Самохіна Анна Владленівна

Батько — Владлен Дмитрович Підгорний (*1936 — †1970), уродженець Ворошиловградської області Української РСР. У 1956 році — закінчив Єнакіївський металургійний технікум за спеціальністю «технік-сталеплавильник». На останньому курсі, під час навчальної практики у Запоріжжі, на «Запоріжсталі», три дні знімався у масовці стрічки «Весна на Зарічній вулиці», яку фільмували у місті. У сцені — йшов у натовпі робітників по мосту на завод (у фільмі — з 1:19:58 по 1:20:27). Після випуску, за розподілом, потрапив на роботу на металургійний завод міста Гур'євськ Кемеровської області РРФСР. Працював сталеплавильником, майстром на розливанні в мартенівському цеху. Вважався красенем і користувався популярністю у дівчат. Брав участь у конкурсах художньої самодіяльності, співав, ефектно розповідав зі сцени анекдоти. У 1956 році лікарі виявили у нього ваду сердця.

Мати — Ганна Григорівна Підгорна (у дівоцтві — Кондратьєва) народилася 12 серпня 1934 року у Таганрозі Ростовської області. У лютому 1957 року — закінчила Таганрозький металургійний технікум за спеціальністю «технік-електрик». Також потрапила за розподілом на роботу на завод Гур'євська — конструктором в конструкторське бюро. Згодом — працювала черговою з установок в електроцеху. У листопаді 1957 року — вийшла заміж за Владлена Підгорного. У 1958 році у них народилася донька Маргарита.

Анна народилася 14 січня 1963 року, у Гур'євську.

У 1964 році родина переїхала на батьківщину батька, у Ворошиловградську область. Але там йому не вдалося знайти роботу за спеціальністю, тому сім'я перебралася до Череповця Вологодської області Російської РФСР, де батьки влаштувалися на Череповецький металургійний комбінат. Ті часи акторка згадувала так:

«Наша сім'я жила в сімейному гуртожитку, місця було мало, тому ми з сестрою, як щенята, спали на матрацах у кутку... спільної кухні. Батько пив так, що років до 30 став закінченим алкоголіком. Навіть не знаю, що було страшніше: коли він приходив додому п'яним або коли прокидався злий з похмілля і починав до всіх прискіпуватися — до нас із сестрою, до мами. Втім, у нашому гуртожитку пили всі чоловіки та багато жінок. Людей пригнічувала бідність, побутова невлаштованість, безпросвітність життя. П'яні бійки, крики, жіночий вереск, мат і брязкіт розбитого скла — все це було звичним для нас, не лякало і не дивувало. Люди спивалися, а то й вішалися, як, наприклад, наша сусідка тітка Валя.»[1]. Оригінальний текст (рос.) «Наша семья жила в семейном общежитии, места было мало, поэтому мы с сестрой, как щенята, спали на матрасах в углу... общей кухни. Отец пил так, что годам к 30-ти стал законченным алкоголиком. Даже не знаю, что было страшнее: когда он приходил домой пьяным или когда просыпался злой с похмелья и начинал ко всем придираться — к нам с сестрой, к маме. Впрочем, в нашем общежитии пили все мужчины и многие женщины. Людей угнетала бедность, бытовая неустроенность, беспросветность жизни. Пьяные драки, крики, женский визг, мат и звон разбитого стекла — все это было привычным для нас, не пугало и не удивляло. Люди спивались, а то и вешались, как, например, наша соседка тетя Валя.».

У 1970 році — батько помер (серцевий напад).

Із 7-ми років Анна навчалася грі на фортепіано. Спочатку — вдома, згодом — в музичній школі.

У 14 років — закохалася у хлопця із Череповця, Германа Волгіна (згодом він став хокеїстом). Зустрічалася з ним, доки батьки хлопця не заборонили їм бачитися і не відправили Германа на навчання у Москву.

Після восьмого класу вступила до Ярославського театрального училища, яке закінчила у 1982 році (майстерня Сергія Тихонова). У 16 років, у 1979, під час навчання, вийшла заміж за однокурсника, Олександра Миколайовича Самохіна, і взяла його прізвище.

На обкадинці журналу «Супутник кіноглядача»
1989

За розподілом Самохіни потрапили на роботу в Ростов-на-Дону, в Ростовський ТЮГ імені Ленінського комсомолу.

1 листопада 1983 року — Самохіна народила доньку Олександру.

У 1987 році — дебютувала в кіно, зігравши головну жіночу роль (Мерседес) в українському пригодницькому трисерійному художньому фільмі Георгія Юнгвальд-Хількевича «В'язень замку Іф». Через рік — у фільмі «Злодії в законі». Із Михайлом Боярським — зіграла у фільмі «Дон Сезар де Базан». Самохіна стала секс-символом радянського перебудовного кіно.

У 1989 році — стала актрисою санкт-петербурзького Театру імені Ленінського комсомолу (нині — Санкт-Петербурзький державний театр «Балтійський дім»).

Знялась також в українських фільмах: «Ідеальна пара» (1992), «Пристрасті за Анжелікою», «Тринь-бринь» (1993), «Поїзд до Брукліна» (1994), «Сьомий Перстень Чаклунки» (1998, 4 серії) та інших.

У 2000-х — працювала в антрепризах: в Санкт-Петербурзькому театрі «Російська антреприза» імені Андрія Миронова, Санкт-Петербурзькому антрепризному Театрі Комедій. Також грала в Російському незалежному театрі. Зокрема, у «Майстрі і Маргариті» — разом з донькою. Грала з нею також і у виставі «Закоханий Мопассан» — вони зображали матір та доньку. Разом знімалися також у фільмах «Три кольори кохання» та «Чорний ворон-2».

У 2009 році планувала відпочити в Індії (в Гоа), але відчула біль у шлунку. Пройшла ендоскопічне обстеження. У листопаді 2009 року лікарі діагностували рак шлунка четвертого ступеня. Призначили хіміотерапію, яку акторка пройшла у грудні 2009 року.

Могила Анни Самохіної на Смоленському кладовищі, 2010

Померла 8 лютого 2010 року у санкт-петербургзькому хоспісі №3. Похована на Смоленському кладовищі Санкт-Петербуру, поряд із могилою свекрухи, Олександри Іванівни Самохіної (*1929 — †2007), матері першого чоловіка, Олександра Самохіна.