Садовська Стефанія Стефанівна

Запрошення С. Садовській на Перший Укр. Зїзд учителів географії Львів, 1929 р.

Стефанія Садовська народилася 7 червня 1888 р. у Тернополі в сім'ї тернопільських містян Стефана Садовського та Анни (з Онуферків) Садовської. Після закінчення нормальної школи у Радехові продовжує навчання у Львівській українській гімназії сестер-василіанок, згодом стає ученицею польської приватної гімназії Софії Стшалковської у Львові, яку успішно закінчила у 1907 році. В цьому ж році продовжила навчання на філософському факультеті Львівського університету. Тут вперше зустрілася з професором Степаном Рудницьким, це була вирішальна зустріч у її житті, тому що географії вирішила присвятити свою наукову діяльність. Активно включилася у боротьбу українського студентства університету навчатися рідною мовою. В 1910 році вона була затримана з листівками-відозвами, які закликали боротися за український університет та українську мову і виключена з університету. Продовжила навчання у Чернівецькому університеті, там познайомилася з О. Кобилянською і мешкала у неї в Чернівцях на квартирі по вул. Новий Світ, 46, до закінчення філософських студій в червні 1914 р. Вела тривалу переписку з О. Кобилянською, всього відомо про 11 листів, спогади Стефанії Садовської про письменицю опублікував Петро Медведик у львівському журналі "Жовтень" №10 за 1962 р. Від 1918 учителювала в гімназіях у Тернополі. Уже з 1925 року - відома у Тернополі педагогиня, професор історії та географії приватної польської жіночої гімназії ім. М. Конопницької. На запрошення Олени Степанів стає членом Товариства середніх і вищих шкіл, інтенсивно спілкується з педагоами Львова, Тернополя, бере участь у з'їздах учителів географії, що проходили у Львові з ініціативи "Учительської громади" та Наукового товариства ім. Шевченка[2]. З початком 30-х років, внаслідок проведення Пацифікації, насадження політики польського шовінізму, відмовляється категорично "передати свою метрику до костела", тобто змінити національність, вона втрачає роботу і стає безробітною. Тяжкі звинувачення вона висувала проти польських властей, з якими боролася твердо та безкомпромісно. На безробіття, провокації, нужду була приречена польською владою у ті важкі роки[3].

З 1 січня 1940 р. влаштувалась до новоствореного 26 грудня 1939 р.[4] Тернопільського обласного історико-краєзнавчого музею тепер ТОКМ, де пропрацювала з 1 квітня 1940 по 15 липня 1941 р. Всю свою нерозтрачену енергію за сім літ безробіття, знання і творчу ініціативу вклала у розбудову музею. У період нацистської окупації Тернополя (під час Другої світової війни) продовжує працювати в музеї на посаді завідувача відділу історії, проводить екскурсії для відвідувачів, рятує від руйнації і пограбування музейні раритети. Аби вберегти музейні колекції від грабунку найцінніші з них (картини що залишились, рідкісну кераміку, дорогоцінні монети, документи, тощо) власноруч переносить і ховає у глибоких підвалах музею. Ризикуючи при цьому життям. На початку весни 1944 р., коли почались бої за Тернопіль, залишивши власну домівку разом з сестрою Леонілою, перебралась до тих підвалів і переховувалась там оберігаючи музейні скарби до середини квітня. Справжній енциклопедист, знавець кількох європейських мов, була своєрідним довідковим бюро для всіх наукових працівників музею, для багатьох краєзнавців області. До 1965 р. працювала в Тернопільському краєзнавчому музеї. Впорядковувала фонди, консультувала музейних працівників та краєзнавців, вела екскурсії. Багато часу віддавала творчій роботі.

Потоцькі та їх походження, жінки в історії Римської імперії, археологія, українське малярство на склі, Кременецький ліцей, Польща початку ХVІІ століття, рукопис "Історії Тернополя" ілюстрований власними графічними малюнками, акварелями (типи тернопільських міщан, види Тернополя та околиць), щоденник власних спостережень за подіями в місті за період 1914-1939. Твори написані українською, польською, німецькою, латинською мовами. Деякі рукописи латинською мовою не визначені донині. Із друкованих її праць збереглася лиш історична розвідка «Diocletianus» латинською мовою (Львів, 1935) 200 одиниць збереження (114 од - особистий фонд та 100 од. - рукописи та ін.)[5].

За врятування музейних цінностей під час Німецько-радянської війни у 1948 р. нагороджена орденом «Знак Пошани».

• Мельничук Б. , Щербак Л. Садовська Стефанія Стефанівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 222. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Гайдукевич Я. Стефанія Садовська // Не перервати б духовності нитку. - Тернопіль: Воля, 2009. - с. 110-126.

Краєзнавча дослідницька праця Стефанії Садовської