Селюк Дмитро Дмитрович

Першим клієнтом Селюка став Юрій Желудков, якому Селюк допоміг перейти з «Зеніту» в ізраїльський клуб «Маккабі» з Нетаньї в 1991 році. Здійснити трансфер йому допоміг здійснити Моше Принц, емігрант з СРСР, що мешкав в Ізраїлі.[4] Селюк вибив для Желудкова зарплату більше 100 тисяч доларів на рік[6]. Сам Желудков говорив, що він отримував 2000 доларів на місяць[4]. Також у «Маккабі» міг перейти і інший гравець «Зеніту» Володимир Долгополов.[4] За участю Селюка відбувся перехід Сергія Юрана в австрійський «Штурм»[6].

Він працює в країнах Бенілюксу, зокрема у нього хороші зв'язки в бельгійському футболі[7]. Тривалий час Дмитро Селюк жив в Антверпені (Бельгія), куди переїхав на початку 2000-х[4]. Потім перебрався до Барселони[6].

Свою роботу Селюк веде дистанційно, перебуваючи в Барселоні[8]. У нього хороші стосунки з президентом «Барселони» Жоаном Лапортою, і нинішнім керівництвом клубу, також він добре знайомий з керівництвом «Реалу»[6][8][9]. В основному Селюк займається пошуком футболістів в Африці, і їх подальшому працевлаштуванням в європейських клубах[4]. Він співпрацює з більш ніж 50-ма гравцями, в основному це гравці з Кот-Д'івуару та Нігерії[4].

Селюк займався переходами Андрія Аршавіна в «Барселону»[10] і Неманьї Відіча в донецький «Шахтар», проте вони так і не відбулись[6]. Селюк рекомендував Юрія Сьоміна Ігорю Суркісу для роботи в київському «Динамо»[6]. Селюк також домовлявся про товариські матчі петербурзького «Зеніту», московського ЦСКА та київського «Динамо»[6]. На початку 2004 року він організував операцію для В'ячеслава Малафєєва в Бельгії[11].

У Селюка немає офіційної ліцензії агента ФІФА[4]. За його словами він ніяких угод з футболістами не укладає і не бере з них грошей[4]. Бізнес-модель Селюка заснована на тому, що при переході гравця він повністю або частково зберігає економічні права на нього, які пізніше реалізує[12]. В різний час його клієнтами були такі гравці як: Франсішку Зуела, Джексон Коельйо, Сані Кейта, Марко Не, Сергій Серебренников, Святослав Сирота, Ласіна Траоре та багато інших[13][14][15][16]. Його найвідомішим клієнтом є Яя Туре, який нині грає за «Манчестер Сіті» і є одним з найбільш високооплачуваних футболістів[17][18].

Дмитро Селюк виступає за скасування ліміту на легіонерів в чемпіонатах Росії і України[19], за що піддається критиці[20].

Працював на посаді віце-президента донецького «Металурга». В період його роботи клуб тричі ставав бронзовим призером чемпіонату України, а також брав участь у кваліфікації Кубка УЄФА. Під його керівництвом в команду прийшли іноземні тренери: Ко Адріансе, Анхель Алонсо, Тон Каанен, Славолюб Муслін і Віллем Фреш[15]. В комплектуванні команди був узятий курс на залучення іноземних гравців^{[джерело не вказане 3329 днів]}.

Селюк під час роботи в клубі і після, привів у «Металург» таких гравців як: Айоделе Аделейе, Фанендо Аді, Алан, Аруна Бабангіда, Елвін Бечірі, Пауло Вог, Марсіо Глад, Рубен Гомес, Бобан Грнчаров, Георгій Деметрадзе, Абдулай Джире, Владимир Дишленкович, Йорді Кройф, Ігор Лоло, Андрес Мендоса, Маріус Міту, Арсен Не, Боян Незірі, Гбенга Окуново, Еммануель Окодува, Братислав Ристич, Ібрагім і Яя Туре, Леван Цкітішвілі, Бернар Чутанг і Давид Ето'о[15][21][22][23][24][25]. У 2004 році Селюк займався переходом в «Металург» Рігобера Сонга, в результаті контракт з ним підписаний не був і він перейшов в «Галатасарай»[26][27]. Влітку 2007 року був взятий курс на українізацію клубу[28], хоча в «Металурзі» в цьому сезоні 2007/08 зіграли 24 іноземця[29].

В алчевську «Сталь» Селюк привів головного тренера Тона Каанена, під керівництвом якого «Сталь» у сезоні 2006/07 вилетіла в Першу лігу. Селюк також залучив у команду іноземних футболістів: Алана, Сендлея Біто, Пауло Вога, Рубена Гомеса, Бобана Грнчарова, Серіну Діопа, Аль-Хасана Мадаха, Бурнеля Окана-Стазі, Гбенга Окуново, Леопольда Тоті, Шаїба Туре і Поля Ессола[15]. Більшість з цих гравців належали донецькому «Металургу»[30].

На початку січня 2008 року залишив «Металург» «за власним бажанням»[31]. Після відходу Селюка з «Металурга» багато гравців покинули клуб слідом за ним, а генеральний директор клубу Євген Гайдук говорив про те, що Дмитро Селюк забив команду мотлохом[32]. У листопаді 2011 року один із засновників «Металурга» Олег Мкртчан заявив, що діяльність Селюка в клубі була успішною[33].

31 жовтня 2011 року офіційно посів посаду віце-президента сімферопольської «Таврії»[34]. За словами почесного президента «Таврії» Сергія Куніцина Селюк в клубі буде відповідати за трансферну політику[9]. Його помічником став Святослав Сирота, колишній президент Професійної футбольної ліги України, проте він працював в клубі не офіційно, так як у нього була заборона на офіційне працевлаштування[35]. Дмитро Селюк заявив, що «Таврія» буде будувати базу, реконструювати стадіон «Локомотив», розвивати академію і брати участь у соціальних програмах[36].

Ще влітку 2011 року Селюк працевлаштував в клуб двох своїх клієнтів — Айоделе Аделеє і Сані Кайта[37], а по ходу сезону він залучив ще одного нігерійця Джаміу Алімі[9]. У перші дні роботи Селюка в клубі, з «Таврією» достроково розірвали контракти — Ілля Галюза, Іван Граф, Саша Джуричич, Лакі Ідахор і Петро Опарін[38][39]. Також покинули клуб і 11 гравців молодіжного складу, разом з тренером дубля Сергієм Драновим, а старшим тренером молодіжки тимчасово був призначений Валерій Петров[35][40]. Першим придбанням став Фанендо Аді, який належив донецькому «Металургу»[41]. 11 листопада 2011 року було оголошено про розірвання контрактів за взаємною згодою сторін з Антоном Монаховим і Олександром Пищуром[42][43]. Пізніше статус вільних агентів було надано Олександру Каблашу і Слободану Марковичу[44][45].

26 листопада 2011 року Селюк заявив, що найбільша проблема «Таврії» на сьогоднішній день полягає у почесному президенті клубу Сергії Куніцини[46]. Селюк пред'являв Куніцину різні претензії.

У відповідь на це Куніцин заявив, що Селюк не має ніякого відношення до «Таврії», так як він офіційно не оформив свої відносини з клубом[47]. Також Куніцин сказав, про те, що Селюк створив в команді нервозну обстановку. Пізніше Селюк запропонував скасувати посаду почесного президента і звинувачував Куніцина у нецільовому витрачанні коштів[48]. На бік Селюка став відомий тренер Анатолій Заяєв[49]. 13 грудня 2011 року Куніцин сказав про те, що конфлікт з Селюком вичерпаний[50].