Сеник Ірина Михайлівна

Народилася 8 червня 1926 року у Львові в родині колишнього січового стрільця Михайла Сеника та Марії Сеник.

Навчалася у народній «Рідній Школі» ім. Короля Данила, приватній дівочій гімназії Іллі та Іванни Кокорудзів (Українське педагогічне товариство).

З 1939 року — член Юнацтва Організації Українських Націоналістів, з 1941 року стала повним членом ОУН. Працювала в крайовому відділі пропаганди, у митрополичій консисторії під керівництвом Андрея Шептицького.

У 1944 році вступила на факультет іноземних мов (англійська філологія) Львівського університету.

Після німецько-радянської війни, у 1945 році, потрапляє до тюрми на Лонцького. За звинуваченням у зв'язках з УПА засуджена у 1946 році на 10 років концтаборів у Сибіру («Озерлаг», «Ангарлаг» Іркутської області) та довічне заслання. Попри всі табірні заборони продовжувала поетичний шлях, розпочатий ще у 9-річному віці, — писала потайки на клаптиках паперу. Рятувалась від табірної атмосфери вишиванням на шматочках полотна мініатюр на релігійну тематику: українські церкви, знамена, іконки, цитати пророків. Вийшла з табору у 1956 році з 2-ю групою інвалідності.

І знову неволя — заслання в сибірському Анжеро-Судженську, Кемеровської області. Там заочно, з відзнакою, закінчила медсестринські курси. У 1968 році закінчився термін заслання.

Після заслання Ірина Сеник приїздить до Івано-Франківська — повернення «репресованої» до Львова було неможливим. Недовгий час працювала медсестрою з ув'язненими у туберкульозній лікарні.

Знайомиться з В'ячеславом Чорноволом, Валентином Морозом та іншими діячами руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, допомагає у поширенні самвидаву. У грудні 1969 року підписала заяву 16-х колишніх політв'язнів «Знову камерні справи?» на ім'я Голови Президії Верховної ради УРСР, яка спрямовувалась проти практики засудження в ув'язненні. Заява публікувалась в «Українському віснику» № 1 за 1970 рік, транслювалась по радіо «Свобода».

Черговий арешт відбувся у 1972 році. Вирок суду — 6 років ув'язнення та 5 років заслання. Ув'язнення відбувала разом з Катериною Зарицькою, Іриною Калинець, Ніною Строкатою-Караванською, Надією Світличною, Оксаною Попович, Стефанією Шабатурою в одному з таборів «Дублагу» (ЖХ-385/3 в с. Барашево Теньгушовського району, Мордовія).

У 1978 році етапована на п'ятирічне заслання. Після місячного етапу доставлена до м. Уш-Тобе Талди-Курганської області, Казахстан. Будучи у засланні, у 1979 році стала членом Української Гельсінської групи. У тому ж році члени УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні». Звільнилась у 1983 році з забороною працювати за фахом.

Надгробок Ірини Сеник на полі почесних поховань Личаківського цвинтару у Львові

Після звільнення повернулась в Україну та поселилася в Бориславі. У 1983 році одружилась з колишнім політичним в'язнем Василем Дейком.

У 1990 році брала участь у створенні націоналістичної партії «Державна самостійність України».

У 1991 році повністю реабілітована.

Була головою місцевого відділення Союзу Українок, членом ВЛУЖ Всеукраїнська Ліга Українських Жінок, головою Бориславської міської організації Конгресу українських націоналістів.

Останні роки життя була прикута до ліжка. Померлв 25 жовтня 2009 року у віці 83 років. Спочила 27 жовтня у відділі Дисидентів на Личаківському цвинтарі у Львові.

• І. Калинець, І. Сеник, С. Шабатура. Нездоланний дух: Вірші. — Балтимор: Смолоскип, 1977.
• З листа І. Сеник; Лист Ірини Сеник // Українська Гельсінкська Група. 1978—1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — с. 629-632.
• Сувій полотна: Поезії. Видання друге. Упорядкували Наталія Даниленко та Надія Світлична. — Нью-Йорк: Спілка, 1990. — 108 с.
• Біла айстра любови. Збірка віршів, вишивок та зразків сучасного одягу. — Видання ліґи українських католицьких жінок в Канаді при церкві Св. Димитрія. Етобіко, Онтаріо, 1992. — 160 с.
• Заґратована юність: Поезії. — Дрогобич: Відродження, 1996. — 62 с.
• Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини. — Дрогобич, 1996.
• В нас одна Україна!: Поезії. — Дрогобич: ВФ «Відродження», 1999. — 148 с.
• Метелики спогадів. Спогади і взори до вишивання / Передм. Горнула І. (Укр., англ. мовами. Переклад англ. мовою Віра Маланчій). — Львів: Видавництво «Мс», 2003. — 288 с., іл.
• Десятки статей про повстанський і правозахисний рух.

• Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[1] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод
• Орден княгині Ольги III ст. (26 листопада 2005)[2] — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність
• Заслужений майстер народної творчості України
• Почесна громадянка Борислава і Львова (2003)[3].

У містах Бориславі (з 26.08.2016 р.)[4] та Новому Бузі існують вулиці імені Ірини Сеник, а у м. Первомайську - провулок її імені[5].

• Храплива-Щур Л. «Квітка мук і краси…» // Свобода — 2010, ч. 3, с. 22
• Дисидентський рух в Україні. Біографія Ірини Сеник. Автор І. Рапп (виправила І. Сеник 29 січня 2000 року)
• «Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Том 1. Україна. Частина 2». — Харків: Харківська правозахисна група «Права людини», 2006. — 1020 с.
• Ірина Сеник — опір системі: політичний портрет
• Доля, вишита хрестиком. Експонування у Дрогобичі вишивальних шедеврів Ірини Сеник (серпень 2011 року)
• Мадонна українського опору. До 90-річчя від дня народження І. Сеник (1926—2009) // Дати і події, 2016, перше півріччя : календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С.133-136.