Свято-Данилів монастир
Свято-Данилів монастир ( Данилівський монастир) — ставропігійний чоловічий монастир Російської православної церкви (РПЦ), розташований в Москві на правому березі Москви-ріки. Заснований наприкінці XIII століття московським князем Данилом Олександровичем. Був закритий у 1929 році у зв'язку зі зміною державного ладу. Відроджений у 1983-му, є духовно-адміністративним центром РПЦ. На його території розташовані відділ зовнішніх церковних зв'язків і Синодальна резиденція, в якій проводяться засідання Священного синоду[1][2].
| Свято-Данилів монастир | |
 | |
| Дата створення / заснування | 13 століття |
|---|---|
| Засновник | Данило Олександрович |
| Держава |
 Росія |
| Адміністративна одиниця | Москва |
| Дієцезія | РПЦ |
| Статус спадщини | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd |
| Вказівки, як дістатися | M: Tulskaya or M: Paveletskaya tram 3, 35, 38, 39 to stop St. Daniel monastery (Свято-Данилов монастырь) |
| Категорія людей, що тут поховані | Q23817259? |
| Офіційний сайт | |
 Свято-Данилів монастир у Вікісховищі | |
Історія
._Danilov_Monastery_church_crop.png.webp)
XIII—XVI століття
Монастир заснував московський князь Данило Олександрович наприкінці XIII століття. Дослідник історії Кремля Олександр Воронов вказує 1282 рік, коли князь світом вирішив конфлікт між своїми братами Дмитром Переяславським і Андрієм Городецьким за Володимирське велике князювання і право княжити в Новгороді[3].
Першою спорудою обителі став дерев'яний храм на честь преподобного Даниїла Стовпника, оточений келіями та господарськими будівлями. Територія була обгороджена тином — частоколом з потужних колод, вбитих в основу земляного валу[4]. В обителі знаходилася бібліотека стародавніх книг, пізніше перенесена в ризницю Спаського монастиря в Кремлі. У 1293 році монастир був розорений під час походу полководців Золотої орди на Північно-Східну Русь[3][5][6].
Після смерті князя Данила його поховали на загальному монастирському кладовищі. В 1330 році за указом Івана Калити данилівску братію перевели в храм Спаса на Бору. Друге переселення відбулося в кінці XV століття при правлінні Івана III Васильовича — на Крутицький пагорб[5][6]. На думку Олександра Воронова, причиною перенесення було бажання князя створити поруч зі своїм палацом духовний центр та виділити місце спочинку членів князівської династії[3].
Погост обителі і села що належали їй перейшли під управління архімандрита кремлівського Спасо-Преображенського монастиря на бору, пріоритетом якого було облаштування нового великокнязівського монастиря. Без належного нагляду Данилівська обитель поступово зменшилась, до XV століття з будівель збереглася дерев'яна церква Данїла Стовпника[3]. Її відродження почалося при правлінні Івана Грозного. Місце для будівництва нового собору було обрано на монастирському цвинтарі, недалеко від могили князя Данила. У 1561 році закінчили зведення нового храму, який отримав назву Святих отців семи Вселенських соборів. Його освятив митрополит Московський і всієї Русі Макарій[7][8]. Храм являв собою невеликий білокам'яний четверик з головою, критої керамічною черепицею зеленого кольору. Навколо нього були побудовані дерев'яні келії. Поруч з монастирем перебували стаєнний і селянські двори[9].
XVII—XVIII століття
В 1591 році, коли війська кримського хана Кази-Гірея підступили до Москви, поблизу Данилового монастиря був влаштований московський обоз — укріплений пересувний табір. У грудні 1606-го у обителі стояли полки воєначальника Михайла Скопіна-Шуйського для нанесення удару по загонам Івана Болотнікова. У вересні 1610 року загони Лжедмитрія II обстріляли монастир, пошкодивши стіни і вежі[1].
Після секуляризації монастирських земель у 1764 році Данилов монастир став третьокласним[7]. У 1771-му під час московської епідемії чуми при ньому влаштували цвинтар для померлих, яке пізніше засипали. Перші документальні відомості про землеволодіння Данилова монастиря належать до 1785 році, коли на його рахунку-18 десятин землі.
XIX століття
Напередодні наступу французьких військ на Москву в 1812 році ризниці монастиря вивезли до Вологди, а казну — у Троїце-Сергієву лавру. При відступі наполеонівські війська викрали оклад з гробниці князя Данила. Нову срібну позолочену раку для мощей виготовили у 1817-му[10].
Перша половина XX століття
На початку XX століття за проектом архітектора Федора Шехтеля була влаштована усипальниця купців братів Ляпіних в коморі й на першому поверсі храму Святих отців. Вона була зроблена в два яруси: на нижньому перебувала крипта, на верхньому — каплиця з вітражами[11].
Друга половина XX століття
На рубежі 1970-х — 1980-х років будівлі монастирського комплексу, простояли без капітального ремонту, постаріли[12]. Була зруйнована надбрамна церква і розібрана дзвіниця, храм Святих отців стояв без завершень і Данилівської церкви. Троїцький собор втратив глави, південних і північних портиків[13].
Архітектурний ансамбль
- Храм Святих отців семи Вселенських соборів
Храм являє собою складну в архітектурно-композиційному сенсі споруду яка складається з декількох частин. В основі центрального собору лежить церква Покрови з північним приділом пророка Даниїла. Верхній «літній» храм зведений на ній в 1729 році у формах московського бароко. У 1752-му над західним притвором і папертю нижнього храму була поставлена ярусна церква Даниїла Стовпника. Таким чином, склалася унікальна для московської архітектури композиція — два верхніх храми на одному нижньому[14]. Храм реставрувався в 1970-1980-ті роки, був знову освячений в 1988-м.
- Резиденція Священного Синоду та Патріарха
Двоповерхова будівля, розташована в західній частині обителі, була побудована колективом архітекторів на чолі з Юрієм Рабаевым. На другому поверсі в 1988 році влаштували і освятили домову церкву на честь Всіх святих, в землі Російській просівших[14].
- Церква Симеона Стовпника
Зведена в 1732 році над Святими воротами під керівництвом архітектора Івана Мічуріна. Виконана в стилі бароко, прикрашена балясинами і ширинками. Після закриття монастиря у воротах церкви знаходився контрольно-пропускний пункт в дитячу колонію. До 1982-го три верхніх яруси храму-дзвіниці і його голова були знесені, а через два роки відновлені в колишніх формах. Внутрішній простір храму прикрашає триярусний іконостас з писаними тяблами[15][14].
| Фотографії будівель монастирського комплексу | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
_-_panoramio.jpg.webp)
.jpg.webp)
Іконостаси
Найбільший та найстародавніший іконостас монастиря розташований у храмі Святих отців семи Вселенських соборів. Серед образів місцевого ряду: Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері з акафістом на полях, Казанська ікона Божої Матері з клеймами «Сказання». Верхні рівні являють собою єдиний ансамбль з 67 ликів костромського листи кінця XVII століття, переданих в Данилів монастир з Троїце-Сергієвої лаври і Московської духовної академії. В іконостасі церкви в ім'я пророка Даниїла поміщені ікона «Спас Нерукотворний», образ Божої Матері «Гора Нерукосечная»[16].
Іконостас церкви преподобного Данила Стовпника — чотириярусний. Царські врата XVII століття були передані з музеїв Московського Кремля і є високохудожнім пам'ятником давньоруського мистецтва. Святковий ряд складений з ікон XVIII—XIX століть. У деісусний чин входять п'ять образів північних листів початку XVII століття[17].
Триярусний іконостас у надбрамній церкві Симеона Стовпника був оформлений в 1986 році за проектом іконописця Сергія Миколайовича Добриніна. Він складений з ликів XVII—XX століть, що надійшли з Псковсько-Печерського монастиря[18].
Некрополь
Примітки
- Мудрова, 2010.
- Даниловский монастырь в Москве. Православие.ru. Процитовано 6 липня 2018.
- Воронов, 2009.
- Первый на Москве, 2000, с. 37.
- Малягин, 2008, с. 8.
- Петрова, 2012, с. 16—17.
- Владимирова, 2012, с. 22.
- Петрова, 2012, с. 21—23.
- Первый на Москве, 2000, с. 178—179.
- Владимирова, 2012, с. 23—24.
- Первый на Москве, 2000, с. 189.
- Первый на Москве, 2000, с. 120.
- Первый на Москве, 2000, с. 190.
- Звонарёв, 1988, с. 263—279.
- Первый на Москве, 2000, с. 209.
- Первый на Москве, 2000, с. 278—280.
- Первый на Москве, 2000, с. 278.
- Первый на Москве, 2000, с. 280.
Література
- Владимирова Е. Великие храмы России. — М.: Эксмо, 2012. — 256 с. — ISBN 978-5-699-53662-7.
- Воронов А. Монастыри Московского Кремля. — М.: Православный Свято-Тихоновский гуманит. ун-т, 2009. — 160 с. — ISBN 978-5-7429-0350-5.
- Журнал Московской Патриархии. — М., 1983. — С. 2.
- Кривошеева Н. Один из эпизодов жизни Данилова монастыря // Вестник ПСТГУ. — 2011. — № 3. — С. 61—66.
- Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории русской смуты. — М.: Крутицкое патриаршее подворье, 1996. — 670 с.
- Мудрова И. Великие монастыри. 100 святынь православия. — М.: Центрполиграф, 2010. — 400 с. — ISBN 978-5-227-02076-5.
- Первый на Москве. Московский Данилов Ставропигиальный мужской монастырь: основан в 1282 году / под ред. В. Малягина. — М.: Даниловский благовестник, 2008. — 48 с.
- Петрова Т. Московский Данилов монастырь: первый на Москве, основан в XIII веке. — М.: Даниловский благовестник, 2012. — 61 с.
- Первый на Москве. Московский Данилов монастырь. — М.: Даниловский благовестник, 2000. — 319 с.
- Сорок сороков: альбом-указатель всех московских церквей / под ред. С. Звонарёва. — М., 1988. — Т. 1. — 416 с.
- Строев П. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российския церкви. — М.: Рипол Классик, 2013. — 340 с.
- Тетушкин А. Роль монастырей в общественной и духовной жизни России в конце XIX – начале XX века на примере деятельности Московского Данилова монастыря // Социум и власть. — 2015. — № 2. — С. 100—104.