Ковельська залізниця

Будівництво дороги було розпочато в 1870-ті. 1873 року збудована лінія Здолбунів — Рівне — Ковель — Брест — Білосток, а 1874 — лінія Здолбунів — Радивилів — Красне. У 1877 завершене будівництво лінії Варшава — Люблін — Ковель, у 1885 збудована лінія Лунинець — Сарни — Рівне (з'єднала з залізницями Лунинець — Вільно і Лунинець — Пінськ).

Наприкінці XIX століття розпочинається складний процес одержавлення залізниці. Граф Вітте Сергій Юлійович з успіхом проводить цю операцію — 1 січня 1895 року магістралі стали власністю держави. Південно-Західні залізниці розробляють новий проєкт траси Київ — Сарни — Ковель через Волинське Полісся. 9 квітня 1899 року кабмін Росії прийняв рішення про будівництво, і фінансує проєкт залізниці. Вже в листопаді від Києва, Ковеля, Сарн і Грибина (у міжріччі Горині) проведено вирубку лісу та розпочато будівництво. Хоча на шпали використовувався місцевий ліс, вартість дороги була досить дорогою — 62975 крб. за версту. Для порівняння 1 км ділянки Ківерці — Луцьк коштував всього 13 тис. крб.

Українців відправляють на роботу до Німеччини (1942 р.)

10 березня 1902, незважаючи на труднощі будівництва, рух поїздів з Ковеля до Києва був відкритий. Лінія Остки — Сарни — Ковель схрестилась на станції Сарни з лінією Рівне — Лунинець.

У 1926–1928 лінія Ківерці — Луцьк подовжена до Стоянова.

1953 — Міністерство шляхів сполучення провело укрупнення залізниць. Ковельська залізниця, що складалася з Ковельського, Сарненського і Здолбунівського відділків, увійшла до складу Львівської залізниці згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 14 травня 1953 р. No 1263, та наказом Міністерства шляхів сполучення СРСР від 15 травня 1953 року No 80/Ц[1].

• Петров (1944—194.7)

• Південно-Західна залізниця
• Львівська залізниця

• kovel.in.ua Ковельська залізниця
• Велика радянська енциклопедія