Північно-Броварський масив

Північно-Броварський маси́в — житловий масив у Дніпровському районі міста Києва. Основна забудова масиву — у 1965–1975 роках. Автори проєкту — архітектори Михайло Гречина, Валентин Єжов, Ігор Жилкін, Олексій Заваров, Самуїл Вайнштейн, Ігор Мезенцев). Первісна назва — Північно-Броварський. У 1973 році був перейменований на Комсомольський масив[1]. У 2018 році відновлено історичну назву[2][3][4]. У період між 1868—1941 роками на території сучасного масиву розміщувався Артилерійський полігон з усією інфраструктурою — спостережні майданчики, вишки, бліндажі, табори, лазарети.

Північно-Броварський масив
Київ
Загальна інформація
50°27′49″ пн. ш. 30°37′01″ сх. д.
Країна  Україна
Район Дніпровський
Адмінодиниця Київ
Площа 107 га
Головні вулиці вул. Андрія Малишка,
вул. Генерала Жмаченка,
вул. Миропільська
Заклади освіти
та культури 		Київський муніципальний академічний театр ляльок
Парки парк «Перемога»
Транспорт
Метрополітен  «Дарниця»
 «Чернігівська»
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap ↑421866 ·R (Київ)
Карта
Північно-Броварський масив
Північно-Броварський масив (Київ)

Масив розташований на міжмагістральній території і не перетинається вулицями, якими проходить транзитний транспорт. Три мікрорайони забудовані 9-, 12- і 16-поверховими житловими будинками. У кожному мікрорайоні — школа, дитячі дошкільні заклади. У забудові масиву — перший у Києві 12-поверховий великопанельний житловий будинок криволінійної конфігурації. Головна магістраль масиву — вулиця Андрія Малишка. На площі поблизу парку «Перемога» розташований готель «Братислава» та дитячий універмаг «Дитячий світ». Загальна житлова площа масиву — 250 тис. м².

Архітектура
Вид на вулицю Генерала Жмаченко що знаходиться в третьому мікрорайоні Північно-Броварського масиву

Північно-Броварський масив відділений від Воскресенського масиву Миропільською вулицею і зеленим масивом парку «Перемога» із заходу. Вулицями місцевого значення (Анатолія Солов'яненка, Генерала Жмаченка, Дарницький бульвар) він розділений на три крупних мікрорайони, добре продумане функціональне зонування. Укрупнені школи на 1604 і 2352 учнів сконцентровані на одній ділянці і мають сполучене спортивне ядро. Дитячі садки-ясла винесені за межі житлових дворів.

Мережа культурно-побутового обслуговування триступінчаста, заклади первинного обслуговування зосереджені у мікрорайонному громадському центрі і підцентрах-блоках і розміщені з радіусом обслуговування 150—200 м поблизу груп, віддалених від центру. Перший такий блок, який обслуговує 4 тисячі чоловік, закінчений у 1965 році у мікрорайоні № 1 (архітектори Надія Бернардова, Самуїл Вайнштейн, Валентин Єжов). До його складу входять кафе на 75 посадочних місць і універсальний приймальний пункт побутового обслуговування. Для будівництва будівлі використані уніфіковані вироби заводського виготовлення зі збірним залізобетонним каркасом.

У 1967 році в цьому ж мікрорайоні відкрито експериментальний громадсько-торговий центр «Північний», який обслуговував 12 тисяч жителів (архітектори Самуїл Вайнштейн, Михайло Гречина, Валентин Єжов, Віктор Стариков). Компактна у плані 2-поверхова будівля з внутрішнім двориком розташована на підвищеній ділянці Миропільської вулиці з видовою перспективою. У трьох блоках — торгівлі, культури і громадського харчування об'ємом 15900 м³ — розміщено 11 підприємств і закладів. Це продовольчий і промтоварний магазини (на 18 і 8 робочих місць), перукарня, їдальня на 100 і кафе-бар на 85 посадочних місць, універсальний зал на 450 місць з літнім фоє у внутрішньому дворику, відділення зв'язку. Будівлю виконано зі збірних залізобетонних конструкцій, в обробці інтер'єру широко використані деталі заводського виготовлення (наприклад, декоративне панно на торцевій стіні фоє універсального залу викладене зі збірних гіпсолитових плит зі зворотнім рельєфом).

У мікрорайоні № 2 торгові і культурно-побутові заклади скооперовані у протяжних одноповерхових будівлях. Вони немов би складають подіум для групи з трьох 16-поверхових будівель. Три такі групи поставлені під кутом до вулиці Андрія Малишка. На цій ж вулиці навпроти станції метро «Дарниця», збудований громадсько-культурний центр всього району. Його архітектурно-просторова композиція збудована на контрасті вертикалі 13-поверхового готелю «Братислава» і малоповерхових об'ємів універмагу «Дитячий світ», універсаму, їдальні-кафе, бібліотеки та інших культурно-побутових закладів. Житлова забудова району різна за поверховістю і за планувальним рішенням.

У першому за терміном спорудження (1962–1965) мікрорайоні № 1 (площа 32 га) 5 житлових груп на 2-3 тисячі жителів кожна. Центром композиції груп слугують крупні озеленені простори житлових дворів з майданчиками різного призначення і живописною мережою пішохідних доріжок. Основна частина будівель — 5-поверхові серії 1-480. Їхній силует збагачують 12-поверхові безкаркасні крупнопанельні будинки для малосімейних на 167 квартир (перший такий будинок в Україні був введений в експлуатацію у 1966 році, архітектори Леван Джапарідзе, Слава Павловський, Оксана Шморгун, Дмитро Яблонський).

Більш динамічно у порівнянні з першим організовано простір мікрорайону № 2. Архітектурно-планувальна композиція заснована на трикратному повторенні однієї і тієї ж групи будинків, що включає протяжні 9-поверхові і 16-поверхові будинки-вертикалі. Житлові двори ще більше укрупнені. Зі сторони вулиці Анатолія Солов'яненка вони розкриті на всю глибину. Це забезпечується розміщенням в розривах між 9-поверховими будинками 2-поверхових компактних будівель дитячих закладів (на 320 і 480 місць). Як продовження озелененого мікрорайонного простору — саду району — вирішена роздільна смуга завширшки 170 м між вулицею Андрія Малишка і Броварським проспектом. Прогулянкові траси і майданчики відпочинку розташовані на ділянках з мальовничим ландшафтом, де збережені окремі сторічні сосни (приблизні роки висадки — 1868—1914 як захисна лісосмуга, що відокремлювала шосе Київ — Чернігів від артилерійського полігону).

Оригінальна забудова мікрорайону № 3. Центр його композиції — 12-поверховий житловий будинок, 24 секції якого розташовані півкільцем завдовжки 600 м. В 1152 квартирах понад 40 тис. м² житлової площі (архітектори Соломон Ходік, Юрій Репін, Михайло Гречина). Навколо нього розташовані 16-поверхові будинки, запроєктовані під кутом до червоних ліній Дарницького бульвару і вулиці Генерала Жмаченка. Східчаста побудова вуличного фронту будинків забезпечила багатоплановість видимої з вулиць панорами забудови. Вона доповнена 5 висотними будівлями з монолітного залізобетону в опалубці оригінальної конструкції.

Примітки
  1. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1973 року № 1770 «Про перейменування житлових масивів в м. Києві» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 1193, арк. 552. Архівовано з першоджерела 22 квітня 2016.
  2. Московський міст стане Північним, а вулиця Ванди Василевської носитиме ім'я Богдана Гаврилишина // Офіційний вебсайт Київської міської ради. — 2018. — 22 лютого.
  3. Проект рішення Київської міської ради «Про відновлення історичних назв житлового масиву та мікрорайону у місті Києві».
  4. Рішення Київської міської ради "Про відновлення історичних назв житлового масиву та мікрорайону у місті Києві".

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.