Попов Павло Миколайович

Павло́ Микола́йович Попо́в (нар. 28 липня 1890, Миколаївка — пом. 4 квітня 1971, Київ) — український радянський літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист, критик та бібліограф, доктор філологічних наук з 1946 року; член Спілки письменників України та член-кореспондент Академії наук Української РСР з 1939 року.

Попов Павло Миколайович
Народився 16 (28) липня 1890
Миколаївка, Буринський район, Харківська область
Помер 4 квітня 1971(1971-04-04) (80 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність мистецтвознавець, літературознавець, фольклорист
Alma mater історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимираd
Заклад Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України
Звання професор
Ступінь доктор філологічних наук
Членство НАН України і Національна спілка письменників України
Роботи у Вікіджерелах

Життєпис

Народився 16 [28] липня 1890(18900728) року в селі Черепівці Путивльського повіту Курської губернії Російської імперії (тепер село Миколаївка Конотопський район Сумської області, Україна). Середню освіту здобув у Рильському духовному училищі, яку закінчив у 1904 році та Курській духовній семінарії. Навчався також у Курській рисувальній школі у класі Михайла Якименка-Забуги. 1910 вступив на історико-філологічний факультет Варшавського університету, через рік продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Імператорського університету Святого Володимира. У студентські роки збирав фольклорний матеріал Сумщини, проводив науково-дослідну роботу.

Після закінчення університкту у 1916 році вступив до аспірантури, здав іспити на ступінь магістра слов'янської філології. Впродовж 1917–1922 років працював у Київському залізничному училищі, Російському музичному товаристві, гімназії при Київській консерваторії. Одночасно у 1919–1923 роках вчителював у Черепівці, досліджував місцеві фольклорні матеріали, склав етнографічну та діалектологічну карту Путивльського повіту. Із 1920 року працював позаштатним співробітником Української академії наук, одночасно завідував Відділом письма і друку Лаврського музею та з 1923 року Портретною галереєю Київського державного культурно-історичного заповідника.

Впродовж 1929–1934 років — старший науковий співробітник Української академії наук, працював у комісіях академії наук з літератури та мистецтва, української писемності періоду феодалізму, давньої української письменності, археографічній, етнографічній, діалектологічній та інших; керував відділом рукописів Всенародної бібліотеки при ВУАН, одночасно у 1928–1930 роках — професор Київського художнього інституту. Із 1934 року — професор кафедри історії української літератури Київського університету, у 1935–1940 роках — викладач давньої української літератури та українського і російського фольклору Київського педагогічного інституту.[1] Впродовж 1938–1971 років — співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.[2]

Помер в Києві 4 квітня 1971 року.

Науковий доробок

Наукові праці присвячено історії української літератури, книгодрукуванню, історії та теорії фольклору. Є автором ґрунтовних досліджень: «Загадки», «Прислів'я та приказки», «До питання про шляхи розвитку епосу східних слов'ян». Писав нариси по українській фольклористиці — «Зародки вивчення староруської та української народної поетичної творчості з найдавніших часів до початку XIX століття», статті, пов'язані з фольклором у творчості Олександра Пушкіна, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, інших письменників. Вагомий його доробок у вивченні української та східнослов'янської літератур. Написав низку праць про «Слово о полку Ігоревім», творчість Лазара Барановича, Іоанікія Галятовського, Мелетія Смотрицького, Івана Франка.

Висвітлював питання міжнаціональних літературних і культурних зв'язків. Є автором статей та розвідок з історії книги та книгодрукування, зокрема: «Друкарство, його початок та поширення в Європі (XV—XVI століття)», «До початків світового друкарства», «Початки друкарства у слов'ян», «Слов'янські інкунабули київських бібліотек». Також великий обсяг робіт провів в дослідженн українського мистецтвознавства: «Ксилографічні дошки Лаврського музею», «Матеріали до словника українських граверів», дослідження про Тараса. Шевченка-художника. Перший почав вивчення «графіті» Софійського собору в Києві. Загалом в науковій спадщині понад 300 досліджень в різних галузях української науки. Серед них:

  • «Малоизвестное сочинение Иоанникия Галятовского» (1915);
  • «Замітки до історії української літератури І—ІІІ столітть» (1923);
  • «Замітки до історії українського письменства XѴII-XѴIII столітть» // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1924. — Книга 4;
  • «Початки друкарства у слов'ян» (1924);
  • «Друкарство: його початок і поширення в Європі (XV—XVI століття.)» (1925);
  • «Діялектологічні спостереження на північно-східньому кордоні України (Путивельщина)» / Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1926. — Книга 7/8;
  • «Матеріали до словника українських граверів» (1926);
  • «До історії друкарства в давній Польщі» (1926);
  • «Ксилографічні дошки Лаврського музею. 1. Українські старовинні гравюри типу народних картинок» (1927);
  • «Панегірик Крщоновича Лазарю Барановичу — невідоме чернігівське видання 80-х років 17 століття.», «Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Багалія» «1927»;
  • «До іконографії письменників XVII століття Мелетія Смотрицького та Йосипа Веляміна-Рутського», «Ювілейний збірник на пошану академіку М. С. Грушевськомуз нагоди його 60-річчя» (1928);
  • «Неизвестная драма петровского времени «Иудифь»» (1936);
  • «Пушкін і український фольклор» (1937);
  • «Карл Маркс і Фрідріх Енгельс про «Слово о полку Ігоревім»» (1938);
  • «Карл Маркс і Фрідріх Енгельс про фольклор» (1938);
  • «Шевченко і російський фольклор» (1939);
  • «Новознайдені тексти Г. С. Сковороди», «Радянська література» (1950);
  • «Образ В. І. Леніна в творчості народів СРСР» (1952);
  • «Про деякі питання теорії народно поетичної творчості» (1955);
  • «З листування Г. С. Сковороди», «Радянська література» (1955);
  • «З історії українсько-румунськийх літературних зв'язків» (1956);
  • «Шевченко і російська народна поезія» (1956);
  • «Шевченко про тайпінську революцію в Китаї» (1957);
  • «Шевченко про Китай» (1958);
  • «Григорій Сковорода про Китай» (1958);
  • «До питання про шляхи розвитку епосу східних слов'ян» — «Історичний епос східних слов'ян», Київ, видавництво АН УРСР (1958);
  • «Початковий етап книгодрукування у слов'ян» (1958);
  • «Албания в советской поэзии» (1959);
  • «Албанія в російській та українській літературах XV—XX столітть» (1959);
  • «Григорій Сковорода і українська література»- «Матеріали до вивчення історії української літератури», Київ, «Радянська школа» (1959);
  • «З історії поетики на Україні: 17 — 18 століття.»- «Матеріали до вивчення історії української літератури», Київ, «Радянська школа» (1959);
  • «Григорій Сковорода. Життя і творчість» (1960);
  • «Один із попередників соціальної сатири Шевченка: за неопублікованим автографом „Сну“ Г. С. Сковороди» (1962);
  • «Шевченко і Київський університет» (1964);
  • «Початок книгодрукування у слов'ян: 15 — 16 століття.- „Книга і друкарство на Україні“» (1965);
  • «Осередки книгодрукування на східній Україні: 17 — 18 ст.»- «Книга і друкарство на Україні» (1965);
  • «Роль Києва в історії книгодрукування: 17 — 18 століття» — «Українська книга» (1965);
  • «Неопублікована гравюра Григорія Левицького з побуту студентів Київської академії: 1735 рік» — «Українське мистецтвознавство» (1967);
  • «Микола Костомаров як фольклорист і етнограф» (1968);
  • «Невідомий прижиттєвий портрет Петра Могили» (1969);

Був членом редколегій підготовки академічного видання «Повного зібрання творів Тараса Шевченка» в 10-ти томах та «Історії українського мистецтва» в 6-ти томах.

Примітки
  1. ПОПОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ. resource.history.org.ua. Процитовано 3 червня 2021.
  2. Павло Миколайович Попов (1890-1971). Виставка до 125-річчя від дня народження | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.nbuv.gov.ua. Процитовано 3 червня 2021.

Література
  • Павел Попов // «Писатели Советской Украины», Радянський письменник, Київ, 1960, сторінки 390—391 (рос.);
  • Сухобрус Г. С. Павло Миколайович Попов // НТЕ. — 1960. — № 3. — сторінки 41–46;
  • Білецький О. I., Шолом Ф. Я. П. М. Попов // Радянське літературознавство. — 1960. — № 6. — сторінки 67–72;
  • Білецький O. I., Сухобрус Г. С., Шолом Ф. Я. Павло Миколайович Попов [Бібліографія]. — К., 1961. — 32 с.;
  • Лей О. І. Попов Павло Миколайович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
  • История Академиии наук Укпаинської ССР. Київ, «Наукова думка», 1979, сторінка 779 (рос.);
  • Павло Попов // Письменники Радянської України: 1917—1987. — Київ, 1988. — сторінка 490;
  • Історія Академії наук України: 1918—1923: Док. і матеріали. — Київ, 1993. — сторінка 534;
  • Академія наук України: Персональний склад. — Київ, 1993. — сторінка 246;
  • Лисоченко І. Д. Огляд архіву П. М. Попова / Рукописна та книжкова спадщина України. — Київ, 1994. — Випуск 2. — сторінки 156—160;
  • Попов П. М. / Видатні вчені Національної академії наук України: Особові архіви та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського: 1918—1998: Путівник. — Київ, 1998. — сторінки 65–71;
  • Швидкий В. П. Попов Павло Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 423. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.;
  • Попов Павло Миколайович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 274—276.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.