Святошинські дачі

Свято́шинські да́чі — колишнє дачне селище у Святошині (Київ), яке проіснувало у 1897—1919 роках. Було забудоване дачними будинками і садибами за зразками закордонних курортних вілл у стилях історизму, еклектики й модерну[1].

Святошинські дачі
Загальна інформація
50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д.
Країна  Україна
Адмінодиниця Святошинський район
Транспорт
Метрополітен  «Житомирська»
 «Святошин»
Залізнична інфраструктура Святошин
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap
Карта
Святошинські дачі
Святошинські дачі (Київ)

Дачні селища навколо Києва

У другій половині ХІХ — початку ХХ ст. у Києві спостерігався дачний бум. Навколо міста виросли два кільця дачних поселень. Святошинські дачі забудовувалися у так званому «першому колі» київських дач.

Дачне селище у Святошині

1897 року під дачі відвели 225 десятин (близько 250 га) землі з Києво-Межигірського лісу уздовж Брест-Литовського шосе. Територію розпланували на 450 ділянок, які віддали з торгів в оренду на 99 років. Фінансовими питаннями і розбудовою селища займалося створене на кооперативних засадах «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин». На його замовлення міські архітектори Олександр Кривошеєв і Олександр Хойнацький розробили 24 типи проєктів дачних будівель, що мали від двох до восьми кімнат[2].

Швидкому розвиткові Святошина сприяло прокладення 1900 року вузькоколійнї лінії (Святошинського трамвая) спочатку на кінській, а з 1901 року електричній тязі[2]. 1901 року відкрили залізничну станцію Святошин, а 1902 року через селище проклали Києво-Ковельську лінію залізниці[3].

Щорічно селище до міської скарбниці сплачувало близько 30 тисяч карбованців орендної плати. Але все одно у Святошині бракувало водогону, вуличного освітлення, тротуарів і бруківки[4].

  • План Святошинських дач, 1909
  • Святошинський трамвай на 4-й просіці
  • Залізнична станція Святошин

У 1911 році тут відкрили в новопобудованому будинку кінотеатр.

У 1912 році у Святошин проклали телефонну лінію[5].

Планувальна структура
Різдву Христовому за мотивами «З нами Бог»

Святошин у поезії В. Стуса
Я раптом з туги, з затканого неба,
із забуття, з безмежної розлуки,
од довгої надсади захмелілий,
на Брест-Литовський упаду проспект,
на ту Четверту просіку зчужілу,
де лиш глушливий гуркіт автостради
мені повість, що серця лячне гупання
б’є з рідною землею в однотон...

повна версія

І вже коли задуманим дівчатком,
що перед цілим світом завинило
дитинячою чистотою погляду
і немічністю власної цноти,
ти неквапливо із трамваю вийдеш
і перейдеш дорогу, щоб пірнути
в надзірних сосон кострубатий смерк,
тоді пірву я серце за тобою,
обранившись по чагарях колючих,
пильнуючи твій слід, котрий од краю
душі моєї ліг на цілий світ.

В. Стус. «Палімпсести»[6]

Планувальна структура Святошина складалася з ліній-вулиць і поперечних просік. Брест-Литовське шосе розділяло територію на дві частини: північну та південну.

У південній частині пролягали вулиці Львівська (тодішня Пушкінська), Верховинна (Петропавлівська), Котельникова (Південна). Перпендикулярно розкреслювали І просіка або Східна вулиця (тепер Петрицького), ІІ просіка або Георгіївська вулиця (Крамського), ІІІ просіка або Паркова вулиця (Кричевського), IV просіка або Церковна вулиця (Кільцева дорога) і V просіка або Борщагівська вулиця (Живописна).

У кварталі між вулицями Парковою, Петропавлівською і Пушкінською існував громадський парк із бюветом (нині на місці парку розташовано гімназію східних мов).

У північній частині паралельно до шосе пролягали вулиці Північна (тепер Пушиної), Гранична, Межигірська і Лугова (не збереглися). Їх перетинають вулиці Біличанська (тепер Чорнобильська), Трамвайна (проспект Палладіна), Торгова (Семашка).

На розі вулиць Північної і Торгової розміщувався Торговий (Базарний) майдан.

На території дачного селища діяли комерційне училище Долинської, 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, приватна школа, вечірні класи для дорослих і бібліотека Товариства тверезості. Тут також розташовувалися санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на Південній вулиці, пошта і телеграф, фотоательє Роштанова, аптеки, лазня, бакалійна та інші крамниці, пожежна дружина.

У театрі, побудованому 1902 року у громадському парку, влаштовувалися театральні вистави, концерти і гуляння.

Два ставки облаштували для відпочинку, купання і катання на човнах.

На Торговому майдані функціонували базар і ресторан[2].

  • Трамвайна колія й аптечний склад (зліва)
  • Бювет і театр у громадському парку
  • Базарний майдан
  • Святошинське комерційне училище
  • Зона відпочинку на Святошинському ставку
  • Святошинська дача (вул. Львівська, 80)

Історичні споруди

Найкращими вважалися ділянки, розташовані уздовж Брест-Литовського шосе і квартали від Першої до Третьої просіки, відповідно від Східної вулиці (Петрицького) до Паркової (Кричевського).

Селище забудували малоповерховими дерев'яними і мурованими дачними будиночками та нечисленними громадськими спорудами[4].

Зруйновані пам'ятки
  • Миколаївська церква, збудована у 1907, зруйнована у 1930-і роки (проспект Перемоги, 111)
  • Дерев'яний будинок театру у громадському парку, 1902 року (вул. Паркова)
  • Дерев'яна дача гласного міської думи Стефана Лесіша, знищена у 1990-х роках (проспект Перемоги, 119)[7]
  • Садиба, межі ХІХ —ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 15)[8]
  • Двоповерховий будинок (Львівська вулиця, 62), в одній з квартир якого у 1965—1972 роках мешкав Василь Стус[9]
  • Святошинський храм святого Миколая
  • Дача Стефана Лесіша (зруйнована) (проспект Перемоги, 119)

Збережені пам'ятки
  • Дача з мезоніном у стилі історизму, межа ХІХ —ХХ сторіччя (проспект Перемоги, 130)[10]
  • Залізнична станція у формі модернізованого цегляного стилю, 1901 (Святошинська вулиця, 15),
  • Садиба Бахарєва І. К., межа ХІХ —ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 3)[11]
  • Дача з каріатидами у формах «київського ренесансу», 1905—1908 (Львівська вулиця, 18-а)[12]
  • Дачний будинок початку ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 34)[13]
  • Дача Іполита Дьякова, 1905—1908 (Львівська вулиця, 80)[14][15]
  • Будинок у формі модерну (вулиця Крамського, 10)[16].

Припинення існування дачного селища

1919 року Святошин включили до складу Києва. Більшовики націоналізували дачні і громадські будівлі. Найкращі споруди передали під оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку[17].

У 1930-х роках у селищі збудували кілька споруд громадського призначення у формах неокласицизму з елементами конструктивізму, які поставили на облік пам'яток архітектури та історії:

  • Будинок громадського призначення, 1937—1938 (Верховинна вулиця, 13)[18]
  • Адміністративний будинок, кінець 1930-х років (Львівська вулиця, 8/6)[19]
  • Інтернат для іспанських дітей, перша половина 1930-х років (Львівська вулиця, 25)[20]
  • Шкільний будинок у стилі неокласицизму (вулиця Пушиної, 54)[21]

У 1962—1971 роках житлова забудова і магістралі із транспортною розв'язкою докорінно змінили характер колишнього дачного селища[1].

  • Будинок з елементами конструктивізму, 1937—1938 (Верховинна, 13)
  • Шкільний будинок на вулиця Феодори Пушиної, 54

Примітки
  1. Святошин (дачне селище), 2011, с. 1407.
  2. Святошин (дачне селище), 2011, с. 1406.
  3. Святошин (залізнична станція), 2011, с. 1411.
  4. Святошин (дачне селище), 2011, с. 1405—1406.
  5. https://libraria.ua/numbers/920/65611/?PageNumber=3
  6. Стус Василь. Палімпсести
  7. Абрамова І. 1996 р. Дача Лесіша в Святошині (архітектура київських околиць) // З історії української реставрації. – К. : Українознавство, 1996. — С. 195–197.
  8. Дача на Львівській, 15, 2011, с. 1412.
  9. На захист скверу імені Василя Стуса
  10. Дача з мезоніном, 2011, с. 1412—1413.
  11. Дача на Львівській, 3, 2011, с. 1413—1414.
  12. Дача на Львівській, 18-а, 2011, с. 1409.
  13. Дача на Львівській, 34, 2011, с. 1409.
  14. Дача на Львівській, 80, 2011, с. 1410—1411.
  15. Прогулянка по Святошину
  16. Дача на Крамського, 10, 2011, с. 1409—1410.
  17. Київ: Провідник. За ред. Федора Ернста. К.: ВУАН, 1930. С. 729.
  18. Будинок громадського призначення (1937—1938), 2011, с. 1408—1409.
  19. Адміністративний будинок (кінець 1930-х років), 2011, с. 1407—1408.
  20. Інтернат для іспанських дітей ,перша половина 1930-х років), 2011, с. 1411—1412.
  21. Шкільний будинок (1938), 2011, с. 1414.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.