Рігобер Сонг

У дорослому футболі дебютував 1992 року виступами за команду «Тоннер».

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу французького «Меца», до складу якого приєднався 1994 року. Відіграв за команду з Меца наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Меца», був основним гравцем захисту команди.

Влітку 1998 року став гравцем клубу італійської Серії А «Салернітана», але провів в команді лише півроку[6].

Рігобер Сонг під час виступів за «Галатасарай»

Зазнавши невдачі в спробі отримати Коліна Гендріа, на початку 1999 року тренер «Ліверпуля» Жерар Ульє запросив в свій клуб Сонга, заплативши за трансфер 2,7 млн фунтів[7]. Ріго був уже відомий громадськості, перш за все, завдяки двом червоним карткам на чемпіонатах світу. Дебют Сонга за «Ліверпуль» відбувся 30 січня 1999 року. Мерсисайдці програли «Ковентрі Сіті» з рахунком 1:2, проте, Ріго був досить прихильно прийнятий вболівальниками[8], які навіть вигадали кричалку «We've only got one Song». Проте основним гравцем камерунець стати так і не зумів, зігравши лише в 38 матчах за «червоних».

В кінці 2000 року перебрався в столичний клуб «Вест Гем Юнайтед» за 2,5 млн фунтів, де мав замінити основного захисника команди Ріо Фердінанда[9]. Однак, зміна команди не вирішила проблем, Сонг все так само не міг закріпитися в основі команди Прем'єр-ліги. Через це камерунець відправився в оренду в німецький «Кельн», після чого, в 2002 році, був проданий до французького «Ланса», де провів два сезони у Лізі 1.

Влітку 2004 року уклав контракт з турецьким «Галатасараєм»[10], у складі якого став основним центральним захисником разом з хорватом Стєпаном Томасом. У стамбульській команді провів наступні чотири роки своєї кар'єри гравця і двічі вигравав національний чемпіонат (2005/06, 2007/08) та одного разу Кубок Туреччини (2004/05). Під час сезону 2006/07 Сонг посварився прямо під час гри з наставником команди Еріком Геретсом. Хоча Сонг вибачився за інцидент і публічно і в приватному порядку, Геретс не відступив і гравець залишився поза грою[11]. Лише з приходом нового тренера Карла-Гайнца Фельдкампа в сезоні 2007/08, Сонг знову став важливим членом команди і її новим капітаном. Однак після його повернення з Кубка африканських націй він опинився на лаві через травму. За час його лікування пара центральних захисників Емре Гюнгор—Сервет Четін витіснили камерунця з основи і допомогли виграти клубу 16-й чемпіонський титул. Після цього Сонг вирішив залишити команду в кінці сезону 2007/08.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Трабзонспор», за команду якого виступав протягом 2008—2010 років, а в останньому сезоні також був капітаном.

Виступав за збірні Камеруну різних вікових категорій. У віці 16 років він став капітаном камерунської збірної для гравців молодше 20 років[12].

1993 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Камеруну в товариському матьчі проти збірної Мексики. Вже наступного року він грав у складі першої команди Камеруну на чемпіонаті світу 1994 року у США. Тренер Камеруну Анрі Мішель не раз зізнавався, що ніколи раніше не зустрічав такого впевненого в собі футболіста. Проте, на «мундіалі» в 1994 році він був видалений з поля в матчі проти Бразилії, ставши у віці 17 років наймолодшим гравцем, коли-небудь видаленим в чемпіонаті світу[13]. В підсумку ж камерунці на чолі з ветераном Роже Мілла не змогли вийти з групи, але різниця у 24 років і 42 днів між Мілла (42 років і 35 днів) і 17-річним Сонгом (17 років і 358 днів) стала (і залишається) найбільшим розривом у віці між двома гравцями однієї команди в історії чемпіонатів світу[14].

Рігобер Сонг під час виступів за збірну Камеруну. 16 серпня 2006 року.

Коли ж на наступному чемпіонаті світу 1998 року у Франції його видалили в грі з Чилі, Сонг удостоївся сумнівної честі стати першим гравцем, які отримували червоні картки на двох чемпіонатах світу[15]. Щоправда, між двома чемпіонатами світу Рігобер зіграв на двох континентальних першостях — Кубку африканських націй 1996 року у ПАР і Кубку африканських націй 1998 року у Буркіна Фасо, але результати команди були невтішні. Натомість наступні КАН 2000 року у Гані та Нігерії і 2002 року у Малі стали для Рігобера і його збірної тріумфальними — на обох турнірах команда здобула золото. Перемога на КАН-2000 дозволила камерунцям вперше в своїй історії пробитись на розіграш Кубка конфедерацій 2001 року в Японії і Південній Кореї, де, щоправда, збірна разом з Сонгом не змогла вийти з групи.

Наступного року на чемпіонаті світу 2002 року в тій таки Японії і Південній Кореї Камерун з Сонгом знову не змогли подолати груповий етап, зігравши внічию 1:1 з Ірландією, перемігши 1:0 Саудівську Аравію і програвши 0:2 Німеччині.

Наступним великим турніром для Сонга став розіграш Кубка конфедерацій 2003 року у Франції, де Камерун посів перше місце у групі після перемоги над Бразилією (1:0) і Туреччиною (1:0) та нічиєї зі Сполученими Штатами (0:0). Захисник вивів у статусі капітану свою команду на півфінал проти збірної Колумбії. На 72-й хвилині гри давній друг Сонга, Марк-Вів'єн Фое, звалився в центральному колі. Фое помер у той же день через гіпертрофічну кардіоміопатію. Камерун в підсумку виграв ту гру 1:0, але програв Франції у фіналі у додатковий час 0:1.

Після цього Сонг зіграв у чотирьох поспіль континентальних першостях — 2004 року у Тунісі, 2006 року в Єгипті, 2008 року у Гані, де разом з командою здобув «срібло», і 2010 року в Анголі. Причому під час Кубка Африки-2006 Сонг встановив рекорд Камеруну за кількістю матчів, проведених за національну команду цієї країни.

Останнім великим турніром ддля Рігобера став чемпіонат світу 2010 року у ПАР[16], де він вийшов на заміну замість Ніколя Н'Кулу в заключному матчі групового етапу проти Нідерландів (1:2)[17], ставши першим африканцем, що зіграв на чотирьох чемпіонатах світу[18]. Відразу після турніру, 1 серпня 2010 року, завершив ігрову кар'єру у клубі і збірній[19]. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 18 років, провів у формі головної команди країни 137 матчів, забивши 4 голи[20].

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 6 жовтня 2015 року, очоливши тренерський штаб збірної Чаду[21].