П'ясецький Андрій Левович

Андрій П'ясецький народився 27 серпня 1909 року в галицькому селі Реклинець біля Великих Мостів, Сокальського р-ну, Львівської області, і був наймолодшим серед п'яти дітей місцевого пароха отця Лева та Софії з роду Подолинських. Той факт, що старший брат Володимир, хорунжий УГА, загинув 1919 року в бою з польськими окупантами під Жовквою, вплинув на становлення поглядів Андрія. Уже під час навчання у Львівській державній гімназії він вступає до молодіжної скаутської організації Пласт.

Усі, хто особисто знав Андрія П'ясецького, стверджують, що ліс він любив з раннього дитинства. І можливо саме через це стає членом пластового куреня «Лісові Чорти». До того ж старші брати — рідний Юрій та двоюрідний Петро на той час уже були членами цього куреня. Не маючи особливих фізичних задатків, будучи короткозорим від народження, Дусько (так називали Андрія вдома, таке прізвисько залишилось у нього і в Пласті) не пропускав нагоди, щоб побувати у літньому пластовому таборі на горі Сокіл біля Підлютого. Сповнене пригод життя серед лісу, ночівлі в наметах гартували молодь.

У 1927 році по закінченні гімназії Андрій П'ясецький стає студентом рільничо-лісового факультету «Львівської політехніки». Навчання давалось легко. Такі авторитети, як професори Дезидерій Шимкевич та Шимон В'єрдак, викладали ботанічні науки, професор Францішек Кржисік читав лекції з деревинознавства.

Посвята прапора Лісових Чортів

За наукою не забував і про Пласт. 22 червня 1929 року відбувся збір куреня з нагоди посвячення прапора. П'ятдесят три старші пластуни, звернувши погляди в бік курінного чорно-золотисто-червоного знамена, співали гімн, слова якого написав Андрій:

Прапоре наш! Багато впаде в бою, Багато згине в тюрмах, засланнях, Та всім їм перед смертю їх страшною З’явися ти в останніх ясних снах.

У серпні 1929 року, Андрій разом зі своїм куренем вирушив у подорож на Поділля. Коло Більча Золотого, оглядаючи цікаві з геологічного погляду печери, зустрів археолога Олега Кандибу. Залишившись на кілька днів, допоміг йому проводити розкопки печерного поселення початку мідної доби.

У 1933 році, захистивши дипломну роботу на тему «Охорона лімби (кедра) в Горганах», 25-річний Анрій П'ясецький отримує диплом інженера-лісівника. Сповнений молодечої енергії, організовує технічне лісове бюро «Сільва», яке займалось веденням лісового господарства у приватних лісах на договірній основі. Новопостале бюро було однією з ланок у мережі господарських українських організацій, як, приміром, «Маслосоюз», «Сільський господар» та ін., які під гаслом «Свій до свого по своє» в сукупності повинні були становити альтернативу окупаційній економіці. Постійними замовниками «Сільви» були Греко-католицька консисторія, яка володіла великими масивами лісів (тільки в Ґорґанах їх площа сягала 75 тисяч га) та Земельний Банк Гіпотечний — теж багатий лісовласник. При виконанні договірної тематики П'ясецький як керівник опирається на глибокий лісівничий аналіз та дослідне лісівництво. Місяцями перебуває в Заланові, біля Рогатина, у банківських лісах.

Колоніальне розграбування карпатських лісів не могло не бентежити його. Мандруючи горами, з болем дивився, як катастрофічне рідіють лісостани, як довгі потяги, вантажені першокласною деревиною, котяться на захід. В околиці Ямного, де від гірських пралісів уже не було і сліду, підприємці рубали, залишаючи по смереці на моргові. «Тепер ніхто не заблукає, — сумно жартували тут, — бо коли хтось стає на одному краю лісу, то бачить крізь нього, як крізь діряве сито». Виношуючи ідею створення на території греко-католицьких лісів у Ґорґанах кедрового заповідника, Андрій Львович писав: «Він повинен зайняти найбільш дике і прегарне у своїй первісній красі гніздо Ґорґанських гір: Ґрофу, Канусяк, Паренки й Попадю, чудові смерекові і кедрові ліси, буйні полонини, непрохідні гущавини жеребу і лелечку, бистрі потоки й скелясті верхи, багатство квітів, розмаїття птаства і звірини разом творять тут дивовижну гармонію», У 1934 році під егідою фізіографічної комісії НТШ, яку очолював Микола Мельник, заповідник вдалось заснувати.

Митрополит Андрей з розумінням ставився до ініціатив молодого лісівника, трирічна праця якого була настільки вдалою, що стала імпульсом до об'єднання всіх дрібних нерентових ерекційних лісів у одне господарство. Зберігся документ, підписаний А.Шептицьким, у якому стверджувалось, «Андрій П'ясецький є інспектором церковних лісів Львівської архієпархії і має право виконувати всі дії, пов'язані з керуванням, вирубуванням, продажем, завантаженням деревини на залізничних станціях, планами, культурами та іншими господарськими справами в цих лісах».

Не припиняє Андрій участі і в роботі підпільного Пласту. В помешканні, яке винаймав з братом Юрієм, часто сходились члени куреня «Лісові Чорти». Одружується він також з пластункою, донькою відомого українського адвоката — Марусею Федусевич, яка повернулася з Парижа де студіювала французьку філологію.

У довоєнній періодиці, зокрема у часописах «Вогні», «Дороги», «Гей-гу, гей-га», «Неділя» та інших, можна натрапити на нариси, статті, підписані псевдонімом «Дусько» або криптонімом «Д». Так підписувався А.П'ясецький, лише зрідка ставлячи під публікаціями власне прізвище.

Вибухнула польсько-німецька війна… Андрій П'ясецький, не чекаючи, яким чином розгортатимуться політичні події далі, на базі Дирекції державних лісів, що була, по суті, знаряддям польської колоніальної політики, організовує в часи безвладдя Лісосировинний трест і прибравши до своїх рук управління лісами краю, звільняє з посад старі скорумповані кадри, ставлячи на їх місце людей чесних та патріотично настроєних. З приходом радянської влади посаду довелось покинути.

Прагнучи всерйоз зайнятися науковою роботою, влаштовується на працю у політехнічний інститут. Того ж таки 1940 року отримає звання доцента кафедри лісової ботаніки. Розпочинає працю над дослідженнями лісової типології, проблеми якої для Західної України були цілковито нерозроблені. Його увагу привертає Розточчя, унікальна природа якого з лісівничої, ботанічної та зоологічної точок зору є неповторна. Тут, на Головному Європейському вододілі, відбувається нашарування різних природно-кліматичних зон, тут бере початок багато річок, є високодебетні джерела. У місцевих лісостанах, які мають ознаки пралісів, трапляються валуни та морени — сліди великого зледеніння.

Спостерігається навіть таке рідкісне явище, як спільне зростання сосни і бука (субори, сугрудки), аж до листяного лісу — груду. Тут П'ясецький починає закладати типологічний профіль. Цьому, класичному нині експерименту передує глибоке вивчення розвитку лісової типології в Європі. Знайомиться з працями фінських учених А. Каяндера і А. Аальтонена, польських — Й. Пачовського і В. Плонського, російських — Г. Морозова та В. Сукачева, українських — Е. Олексіїва, П. Погребняка, Д. Воробйова та інших.

П'ясецький визнає слушність П. С. Погребняка, який при розробці едафічної сітки не користувався підходом Сукачева і Каяндера. Останні головним фактором визначення типу лісу вважали рослинність і давали назву типу за головною деревною породою та переважаючою трав'янистою рослинністю у відповідних умовах. Така типологія, цілком придатна для умов півночі, не надавалась для України, де ґрунти як за багатством, так і зволоженістю дуже різноманітні в різних регіонах, де різняться і кліматичні умови, а в результаті людської діяльності з'явилось багато похідних деревостанів.

У 1940 році Андрій Львович їде в наукове відрядження до Києва, щоб особисто познайомитись з фундатором української типологічної школи Петром Степановичем Погребняком, має з ним тривалу розмову. Про що говорив з молодим ученим майбутній академік? Чи тільки про наукові проблеми? Чи, може, розповів, як 1935 року 20 співробітників, висловивши своє негативне ставлення до надмірного вирубування українських лісів, були відразу ж репресовані? Здогади, мабуть, недоречні…

Після повернення організовує у Янові коло Львова лісову науково-дослідну станцію, закладає на Розточчі пробні площі. Свої теоретичні висновки Андрій П'ясецький робить на основі детальних досліджень. Вплив екологічних чинників на ліс досліджує в динаміці. Він усвідомлює, що простежити динамічні закономірності, які існують між лісорослинними асоціаціями та умовами місцевиростання, а також основні біологічні процеси в них можна «при безпосередній сполуці досвідних ділянок між собою». Для цієї мети йому вдалося відшукати унікальну ділянку у формі цікавого комплексу типів лісу.

Періоду роботи над цим нині класичним експериментом передує глибоке вивчення стану розвитку лісової типології в Європі. Автор проштудіював усі тогочасні праці дослідників цього напрямку в лісівничій науці, зіставив різні підходи. На знайденій ділянці П'ясецький закладає типологічний профіль. На профілі П'ясецький визначне чотири основні групи типів лісу з вісьмома типами й підтипами, в яких виступає корінна форма лісостану, та двома ділянками з похідними формами.

У результаті виконаного експерименту Андрій П'ясецький підтвердив логічність класифікації Погребняка в дійсному профілі місцевиростання. Порівняння екологічних ареалів рослин на профілі з ареалами в схемі Погребняка показує їх схожість та відмінності. Петро Степанович ареалу бука не подає, бо на Східній Україні він представлений тільки острівне. Андрій П'ясецький визначає його місце, вважає, що ізобонітетні лінії, наведені Погребняком, варто було б уточнити. У нього з'являється думка, що «треба було б на основі низки дослідів у всіх типах лісу та визначення в них екологічного потенціалу внести на схему Погребняка лінії, що характеризували б біологічно однорідні місцевиростання». Говорить він і про «цифрові вартості», тобто П'ясецький підійшов впритул до кількісної екології рослин у той час, коли вона ще формувалась. Цифрову вартість місцевиростання він пропонує підрахувати на підставі екологічних чинників, вибраних за схемою Погребняка. Незалежно від проф. Д. В. Воробйова він зумів спостерегти варіанти типів лісу за багатством та зволоженням.

Нарешті, в опрацьованому описі типів ґрунтів та лісів Янівського дослідного надлісництва використання природної родючості (корінні і похідні лісостани) він підійшов до типологічного аналізу лісів, що має вирішальне значення для організації раціонального лісового господарства і сьогодні.

Інтенсивна наукова діяльність Андрія П'ясецького 1940—1941 років була не лише глибокою, а й різнобічною. Він впроваджує передові підходи до класифікації лісів у навчальну практику. У 1941 році вийшов друком його «Загальний нарис природно-історичної районізації лісів західних областей України». 20 лютого 1941 року він захищає кандидатську дисертацію на тему «Карпатський кедр, його охорона і кедрові заповідники».

НКВД заарештовує ученого й ув'язнює у Львівській Бригідці — в'язниці, перетвореній більшовиками у фабрику смерті. Андрій Львович був одним з кількох, а чи кільканадцяти, в'язнів, які дочекалися приходу німців живими.

30 червня 1941 року у Львові відбулись Українські національні збори, які проголосили відновлення Української Самостійної держави на чолі з Ярославом Стецьком. Головував на зборах Юрій Полянський — колишній сотник УГА, який у трагічному 1919 році, прикриваючи артилерійським вогнем з Високого Замку відступ січового стрілецтва, останнім зі своєю сотнею покидав Львів. А. П'ясецького віддавна — єднали з Ю. Полянським наукові інтереси. Професор геології (колишній викладач Українського таємного університету), працівник природничого музею НТШ, він давав Андрієві «цінні поради та вказівки», за що той не забув висловити йому серед інших подяку в останній науковій праці… П'ясецький погодився обійняти пост міністра лісів в уряді Я.Стецька, оскільки не вагався щодо чистоти помислів ініціаторів його створення.

Німці не визнали уряду, оголосивши через дна тижні про його розпуск. Одна за одною накочуються репресії. 15 вересня 1941 року гестапівці заарештовують 300 членів ОУН (до цього арештували Я.Стецька та С.Бандеру), розстрілюють 15 керівних діячів цієї організації. У директиві оперативної команди поліції безпеки та СД за номером 12/41 від 25 листопада 1941 року з грифом «Секретно, державної ваги» говорилось: «Всі активісти бандерівського руху повинні негайно заарештовуватись і після допиту мають бути без шуму зліквідовані під виглядом грабіжників».

У тяжких умовах чергової окупації Анрій П'ясецький організовує Український лісовий науково-дослідний інститут, згуртовуючи навколо себе талановитих науковців. Сам же він не полишає праці на Янівській дослідній станції. Лісники Юрко Якимів та Степан Параняк, а також студенти-політехніки допомагають йому проводити контрольні заміри на закладеному профілі. Зимовими ночами ходять заміряти товщину снігового покриву, копають в глибину до метра замерзлий ґрунт.

Оцінити зроблене можна, якщо прочитати згаданий на початку оповіді трактат «Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу», виданий у природознавчій секції НТШ, який ученому довелось завершувати за вельми складних обставин.

Справа в тому, що після призначення надлісничим Янівського надлісництва, площа якого становила 14 тисяч га, П'ясецький вже вкотре виявив тверду громадянську позицію.

За наказом керівника лісів форстмайстра Ганса Барта, який прибув з Кракова, це дослідне лісництво було перетворено в звичайне надлісництво. Плани рубок у другому півріччі 1941 року доведено до 24 тисяч кубометрів — для цього треба знищити весь цінний ліс! Андрій їде до Кракова, де в головному управлінні лісів працював професор Мантель, визначний учений, аргументовано доводить йому, що знищення лісів на теренах Головного Європейського вододілу загрожує екологічною катастрофою. Мантель добивається того, що янівські ліси вважаються науковим об'єктом, підпорядкованим лише йому.

Повернувшись додому, Андрій передчуває близьку біду і використовує кожну хвилину для остаточного завершення своєї наукової праці, про яку академік П. С. Погребняк у повоєннім листі до дружини П'ясецького Марії висловився так: «…чудова книжка, повна глибоких свіжих ідей, книга написана дозрілим талановитим вченим».

Розлючений неочікуваним поворотом подій, Барт доносить в гестапо, що П'ясецький не виконує його наказів. 8 січня 1942 року в Страдчі Андрія заарештовують. Вів у гестапо справу приятель Барта Освальд Мюллер, свідками поставлено надлісничого Адамовича і лісничого Загайчевського, яких Андрій 1939 році прогнав зі служби в Дирекції лісів.

Жодні втручання не допомогли. Представникові Українського Центрального Комітету Паньківському начальник гестапо Ставіскі заявив, що «навіть, коли б слідство виявило, що П'ясецький не саботував свідомо, сам факт, що він наважився входити в суперечку з німцем, заслуговує кари». Навіть Мантелеві, який на прохання Марії приїхав із Кракова і особисто хотів добитися правди, було відмовлено.

Під час ув'язнення у тюрмі на Лонцького Андрій П'ясецький перехворів тифом, а видужавши, добровільно зголосився допомагати хворим на цю недугу як санітар. Не пропадала надія на визволення. Однак у відповідь на вбивство українськими підпільниками Сендеги — офіцера німецької поліції, німці розстрілюють у Галичині близько 100 закладників, зокрема 28 в'язнів у Львові, серед яких був і Андрій П'ясецький. У котрийсь із днів з 25 до 27 листопада 1942 року на схилі Кортумової гори за Янівським цвинтарем, куди він не раз із друзями-пластунами ходив віддавати шану стрілецьким могилам, біля дороги, якою їздив у Розточанські ліси, обірвалося його життя.

12 серпня 1990 відбулось освячення могили розстріляних.

• Квазіенциклопедія ОУН-УПА
• Пясецький Андрій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Андрій П'ясецький — до п'ятдесятиліття від дня загибелі. М. Горошко, В. Дудок;
• Український ліс. −1992. — Ч.1. — С. 78-83;
• За вільну Україну. — 1993. — 8 вересня. — С. 3.