Сексьйон Палуаз (регбійний клуб)

Клуб був заснований в 1902 році під назвою Сексьон Палуаз де ла Ліг жирондін (фр. Section paloise de la ligue girondine). Нинішню коротку назву було затверджена в 1905 році. Команда дебютувала в першому дивізіоні в 1911 році, а в 1912 кольори команди — чорний і синій — було замінено на зелений та білий[1]. Тоді ж гравцем та тренером клубу був валлієць Том Поттер, який залишався на своєму посту до початку Першої світової війни. За час тривання Першої світової війни загинуло близько сорока співробітників і гравців клубу. У 1928 році Палуаз вперше став чемпіоном. У тому ж сезоні команда стала першою у своїй групі з п'яти команд, що дозволило їй безпосередньо вийти в чвертьфінал. Там По зіграли проти трьох клубів: Стад Франсе, Перпіньян та Ліона. В півфіналі був обіграний минулорічний переможець Тулуза, а в фіналі — Кіян[2]. Після цього команда довгий час не вигравала ніяких титулів, але в 1939 році їй вперше вдалось стати чемпіоном Шаленж Ів дю Мануар, обігравши в фіналі збірну Тулон з рахунком 5:0.

Сексьйон Палуаз в 1914 році на Ів дю Мануар Сексьйон Палуаз в 1914 році на Ів дю Мануар  Том Поттер у 1913 році Том Поттер у 1913 році  Команда в 1921 році на стадіоні Бержер Команда в 1921 році на стадіоні Бержер  1922 рік, матч проти Стад Франсе 1922 рік, матч проти Стад Франсе

Під час Другої світової війни і що за тим йшло — окупації Франції, не розігрувався національний чемпіонат. Однак уже в першому повоєнному розіграші Сексьйон Палуаз став чемпіоном. Під час проведення регулярного чемпіонату були обіграні такі клуби, як Тулуза і Ажен, в чвертьфіналі збірна По знову обіграла збірну з Тулузи. У півфіналі з рахунком 6:3 було виграно матч проти Перпіньян, а в фіналі з рахунком 11:0 — програла команда Лурд. На той момент По виграли 12 матчів поспіль[3]. Спортивна преса відзначала, що тренери та президент Сексьйон Палуаз зібрали чудову команду, хоча і без славних гравців, проте в хорошій формі.

У 1952 році клуб знову завоював Шаленж Ів дю Мануар. У 1959 році до команди приєднався колишній гравець Рейсінг 92, гравець збірної Франції — Франсуа Монкла, який через рік став капітаном національної команди[4]. Після цього, в 1964 році, команда по раз третій і останній стала чемпіоном франції, вигравши у Безьє Еро з рахунком 14:0, хоча ця перемога далася їм зовсім нелегко[5]. Протягом всього сезону команда то вигравала, то знову програвала. По вдалось потрапити в плей-офф тільки в останньому матчі. До матчів плей-оф гравці зуміли набрати форму і таки обіграли команди: Брів, Шалон, Авірон Байонне, Нарбонн і Безьє Еро.

У наступних сезонах команда не домоглася серйозних успіхів, тому Франсуа Монкла завершив кар'єру в сезоні 1966/1967 року. У 1968 році в клубі змінилося керівництво. Тоді ж свій перший матч розіграв Робер Папаремборд, який під час зустрічі грав на позиції центрового, хоча згодом він прославився як один з найкращих стовпів[1][6]. У чемпіонаті команда не змогла завоювати титул; в 1970 році команда не вийшла у півфінал, а в 1974-му програла в півфіналі. Сезон 1977/1978 року По довелось грати у другому дивізіоні, так званому Про Д2, за результатами якого їм вдалось повернутись в еліту. В кінці 1980-х років команда перебувала в складному фінансовому становищі, провівши ще два сезони в другому дивізіоні[7].

У 1990 році клуб переїхав зі свого старого стадіону Стад де ла Круа дю Пренс на новий Стад дю Амо[8]. Це частково вирішило фінансові проблеми клубу, так як старий стадіон був проданий муніципалітету Франції. Початок 1990-х років був ознаменований відродженням клубу. У 1991 році команда зуміла залишитися у вищому дивізіоні, кількість команд у якому неухильно скорочувалася і в сезоні 1992/1993 року їх залишилося лише 32.

У 1995 році кількість команд знову скоротилась і По були змушені взяти участь у Кубку Андре Мога, щоб зберегти право виступати у вищому дивізіоні. У 1996 році клуб вийшов у фінал Шаленж Ів дю Мануар і в півфінал плей-офф, проте обидва рази програв збірній Брів[9].

Нарешті, у 1997 році Сексьйон Палуаз вдалося виграти Шаленж Ів дю Мануар, обігравши в фіналі Бургуен-Жальє[10]. У наступному році вони дійшли до півфіналу Кубка Хайнекен, де програли майбутньому володарю трофею — команді Бат. У 2000 році в фіналі Європейського кубку з регбі з рахунком 34:21 був обіграний Кастр і Палуаз вперше став володарем континентального трофею[11].

Наступні сезони не виправдали надій тренерів. Команда здебільшого знаходилась у нижній частині таблиці, хоча і утримувалась в еліті французького регбі, незважаючи на те, що учасників знову поменшало. За підсумками сезону 2004/2005 року команда стала однією з найгірших у лізі й повинна була провести матч за право залишитися у вищому дивізіоні. Тоді гравцям По пощастило і вони зуміли виграли матч проти у Орійяк. У тому ж році клуб знову дійшов до фіналу Європейського кубку з регбі, але на цей раз програв з Сейл Шаркс[12]. Після цього збірній вдалось посісти передостаннє місце в новоствореному скороченому національному чемпіонаті Франції, знаному як Топ 14. Протягом 2000-х років Палуаз показали себе командою, яка вкрай успішно тренує першокласних регбістів, таких як Лайонель Боксіс, Ніколя Бруск, Іманоль Арінордокі, Дам'ян Трайл та Філіпп Бернат-Саль, які стали важливими гравцями національної збірної.

У наступні роки команда залишалася у другому за значущістю дивізіоні, але кілька разів була близька до повернення в еліту. Так, у сезоні 2011/2012 року вони посіли друге місце в регулярному чемпіонаті, причому команда встановила рекорд (вони не програли на своєму полі 34 гри поспіль). По навіть зуміли дійшти до фіналу, де програли Стад Монтуа[13]. У сезоні 2012/2013 року клуб знову дійшов до фіналу, але на цей раз програв дружині Брів[14].

У наступному році команда покинула плей-офф на стадії півфіналу, після чого керівництво вирішило запросити на пост головного тренера новозеландця Саймона Меннікс, який почав прищеплювати команді більш жорстку дисципліну і новозеландські манери гри. 11 квітня 2015 року Палуаз став чемпіоном, за 4 тури до кінця турніру обігравши Монтобан з рахунком 31:5, що перенесло їх просто в Топ 14[15].

З 1912 року офіційними барвами Сексьйон Палуаз є зелений та білий, хоча на початку вони грали в синьо-чорних формах. Вважається, що зелений колір є ознакою надії клубу, а білий — це сніг Піреней[1]. Як правило, команда розігрує домашні матчі в зелених футболках, а всі інші в білих. Протягом кількох років під час виїзних матчів гравці грали в чорно-зелених футболках.

На емблемі клубу можна побачити гору Міді-д'Осо в барвах клубу, яка є символом Беарна. Другий варіант емблеми було затверджено у 1998 році, коли команда отримала професійний статус. Остання версія емблеми почала використовуватися з сезону 2012/2013 року. Емблема має світліші кольори, а зверху видніє напис Берн Піренеї (фр. Béarn Pyrénées), який показує регіональне походження команди [16].

З 2012 року офіційним гімном клубу є Honhada[17] написаний Дідьє Фуа і виконуваний уболівальниками на початку кожного матчу.

Талісман клубу - ведмідь на ім'я Берні фр. Bearnie . Ім'я його одночасно відсилає і до англійського слова ведмідь (англ. bear) і до назви регіону, де розташовується команда[18].

Перші роки команда провела на полі на лівому березі річки Гав-де-По, але вже в 1910 році переїхала на стадіон Стад де ла Круа дю Пренс, на якому і грала до 1990 року. У 1913 і 1952 роках стадіон реконструювали, щоб він зміг вміщати більше глядачів. Однак, так як до кінця століття Стад де ла Круа дю Пренс вичерпав всі можливості для розширення і поліпшення, в 1990 році команда переїхала на новий стадіон Стад дю Амо, який незадовго до цього був реконструйований і вміщував 13 000 глядачів. На стадіоні також грає футбольний клуб По, проте починаючи з сезону 2016/2017 на ньому будуть проводитись лише матчі команди Сексьйон Палуаз[23]. До кінця 2016 року планують значно збільшити кількість сидячих місць - з наявних 7 000 до 13 000[24]. У той же час молодіжні команди клубу продовжують грати на Стад де ла Круа дю Пренс.

Стадіони Сексьйон Палуаз
Стад де ла Круа дю Пренс Стад де ла Круа дю Пренс  Стад дю Амо Стад дю Амо

Сексьйон Палуаз — один з 32 клубів, на базі якого за підтримки Міністерства молодіжної політики і спорту Франції та Французької федерації регбі був створений регбійний навчальний заклад[25]. Заклад відкрився в сезоні 2014/2015 і на самому початку в ньому навчатися 24 гравця, 14 з яких раніше виступали за молодіжний склад, а ще 10 чоловік грали за першу команду Палуаз. Завданням навчального закладу є підготовка гравців з регбі і уформування їх в обстановці професійного спорту, а також забезпечення звичайною освітою.

Починаючи з сезону 2015/2016 в структуру Сексьйон Палуаз входить жіночий регбійний клуб Лон, який в 2012 році став чемпіоном Франції[26]. У той же час в клубі створена була самостійна секція жіночого регбі, яка об'єднала кілька місцевих команд.

Починаючи з сезону 2012/13 бюджет клубу суттєво збільшився завдяки спонсорству французького нафтового гіганта Тотал. Однією з умов спонсорського контракту був вихід команди протягом 3 сезонів в Топ 14, чого команда добилася за результатами сезону 2014/2015 року. Крім Тотал спонсорами клубу є Ер Франс, Орендж та деякі місцеві підприємства. Починаючи з сезону 2012/2013 технічним спонсором клубу є італійська компанія Макрон.