринославському намісництву.

У 1797 році Царичанку, у зв'язку з винесенням за штат повітових міст, названо посадом. Населення містечка становило тоді 4000 осіб. У земляній фортеці стояв невеличкий гарнізон.

У 1802 році Царичанка ввійшла до Полтавської губернії як містечко Кобеляцького повіту. З 1817 року Царичанку московський уряд перевів на становище військового поселення.

В 1846 році в містечку налічувалось 1376 військових поселенців, 37 козаків, 4 казенних і 15 поміщицьких селян, і, крім того, купці та міщани, які торгували хлібом, великою рогатою худобою і вівцями. Щорічно тут відбувалися 4 ярмарки, на які привозили товари з Полтавської, Харківської, Катеринославської губерній.

За даними на 1859 рік у містечку Кобеляцького повіту Полтавської губернії існувало 398 дворів, в яких мешкало 4011 осіб (1231 чоловічої статі та 1340 — жіночої), існували 4 православні церкви, сільське приходське училище, богодільня, сільська розправа, 5 воскобійних заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік[2].

Напередодні селянської реформи 1861 року майже все населення містечка фактично перебувало на становищі державних селян. У 1863 році подушний податок з державних селян Царичанки становив 1 карбованець, з козаків — 1 крб. 52 коп. Згідно з указами 1866—1867 років про поземельний устрій державних селян, жителі Царичанки одержали наділи розміром до 5 десятин. За них треба було платити в казну по 2 крб. з десятини. Користування землею залишалося общинним.

Станом на 1885 рік у колишньому державному містечку, центрі Царичанської волості, мешкало 3200 осіб, налічувалось 591 дворове господарство, існували 4 православні церкви, богодільня, постоялий двір, трактир, 22 лавки, 31 вітряний млин, маслобійний завод, відбувалось 4 ярмарки на рік[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5496 осіб (2649 чоловічої статі та 2847 — жіночої), з яких 5259 — православної віри[4].

За даними 1902 року у містечку мешкало близько 4500 осіб, існувало 4 православні церкви, більше 30 вітряних млинів, маслобійний завод, відбувалось 4 щорічних ярмарки[5].

4 квітня 1917 року, з нагоди зміни влади у Російській імперії у містечку відбулися багатолюдні збори, у яких взяло участь З тисячі осіб. Вони прийняли резолюцію, в якій говорилося, що до старого ладу, заснованого на сваволі, не може бути вороття. Учасники мітингу вимагали припинення війни, передачі поміщицької і церковної землі селянам. Важливе місце в резолюції відводилося національному питанню. В ній зазначалося, що «…всі громадяни повинні бути рівними перед законом; будь-які національні і станові обмеження не можуть мати місця в демократичній державі. Кожна нація має право на культурне і національне самовизначення». В грудні, після повалення української влади, в містечку почали хазяйнювати більшовики та їх прихильники. Згодом почався свавільний перерозподіл землі.

Наприкінці березня 1918 року у Царичанку увійшли українсько-німецько-австрійські війська та відновилася українська, тепер вже гетьманська влада. Гетьманська Державна варта покарала селян-прихильників Радянської влади. Вони вбили братів Галаганів, на сільській площі розстріляли 35 осіб з тих, хто одержав від більшовиків землю. Восени 1918 року були сформували каральні загони. Загін чорносотенця Чернова вдерся до Царичанки і вчинив жорстоку розправу над її жителями.

Більшовики відновили владу у Царичанці у січні 1919 року.

У червні 1919 року Царичанку зайняли денікінці. В селах повіту господарство занепало, населення голодувало, почалася епідемія висипного тифу.

15 грудня 1919 року Червона армія вигнала з Царичанки денікінців.

5 жовтня 1923 року Царичанка стала центром Царичанського району Полтавської губернії. У червні 1925 року Царичанський район увійшов до Катеринославської губернії.

Напередодні 2-ї світової війни тут працювали механічні млини, олійниці, маслозавод. Були зведені клуб, стадіон і водну станцію. У 1930-х роках в Царичанці відкрили лікарню, при якій діяли дитяча та жіноча консультації. Працювали аптека, санепідстанція. Всі діти навчалися в середній і двох початкових школах. У 1927 році в приміщенні райсільбудинку було встановлено кіноапарат. Працювали гурток політосвіти, а також атеїстичний, драматичний і хоровий. У 1937 році відкрився новий районний Будинок культури іменві 18-річчя Жовтня, який мав зал на 450 місць. Видавалася газета «Колгоспник» — орган Царичанського райкому КП(б)У та виконкому районної Ради депутатів трудящих. Книжковий фонд сільської бібліотеки був 9500 примірників.

З просуванням німецьких військ царичанці евакуювали на Схід колгоспну худобу, хліб, машини та інші цінності. Комуністи сформували партизанський загін у складі 52 осіб.

18 вересня 1941 року у Царичанку увійшли німецькі війська.

24 вересня 1943 року у Царичанку увійшла Червона армія. В боях за неї брали участь частини 48-ї стрілецької дивізії. При відступі німці спалили село: із 1300 житлових і громадських будинків уціліло лише 62. Були зруйновані приміщення шкіл, лікарні, Будинку культури, районних організацій.

З 1947 року забудова Царичанки провадиться тільки за планом, затвердженим селищною Радою.

З серпня 1957 року Царичанка — селище міського типу. 1958 року відкрилася музична школа з двома відділеннями — фортепіанним і народних інструментів. На 1967 рік у районній бібліотеці було понад 33 тисячі книг. У Царичанському будинку культури діяв хор, який у 1960 році отримав звання «Народної хорової капели». 1960 року за ініціативою місцевих краєзнавців та з допомогою співробітників Дніпропетровського історичного музею в селищі створено народний історико-краєзнавчий музей.

Був завод продтоварів і маслозавод та інші підприємства.

Царичанка мала перспективи перетворення на обласний курорт мінеральних вод. Тут були побудовані туристичні бази, піонерські табори. Пам'ятники архітектури у сусідньому Китай-городі, древня гора доповнювали передумови для розбудови туристичного центру.

1989 року за переписом тут проживало приблизно 7700 осіб.