Ромуальд Траугутт

Біографія

Народився в селі Шестаково Гродненської губернії, в родині Людвіка Траугутта (1800-1848) і Алоїзи Блоцької (пом. у травні 1828). У 1836 вступив у гімназію в Свіслочі, яку закінчив у 1842 році зі срібною медаллю. Поступив на службу в російську армію. Брав участь в угорській кампанії 1848 року. Був нагороджений орденом св. Анни 2-го ступеня.

25 липня 1852 одружився у Варшаві на Ганні Пикел (1831-1860). Від шлюбу народилися Ганна Траугутт (в заміжжі Корвін-Юшкевич) (1853-1938), Алоїза Траугутт (1857-1907), Конрад Траугутт (1859-1860) і Юстин Траугутт (1858-1958). Під час Кримської війни брав участь в облозі Силістрії та обороні Севастополя. 26 червня 1857 підвищений в штабс-капітани і призначений ад'ютантом штабу армії.

У 1860 році померли дружина і молодший син Ромуальда.

У 1861 році знайомиться з Антоніною Кастюшковною (1840-1906), на якій одружився 13 червня 1862 року. В шлюбі народився Роман Траугутт (1861-1863).

14 червня 1862 року вийшов у відставку в чині підполковника із щомісячним окладом в 260 рублів і правом носіння мундира. Оселився у Варшаві.

Участь у повстанні 1863-1864 років

Коли в січні 1863 почалося польське повстання, Траугутт спочатку залишався в стороні від боротьби. Тільки на початку травня 1863 прийняв командування партизанським загоном у лісі біля Кобрина. З'єднання Траугутта було незначним, його максимальний розмір у липні 1863 року — близько 500 осіб.

Його загін 5 (17) — 13 (25) травня 1863 року провів три сутички з регулярними військами під Гірками. І це було єдиним великим боєм кампанії Траугутта. Вже 1 (13) липня 1863 року його з'єднання було розгромлене, а сам Траугутт дивом зумів втекти до Варшави.

Диктатура Траугутта (17 жовтня 1863 — 11 квітня 1864)

У липні 1863 року прибув до Варшави. 3 (15) серпня 1863 присвоєно звання генерала повстанських військ. Направлений у складі військової місії до Франції, однак Наполеон III, відмовився визнавати поляків воюючою стороною, і надавати будь-яку реальну допомогу заколотникам, обмежившись словесною підтримкою. В результаті чого місія фактично провалилася.

Повернувшись до Варшави, заручився підтримкою організації «білих». Які, на одному із засідань 14 жовтня 1863 року висловили недовіру уряду «червоних» на чолі з Францишком Добровольським, який існував з 17 вересня по 17 жовтня 1863 року. Станіслав Франківський та Ігнацій Хмеленьський зажадали негайної відставки останнього, і переформування самого складу уряду. На роль голови повстання ними було запропоновано Ромуальда Траугутта. До цього моменту повстання вже початок терпіти крах, а підпільна система управління заколотом стала розвалюватися. Саме тому 17 жовтня 1863 року Траугутт був обраний головою восьмого складу Національного уряду.

Проте практично відразу ж після закінчення голосування він, незважаючи на протести деякої частини присутніх, проголосив себе диктатором повстання. Однак він не був визнаний диктатором одноголосно і до кінця існування юридично залишався лише головою уряду.

Траугутт, взявши собі псевдонім Міхал Чарнецький, відразу ж взявся за реформування структури управління повстанням.

15 грудня 1863 року видано указ Траугутта про перетворення розрізнених бунтівних загонів в регулярну армію Національного уряду. Кожен загін відтепер був перетворений в корпус під одноосібним командуванням прикріпленого за ним офіцера. Було заплановано створити 5 основних корпусів повстанської армії, однак на ділі план вдався лише частково і були створені лише 2 великих військових формування. I Люблінський корпус чисельністю близько 3.500 осіб під командуванням генерала Міхала Генденрейха і II Краківський корпус чисельністю до 3.500 осіб під командуванням генерала Юзефа Гауке-Босака.[3]

Формування III Серпневого, IV Мазовецького і V Литовського корпусів армії Національного уряду так і не відбулися у зв'язку з важким становищем заколоту і відсутністю достатньої кількості фінансів у Національного уряду.[4]

22 грудня 1863 видано указ про поділ адміністративної та судової влади.

27 грудня 1863 указ про наділення селян виборчими правами та землею в особисте користування, яким Траугутт намагався привернути селянство на свій бік.

Ромуальд Траугутт також намагався всіляко поліпшити фінансове та матеріально-технічне забезпечення повстання. Для цього він намагався не раз зв'язатися з представниками Великої Британії, Франції та інших західноєвропейських країн. Вів таємне листування з Джузеппе Гарібальді, сподіваючись отримати від нього військову підтримаю, але безуспішно. Спроби отримати у всіх перерахованих вище країн якщо не матеріальну, то хоча б фінансову підтримку у вигляді довгострокових кредитів на ім'я Національного уряду, також не увінчалися успіхом.

Також кілька послань адресував римському папі Пію IX, з проханням дати благословення воюючим польським повстанцям, проте Пій IX не удостоїв Траугутта відповіддю.

Єдине, чого домігся уряд Траугутта - це тимчасового припливу добровольців з різних країн Європи (велика частина з Угорщини), які все ж у більшості своїй їхали воювати за свій рахунок. Крім того, їм вдалося ненадовго поліпшити фінансове становище за рахунок грошей зібраних польськими національними громадами за кордоном.

Арешт, суд і страта

Близько 2 години ночі 30 березня (11 квітня) 1864 року Ромуальд Траугутт був заарештований разом з кількома помічниками у Варшаві, за адресою вулиця Солець, будинок 3.

Перебував в ув'язненні під судом у Варшавській цитаделі. Відмовився в обмін на пом'якшення вироку видати однодумців, що залишалися на волі.

19 липня 1864 року Ромуальд Траугутт був позбавлений всіх чинів і нагород і засуджений до смертної кари через повішення.

В 10 годин ранку, 5 серпня 1864 року повішений разом з іншими членами польського підпільного уряду: Романом Жуліньским, Рафалом Краєвським, Яном Єзьоранським і Юзефом Точинським.

Досі невідомо, де він похований. Висловлювалися пропозиції про його беатифікацію.

Наказом президента Польської республіки Ігнація Мосцицького від 21 січня 1933 року посмертно нагороджений Хрестом Незалежності з Мечами.[5]

Легенда Траугутта

Відразу ж після смерті диктатора, почав формуватися його культ особистості. Багато свідків його страти прирівнювали цю смерть до Страстей Христових. У вересні 1864 року в листі «Вітчизна», опублікованому в Швейцарії, вперше з'явилися некрологи Траугутту, вказувалося, що він жив по-справжньому святим життям. У спогадах Юліана Лукашівського (1870) Ромуальд описувався як людина, стійка і яка робить надлюдські зусилля. Легенду Траугутта продовжувала велика біографія пера близького диктатору Мар'яна Дубецького, опублікована в 1894 році в Галичині. У легенди Траугутта були ще нові послідовники також в XX столітті. Одним з них був, зокрема, Юзеф Пілсудський.

Вшанування
Вулиця Ромуальда Траугутта у Варшаві

У Польщі іменем Траугутта названі багато вулиць, а також багато шкіл та ліцеїв.

Примітки
  1. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
  3. LUBELSZCZYZNA W 1863 I 1864 ROKU
  4. HISTORIA WOJSKOWOŚCI, Rocznik Przemyski, 2013
  5. Zarzadzenie

Література
  • Игнат Михаевич. Мятежный генерал. — Минск: Конфидо, 2007, −48 с. ISBN 985-6777-07-0.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.