Семенівка (Арбузинський район)

Великий вплив на зростання революційної свідомості селян мали робітники Ольвіополя та Вознесенська. Напередодні революції 1905—1907 рр. за селом біля збиралася семенівська біднота, де робітничі агітатори проводили революційну агітацію. В 1905—1907 рр. в Семенівці та навколишніх селах розповсюджувалися листівки. Селянин Т. Грудка приносив їх в Булацелове місцевому фельдшеру С. К. Безалтишному. Розкидали їх на ринку в Благодатному. Одного з семенівських активістів А. Ф. Вакуленка в січні 1908 року було заарештовано.

В наслідок столипінської аграрної реформи поблизу Семенівки виникло 4 одноосібних хутори. Понад 30 господарств вийшли на відруби, решта — 72 не захотіли виділитися з общини. В руках заможних селян зосередилися торгівля, підприємства переробної промисловості: 8 водяних млинів, олійниця, сукновальня, на яких працювало понад 100 робітників. 16-18-годинний робочий день, мізерна заробітна плата викликали невдоволення робітників. Разом з селянами вони не раз виступали і вимагали від хазяїв збільшити заробітну плату, зменшити ціни за оренду і скоротити робочий день. Медичних закладів у дореволюційній Семенівці не було. Хворих доводилося доставляти за 25 км до Лисогірської дільничної лікарні, яка обслуговувала 46 тис. чоловік.

За переписом 1883—1885 рр. з 2824 мешканців всього 219 вміли писати та рахувати. Лише 1889 року відкрилася церковно-парафіяльна, а в 1896 — міністерська однокласна школа. Проте і в них більшість дітей через бідність не мала змоги вчитись. Багато дітей залишалися поза школою, бо не було місць. 1896 року в місцевих навчальних закладах навчалось всього 100 дітей (з них 21 дівчинка) Семенівки і навколишніх сіл, тоді як лише в Семенівці на цей час налічувалося 535 дітей шкільного віку. В 1916 році в школах вчилося тільки 116 дітей.

Під час Першої світової війни чоловіків мобілізували до царської армії, в багатьох господарствах нікому було обробляти землю. 120 семенівців загинуло на фронті, деякі повернулись каліками. Зменшились посівні площі, поголів'я худоби. В той час заможні селяни заробляли на військових поставках для фронту борошна, м'яса, сіна, сукна.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції до села повернулися фронтовики, серед них більшовики селяни С. К. Гопаненко і Г. Ф. Дубина та вчитель А. Ф. Вишневський, які повели активну революційну агітацію серед жителів. Під їх керівництвом у травні 1917 року відбувся багатолюдний сход, на якому більшовики закликали односельців відбирати у поміщиків землю, не чекаючи Установчих зборів.

Після встановлення в Києві Української Центральної Ради, в селі запрацював земельний комітет та громадська рада. В січні 1918 року відбулися вибори до Ради селянських депутатів, головою якої став учитель А. Ф. Вишневський. Після підписання Брестського миру у березні 1918 року в село увійшли австро-німецькі війська. Невдоволення селян новою владою викликав вивіз худоби й хлібу в рахунок встановленого продподатку, згідно домовленостей з окупаційними військами.

У квітні 1918 року група сільських юнаків, ризикуючи життям, викрала в німців багато гвинтівок, ручних гранат і передала їх партизанському загону, створеному в Семенівці під командуванням І. В. Кармана. Загін налічував у своєму складі 150 чоловік. На початку вересня загони Семенівський та навколишніх сіл Остапівни й Булацелового об'єдналися в один, командиром став І. Д. Стрижак.

Після падіння уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, в селі 3 листопада 1918 року було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки.

У березні 1919 року владу в селі захопили війська 1-ї бригади Задніпровської дивізії Української Червоної Армії. На чолі ревкому став місцевий бідняк С. К. Піскун. Ревком розподілив між селянами понад 1000 десятин конфіскованої землі.

Наприкінці липня 1919 року в Семенівці і сусідніх селах спалахнули антибільшовицькі повстання, а в серпні село зайняли денікінці, які встановили жорстокий режим. Землю вони повернули багатіям. Від рук денікінців загинули сільські активісти Г. С. Ратушний та О. А. Штилик, які закликали селян не вступати до білої армії. Після вигнання з села денікінців, в кінці січня 1920 року в селі владу знову захопили більшовики, було створено ревком, який в червні передав свої повноваження обраній Раді.

За законом Всеукрревкому про землю від 5 лютого 1920 року ревком, а потім Рада, при активній участі комітету незаможних селян перерозподілили землю між бідняками і середняками.

Ще з 1921 року в Семенівці створено сільське споживче товариство. Відкрились його філії в селах Булацеловому, Остапівці. Вони постачали селянам товари першої потреби: мануфактуру, мило, гас, сіль, кінську збрую тощо. На 1925 рік в селі було кілька крамниць. Члени кредитного товариства дістали змогу купувати сільськогосподарський реманент, коней, а селянські об'єднання — навіть трактори. Товариство мало свій трактор і допомагало біднякам обробляти землю. На 1925 рік воно об'єднувало 570 селянських господарств (1926 року в Семенівці налічувалось 1010 господарств і 4547 чоловік населення).

У 1920 році в селі почала працювати школа. Створювалися гуртки лікнепу. Було відкрито сільбуд і бібліотеку. При сільбуді працювали драматичний і співочий гуртки. На виручені від врожаю гроші придбали інструменти для духового оркестру та кіноапаратуру. У 1926 році за успіхи в культурно-масовій роботі сільбуд було відзначено першою премією Лисогірського райвиконкому.

Протягом 1929—1931 рр. в Семенівці було створено 9 колгоспів: «Шлях Леніна», «Комуніст», ім. Горького, ім. Ворошилова та ін. Більшість з них очолили посланці робітничого класу, двадцятип'ятитисячники. Рішенням комуністів в травні 1931 року всіх заможних селян Семенівки було вислано за межі села та репресовано.

З початком Німецько-радянської війни, на фронт з села пішло понад 1000 чоловік. З серпня 1941 року Семенівку захопили нацисти. Вони грабували населення, вивозили до Німеччини хліб, худобу. Жителів гітлерівці примушували працювати від зорі до зорі в полі, за найменшу провину катували. Близько 350 юнаків і дівчат вони насильно відправили на каторжні роботи до Німеччини.

Восени 1941 року група офіцерів Червоної Армії, що пробилася з оточення, серед них П. С. Піскун, І. П. Казимир, М. І. Курченко, налагодила зв'язок з партизанами Первомайського району, одержувала від них листівки і розклеювала їх по селу, закликала жителів повсюдно чинити опір окупантам. Але всі вони були заарештовані і розстріляні. Нацисти також стратили голову сільради П. І. Трюхана, суддю Доманівського району уродженця Семенівки В. Ф. Білозерського, партизана часів громадянської війни І. К. Солонуху.

20 березня 1944 року частини 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту очистили село від гітлерівців. Захищаючи Батьківщину від нацистських загарбників, на фронтах Німецько-радянської війни загинуло 233 жителі села. В місцевому музеї експонуються фотографії і документи, що розповідають про подвиги земляків.