Русь (етнонім)

Русь (однина руси́н[1][2]) — етнонім, який зазвичай вживають для позначення населення Київської Русі. У ранні часи (до кінця XII — початку XIII ст.) ним позначали лише мешканців Києва та близьких до нього земель[3]: Київського й Переяславського князівств[4][5] Середньої Наддніпрянщини[6], а згодом — усе населення держави.[7] Руси, або русичі — наддніпрянське слов'янське плем'я, нащадки антів[8].

Райони військової, торговельної та політичної активності русі за письмовими джерелами IX ст.

Спершу слово «русин» вживалося тільки в однині як похідне від форми множини русь. Як самоназва слово «русин» виникло в Україні та Білорусі, на відміну від Росії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский»[9].

Гіпотези походження
Князь Святослав Ігорович за описом Лева Диякона

Походження назви «Русь», а також її етимологія не з'ясовані і лишаються предметом тривалої дискусії. Труднощі локалізації початкової Русі обумовлені характером джерел, вітчизняних та іноземних. У своїй більшості вони містять відомості недостатньо конкретні, а часто й суперечливі.

На історичній арені «русь» з'являється у 1-й половині IX ст. — майже одночасно в арабо-перських, візантійських та латинських джерелах найрізноманітнішого характеру[10][11]. Найдавніші джерела, щоправда, називають «руссю» не стільки певний народ з чітко окресленим ареалом проживання, скільки рухливу групу людей, яка більше нагадує ватаги мандрівних торгівців і вояків. Одні автори ототожнюють її зі слов'янами, інші — різко відрізняють від них. Але, враховуючи, що згодом цей термін перетворився саме на етнонім, дослідники традиційно намагаються визначити саме етнічне походження «русі». Зазвичай при цьому розглядають три гіпотези — скандинавсько-балтійську[12], слов'янську і, умовно кажучи, «південну» (роксоланську)[10]. Окремі дослідники виводили походження назви від русявого кольору волосся[13]. Як згадував Ліутпранд Кремонський:

«Цей народ, що живе на півночі: греки називають їх русиос (rusios) тобто світлими (русявими) за особливостями їх тіла, а ми називаємо їх норманами за їх місцезнаходженням»[14]

Норманська гіпотеза

Норманська гіпотеза обґрунтовує, що русь прийшла зі Скандинавії. В її основі лежать свідчення давньоруського літопису «Повісті врем'яних літ», особливо наступні уривки:

Волоком Микола Реріх.
Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: «Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву». І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, от так і ці.

Георгій Вернадський у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманістів і з інших документів IX-Х століть[15]:

  • Згідно з «Бертинськими анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланцями прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 році, і за їхніми власними твердженнями, вони були послами хакана русі. З'ясування імператором того, що посланці роського хакана були «свеонами», тривалий час вважалося аргументом на користь «норманської теорії».
  • У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 року внесені імена посланців «русі».
  • «Ми від роду роського — Карлі, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуді, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід — послані від Олега, великого князя роського».
  • Костянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління імперією» (De Administrando Imperii), написаної 945 року, назви дніпровських порогів як слов'янською мовою, так і мовою «русі». У більшості цих «руських» назв, обґрунтоване скандінавське походження.

Слов'янська гіпотеза

Слов'янська гіпотеза була офіційною в радянській історіографії. На її користь говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що русь — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русь і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. За однією з них, русь — одне з племен полян. За іншою — панівний клас слов'ян, який настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русь різними народами. За третьою версією, русь — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їхні відмінності.

Вагомим аргументом слов'янської гіпотези можна також вважати існування згадок про «народ рос» у ранніх візантійських джерелах середини IX ст., що існували до приходу варягів і вокняжіння династії Рюриковичів, зокрема «Житіє святого Георгія Амастридського», «Окружне послання Патріарха Фотія східним патріаршим престолам, присвячене скликанню Собору в Константинополі» 867 року.

Нові дослідження європейських джерел дають підстави зробити висновки, що в першій половині ІХ ст. носії етноніма «русь», ким би вони не були етнічно, користувались слов'яномовною самоназвою[16].

Сармато-іранська гіпотеза

За свідченням новітніх наукових досліджень, етнонім «русь» має південне (сарматське) походження. Від VII ст. він перейшов на східнодніпровську группу слов'янських племен і став їх самоназвою[17].

Існує думка, що етнонім «рос» має інше ніж «рус» походження, будучи значно більш древнім. Прихильники цієї точки зору[18], що також беруть початок від М. В. Ломоносова, відзначають, що народ «рос» вперше згаданий ще в VI столітті в «Церковній Історії» Захарієм Ритором, де він поміщається по сусідству з народами «людей-псів» і амазонок, що багато авторів трактують як Північне Причорномор'я. З цієї точки зору його зводять до іраномовних (сарматських) племен роксоланів, або пізніше росомонів, що згадуються античними авторами.[19] Найбільш повно іранська етимологія імені Русь обґрунтована академіком О. М. Трубачовим[20](* ruksi «білий, світлий»> * rutsi > * russi > русь, порівн. з ос. рухс рухс (іронск.) / рохс (дігорск.) «світлий»).

Георгій Вернадський так само розвивав теорію про походження назви Русі від азовських племен асів і рухс-асів (світлих асів), які, на його думку, були частиною антів[21],проте вважав, що русь є змішанням скандинавських переселенців з місцевими племенами .

У 1960-ті роки радянський археолог Д. Т. Березовець запропонував ототожнити русь з аланським населенням Подоння, відомим по пам'ятках Салтівської культури. В даний час ця гіпотеза розробляється Е. С. Галкіною, яка ототожнює Подоння з центральною частиною Руського каганату, згадуваного в мусульманських, візантійських і західних джерелах в IX столітті. Вона вважає, що після розгрому цього об'єднання кочовими племенами угрів в кінці IX століття ім'я «Русь» від іраномовних русь-аланів (роксоланів) перейшло до слов'янського населення Середнього Подніпров'я (поляни, сіверяни)[22].Як один з аргументів, Галкін приводить етимологію М. Ю. Брайчевського, який запропонував для всіх «руських» назв Дніпровських порогів з твору Костянтина Багрянородного аланську інтерпретацію (на основі осетинської мови) [23].

Інші гіпотези

Існують й інші гіпотези, наприклад, про те, що русь походить від народу рутени (кельти), що відвіку мешкав у Східній Європі. Можливо, він належав до германської мовної групи, чим і пояснюється схожість імен зі скандинавськими[27][28]. Готи — один з кандидатів на роль цього народу. Готи (Вельбарська культура) прийшли в Україну і Наддніпрянщину у 190-х роках після РХ і утворили державне утворення разом з місцевими слов'янами (Зарубинецька культура), що археологічно виділене в Черняхівську культуру. Інший кандидат — ругії[29][30].

Історичні джерела
Мапа, що показує центри варягів (червоним) і розташування слов'янських племен (сірий колір), в середині 9 століття хозарський вплив позначений синім контуром.

Про русь збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі: Арабський мандрівник Ібн Фадлан

Я бачив русь, коли вона прибула по своїх торгових справах і розмістилася на ріці Атиль. Я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні кафтанів, але носить який-небудь чоловік з їхнього числа хутро, яким він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить назовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечі їхні пласкі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (з русі) до його шиї (є) узори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.

[31]

Арабський географ Ібн Хордадбех :

Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються Танаїсом — річкою слов'ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хозар. Їхній володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються морем Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахів. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать.

[32]

Перський географ Гардізі

Оці люди (русь) постійно нападають на кораблях на слов'ян, захоплюють слов'ян, обертають в рабів, відводять в Хозарію і в Булгар і там продають. І немає у них посівів і ріллі. І вони користуються зазвичай слов'янськими посівами. Завжди 100—200 з них ходять до слов'ян і насильно беруть з них на своє утримання, поки там знаходяться. І там знаходиться багато людей із слов'ян, які служать їм, щоб за допомогою служби зберегти себе.

[джерело?]

Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний:

Моноксили (кораблі росів), що приходять із зовнішньої Росі до Константинополя, є одні з Немогарда, в якому сидить Сфендослав, син Інгора, князя Росі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігова і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Києва, званого Самватас. Слов'яни ж, їхні данники, а саме: кривичі, лендзяни та інші слов'яни — рубають в своїх горах моноксили під час зими. Їх витягують і продають русі. Русь же, купивши одні ці довбанки та розібравши свої старі моноксили, переносять із тих на ці весла, кочети та інше убрання.
(Далі описується плавання росів Дніпром з рабинями і іншим товаром до моря, перераховуються як руські, так і слов'янські назви порогів і їхні грецькі переклади.)
Зимовий же і суворий спосіб життя тих самих росів такий. Коли наступить листопад, їхні князі виходять зі всіма росами з Києва і відправляються в полюддя, тобто круговий обхід, а саме — в слов'янські землі древлян, дреговичів, кривичів, мешканців півночі і решти слов'ян, що платять дань росам. Годуючись там протягом зими, вони в квітні, коли розтане крига на Дніпрі, повертаються до Києва, збирають і оснащують свої кораблі і відправляються до Візантії.

Арабський письменник аль-Марвазі:

Що ж стосується Ар-руси, то вони живуть на острові в морі. Той острів займає простір в три дні шляху в той і інший напрям. На острові лісу і болота, й оточений він озером. Вони, русь, численні і вважають меч як засіб існування. Якщо вмирає у них людина й залишає дочок і синів, то все майно дістається дочкам, синам же дають тільки меч і говорять: «Батько здобував собі добро мечем, наслідуй його приклад.
Й вони народ сильний і могутній і ходять в дальні місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях в Хозарське море, нападають на кораблі і захоплюють товари. Хоробрість їхня й мужність добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби у них були коні і вони були б наїзниками, то вони були б страшним бичем для людства.

Ібрагім ібн Якуб написав, що русь «говорить по-слов'янськи, тому що змішалася з ними».[33]

Художні твори

Див. також

Примітки
  1. Котляр М. Ф. Русь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. Русин // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Т. Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2644.
  3. Руська земля у вузькому значенні за Б.Рибаковим
  4. Смолій В. А. (відп. ред.) Історія українського козацтва: У 2 томах: Том 2 — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 760 с. (7 с.) ISBN 966-518-398-2
  5. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць — Випуск 20 — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2011. В. Г. Балушок Давньоруська народність: що насправді ховається за цим терміном? (ст. 77)
  6. Моця О. П. «Внутрішня» Русь у контексті уточнення меж // Археологія 2015 випуск I (51—60 ст.)
  7. Русь-Рух. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 7
  8. Русанівський В. М. Історія української мови // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  9. Ісаєвич Я. Д. Русини // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  10. Максимович К. А. Происхождение этнонима Русь в свете исторической лингвистики и древнейших письменных источников. КАNІΣКIОN. Юбилейный сборник в честь 60-летия проф. И. С. Чичурова М.: Изд-во ПСТГУ, 2006. С. 14-56.
  11. Назаренко А. В. Русь IX века: обзор письменных источников // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012 — С. 12-35.
  12. Баран В. Д., Баран Я. В. Історичні витоки українського народу. — К.:Генеза, 2005—208 с. (192 с.) ISBN 966-504-437-0
  13. Макарчук С. А. Етнічна історія України. К., 2008
  14. Баран В. Д. Етнокультурні процеси в період київсько-руської держави (с. 7) «Матеріали до української етнології» N13 (16) НАН України ІМФЕ ім. Рильського К; 2014
  15. Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284
  16. Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки, культурных, торговых, политических отношений IX—XII веков. — М., 2001. — С.49.
  17. Українці // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Упоряд. Ю. І. Римаренко та ін. — Київ: Генеза, : Довіра, 1996. — С. 636. — 942 с. — ISBN 966-507-016-9. — ISBN 966-504-001-4.
  18. Григорій Півторак. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? / "Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К.: Видавничий центр «Академія», — 2001. ISBN 966-580-082-5
  19. М. Ломоносов. Древняя Российская История от начала Российского народа до кончины Великого Князя Ярослава Первого или до 1054 года.. www.rus-sky.com. Процитовано 12 лютого 2019.
  20. Трубачов О. М. К витокам Русі: Народ і мова. — М.: Видавництво Алгоритм, 2013. — 303 с.
  21. Георгій Вернадський. Глава VII. Скандінави и руський каганат (737—839 рр.) // Історія Росії. — Т. 1: «Давня Русь».
  22. Галкина О. С. Таємниці Руського каганата. — «Вече», 2002.
  23. Брайчевський М. Ю. «Руські» назви порогів у Костянтина Багрянородного Архівовано 23 липня 2013 у Wayback Machine. // Землі Південної Руси IX—XIV вв.: сбірник статей. — Київ, 1985. — С. 19-29.
  24. РУСЬ — Українське народознавство — Навчальні матеріали онлайн
  25. Історія України. Тема 3. Виникнення Київської Русі | Історія ЗНО
  26. Лех, Чех і Рус. Легенда про розселення слов'ян | Польща для мандрівників
  27. Скляренко В. Г. Походження назви Русь. 6 // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 16–25.
  28. Шелухін С. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Русі з Франції. З орієнтовною картою. — Прага, 1929.
  29. Скляренко В. Г. Походження етноніма «русини» // Життя у слові: Зб. наук. праць на пошану акад. В. М. Русанівського. — К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2011. — С. 99.
  30. Кузьмин А. Г. Облик современного норманизма // Сб. Рус. ист. о-ва. — М., 2003. — Т. 8 (156). Антинорманизм. — С. 226—227.(рос.)
  31. http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/fadlan.htm
  32. http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Hordabeh/frametext8.htm
  33. АЛ-БЕКРИ. Перевод отрывка 8 по Константинопольской рукописи.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.