Проспект Миру (Маріуполь)

Проспект Миру; Маріуполь
	Проспект від 1936 р. навпроти Палацу культури «Азовсталь» Проспект від 1936 р. навпроти Палацу культури «Азовсталь»
Місцевість	Історичний центр
Район	Центральний район
Колишні назви
	Катерининська; (в ужитку — Велика)
радянського періоду (українською)	Проспект Республіки; (в ужитку — Проспект)
Загальні відомості
Протяжність	5 км
Координати початку	47°05′36″ пн. ш. 37°33′42″ сх. д.
Координати кінця	47°06′00″ пн. ш. 37°30′04″ сх. д.
Транспорт
Автобуси	2, 10, 12А, 15А, 16А
Тролейбуси	1, 2, 5, 10, 11, 12, 13, 15
Маршрутні таксі	24т, 110, 112, 114, 117, 118, 124, 131, 132, 145, 146, 150, 153, 156
Рух	2—3 смуги в кожному напрямку
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Державні установи	Апеляційний суд Донецької області
Парки	Парк 50-річчя Перемоги
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
На карті	; На карті населеного пункту
Мапа
Проспект Миру у Вікісховищі

Проспект Миру — центральна вулиця Маріуполя. Розташована в Центральний районі. Напрямок — зі сходу на захід. Довжина проспекту — 5 км.

Проспект починається від площі Визволення, далі перетинається з вулицями: Земська, Торгова, Харлампіївська, Грецька, огинає Театральну площу з обох сторін і перетинається з вулицями Куїнджі, Архітектора Нільсена, проспектом Металургів, вулицею Казанцева, провулком Нахімова, вулицями Осипенко, Леваневського, бульваром Богдана Хмельницького, проспектом Будівельників, вулицями Зелінського, Громової, Купріна і закінчується біля перетину з вулицею Андрія Назаренка, переходячи в шосе на Бердянськ.

Назви

До 1876 року вулиця в ужитку називалась Великою, а з вересня 1876 року — Катериненською. Після Жовтневого перевороту вулиця стала офіційно називатись проспектом Республіки, проте в ужитку слово Республіка опускалось. В часи «хрущовського потепління» молодь дала свою неофіційну назву вулиці — Брод, скорочено від бродвей. В 1960 році на честь 90-річчя з дня народження Леніна, проспект отримав його ім'я.

Історія

Дореволюційний вигляд вулиці

Велика, Катерининська, Проспект Республіки починалась від Харлампієвського собору, який відокремлював міський базар від головної вулиці. Її парадна частина закінчувалась біля скверу, далі знаходились обивательські подвір'я, винний склад, відомий сучасникам як лікеро-горілчаний завод, кінний двір, амбари і так до «вигону», до Сінної площі (до сучасного проспекту Металургів).

З 1933 по початок 1960-х років по проспекту ходив трамвай.

У радянські часи, у передвоєнні роки планувалось розвивати проспект Республіки в західному напрямку, навіть встигли збудувати багатоповерхівку в стилі конструктивізму. У ній знаходився магазин «Дитячий світ», а тепер відділення Першого українського міжнародного банку. У перші повоєнні роки зруйновані будинки були відбудовані, а поруч із ними з'явились кілька нових. Лише в 1960—1970-ті роки проспект Миру стрімко почав розбудовуватись на захід.

У вересні 1943 року гітлерівці спалили всі, за малим винятком, будівлі проспекту Республіки. Проте відновлення будинків зі стінами, які досить добре збереглись, йшло дуже швидко. На це знадобилось небагато часу і до початку 1950-х вони отримали майже довоєнний зовнішній вигляд.

З початку 1950-х почалось будівництво великих багатоповерхівок в стилі «сталінського ампіру» на місці руїн і одноповерхових будинків. Це будинки № 13 (поруч з редакцією «Приазовского рабочего», № 10/20 і № 24.


Харлампієвський собор	Лікеро-горілчаний завод	ПУМБ	Проспект Миру 10/20

Історія деяких будинків

Редакція «Приазовского рабочего»

Починаючи з місця, де стояв Харлампієвський собор, на непарній стороні вулиці знаходиться двоповерхова будівля, відома присутністю в ній диспетчерської міського транспорту. До Жовтневого перевороту в ньому знаходились номери готелю «Росія». Далі, за музичним училищем і конторою одного із управлінь будівельної організації, знаходиться будівля, яку в народі називають «трест». Назва пішла з тих часів, коли трест «Азовстальбуд» вибудував для себе управління, використавши залишки стін колишнього магазину і складу братів Абадашевих. Зараз тут розміщується консульство Греції, офіси різних фірм.

Ще один будинок із давніх — редакція «Приазовского рабочего». На стальній фігурній огорожі балкону цифри 1902. Це рік будівлі особняка. Раніше на його першому поверсі розміщувався тютюновий магазин, поверхня внутрішніх стін і прилавків якого була прикрашена під хохлому. Відразу після війни тут розмістився книжковий магазин, потім замість книг і канцелярських товарів почали торгувати наочними посібниками. Редакція газети вселилась в будинок ро проспекту Республіки 19 квітня 1951 року. До цього там були класи Маріупольського педагогічного училища.

Перехрестя з Грецькою вулицею

Будинок Юр'єва

На перехресті сучасного проспекту Миру і вулиці Грецької, ще до того, як кримські греки з'явились в Приазов'ї, за розпорядженням азовського губернатора Василя Черткова був закладений фундамент і вибудовані стіни Церкви Святої Марії Магдалини, яка мала стати головним храмом міста. Прибувши до Маріуполя, митрополити Ігнатій чомусь вирішив її не добудовувати, а головний міський храм в ім'я св. Харлампія розташувати ближче до річки. Тоді мешканці нового міста — прапорщик Горлинський, Пилипенко, Велегура, Головко, Дейнека добились, щоб недобудовану церкву передали малоросійській нації, людям що мешкали в той час як в самому місті, так і в розташованих на березі Азовського моря зимівниках і на рибацьких хуторах. Церкву побудували, а 4 червня 1791 року вона була відкрита для богослужінь. Службу правили в ній рівно сто років, поки в 1891 році не опечатали через поганий стан.

Того ж року, в квітні, на подорожуючого Японією спадкоємця російського престолу, майбутнього імператора Миколу ІІ, був здійснений замах, проте як було повідомлено народу, відбулося диво: великий князь залишився в живих. На честь цієї події Маріупольська міська дума вирішила спорудити каплицю на місці геть ветхої Марії-Магдалинівської церкви. Церкву розібрали, спорудили каплицю і 5 травня 1895 року при великій кількості народу освятили. Каплиця простояла до 1933 року, доки її не знесли, оскільки вона заважала прокладці трамвайного шляху.

З чотирьох, лише два вугли перехрестя більш-менш зберегли дореволюційний вигляд. На місці будівлі Укрсоцбанку і розташованій по діагоналі з нею. На цьому вуглі знаходився будинок з взуттєвим магазином на першому поверсі. Його третій поверх прибудований після війни. Колись будинок належав адвокату Юр'єву. В ньому в різні часи знаходились: редакція «Маріупольського довідкового листка» (однієї з перших газет, що видавалась в Маріуполі), один з перших кінотеатрів. Тут збирались перші піонерські загони. В цьому будинку поміщалось ДПУ, яке пізніше перейменували в НКВС. Коли восени 1941 року фашисти зайняли Маріуполь, в колишній будинок Юр'єва вселилось гестапо.

Пам'ятники

Див. також: Пам'ятники Маріуполя


Назва	Розташування	Зображення
Тарасу Шевченку	перед Театральним сквером по парній стороні
Жертвам Голодомору 1932—33 р.р. та політичних репресій	перехрестя пр. Миру і вул. Університетська
Володимиру Короленко	перед Театральним сквером по непарній стороні
Архіпу Куїнджі	біля перетину з проспектом Металургів
Володимиру Висоцькому	біля Будинку Зв'язку
Жертвам Чорнобильської катастрофи	на розі з бульваром Б. Хмельницького
Воїнам 9-ї авіаційної дивізії	Парк 50-річчя Перемоги

Меморіальні дошки

Голубєву І. П.

першим піонерам

Див. також: Меморіальні та анотаційні дошки Маріуполя

Всі меморіальні дошки встановлені в старій частині проспекту.

По непарній стороні:
- на розі проспекту Миру і вулиці Харлампіївської — на будівлі колишнього готелю «Континенталь» де:
  - 12 січня 1918 (30 грудня 1917 року) відбулась остання битва з контрреволюційними силами за встановлення радянської влади в місті Маріуполі;
  - в 1920 році розміщувався штаб начальника морських сил Чорного і Азовського морів;
- буд. 9/22 — Голубєву Івану Петровичу — Герою Соціалістичної Праці, на будинку де він працював з 1962 по 1985 рік;
- буд. 35 — Костоправу Георгію Антоновичу — румейському поету і письменнику, на будинку де він працював в 1932–1937 роках;
- на розі з вулицею Куїнджі — Ульянову Дмитру Іллічу — брату В. І. Леніна, на будку де він перебував у квітні 1920 року;
- буд. 63/1 — Казанцеву Івану Георгійовичу, на будинку, де він жив в 1950–1966 роках.
По парній стороні:
- буд. 22 — Каримову Ігорю Каримовичу — Почесному громадянину Маріуполя, на будинку де він жив;
- буд. 34 (кінотеатр «Перемога») — Котенку Вілію Михайловичу — Заслуженому працівнику культури України, на будинку де в 1945 році він починав свою трудову діяльність;
- Маріупольському грецькому театру;
- буд. 40 — першому піонерському загону.

Література

Буров С. Д.. «Маріуполь. Минуле». Маріуполь. ЗАТ Газета «Приазовский рабочий». 2003. стор. 6—12. ISBN 966-8208-06-04(рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.