Подокарпус

Подока́рпус або ногоплідник[1][2][3] (Podocarpus) рід вічнозелених чагарників або дерев заввишки 1—25 м (зрідка до 40 м), що налічує понад 100 видів. Подокарпус і подокарпові загалом були притаманні флорі стародавнього суперконтиненту Гондвана. Назва «Podocarpus» утворена від слів грец. πούς — «ступня» і грец. καρπός — «плід». У часи неокому ногоплідник, дуб, гінкго, саговник, араукарія, таксодієві та інші рослини росли у північному Приазов'ї[1].

Podocarpus
Podocarpus macrophyllus
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
(без рангу): Голонасінні (Gymnosperms)
Відділ: Хвойні (Pinophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Соснові (Pinales)
Родина: Подокарпові (Podocarpaceae)
Рід: Podocarpus
L'Heritier ex Persoon 1807
Типовий вид
Podocarpus elongatus
L'Hér ex Pers.
Species
Вікісховище: Podocarpus

Опис

Листки 0,5—15 см завдовжки, ланцетні, довгасті, серпоподібні, у деяких видів з різними жилками, розташовані по спіралі, хоча у деяких видів скручені і розташовані в двох горизонтальних рядах. Плід — ягоди яскраво червоного кольору з фіолетовим відтінком, м'ясисті, їх їдять птахи, у такий спосіб розносячи насіння з послідом. Багато видів, хоча й не всі, дводомні.

Екологія та поширення

Рід Podocarpus представлений багатьма видами в горах тропіків; поширення роду простягається на південь до Чилі та Нової Зеландії, в північному напрямку до Японії та Мексики. У південно-східній Африці колись були поширені подокарпусові ліси, однак нині вони перебувають під загрозою знищення. Подокарпусові ліси поширені сьогодні тільки на важкодоступних висотах.

Класифікація

Podocarpus henkelii
Подокарп тотара

Вид

Використання

Кілька видів Podocarpus вирощують як садові дерева. Червоні, фіолетові або синюваті м'ясисті плоди більшості подокарпусів їстівні у сирому або вареному вигляді. Вони мають клейкий м'якуш з трохи солодкуватим смаком. Тим не менш, вони слабко токсичні, тому їх можна вживати лише в невеликих кількостях. Деякі види подокарпусів використовують в системах традиційної медицини.

Посилання

Див. також

Примітки

  1. Геологічний журнал // Геологічний журнал. — Ізд-во Всеукраїнської академія наук, 1963. Вип. 23.
  2. Ковальчук А.А. Заповідна справа. — Ужгород : Ліра, 2002. — 328 с. — ISBN 966-7400-21-7.
  3. Гриценко, С.П.; Балалаєва, О.Ю. Латинська мова для студентів-агробіологів. Навчальний посібник. — Киів : Центр навчальної літератури, 2006. — 384 с. — ISBN 966-364-263-7.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.