Скварява

Скварява межує з селами: на сході з Гончарівкою, на південному заході з Бужком на північному заході з Княжим, на північному заході з Острівчиком-Пильним та на заході зі Стаднею та Бортковим.

На півночі села протікає річка Золочівка, яка впадає у р. Західний Буг. Саме тут розкинулися багаті різнотрав'ям сінокоси.

У найдавніших згадках село було під назвою «Шкварява». Назва походить від слова «шкварити» — бити, бігти[2]. Якщо пов'язати це із географічним положенням та природними умовами села, цілком можлива ця гіпотеза. Є й інша думка про саму назву села — ніби воно було розташоване по ту сторону залізниці, а на північний схід від нього були болота — «скважина»^{[джерело?]}.

• Розоволя (пол. Rożowola, Rożwoli)[3]

Найдавніша письмова згадка про село Скварява датується 1368 роком і засвідчує, що село було власністю короля.

Від XV століття землі Червоної Русі (така була назва галицьких земель) все більше заселялись. Множились дороги, на яких з'являлися чумаки, купці з Литви і Волині, що їхали в Прикарпаття, до коломийських та долинянських шахт. Одна з доріг, що йшла зі Львова через Глиняни на Волинь через Золочів проходила біля Скваряви. Від цього і походить назва одного із урочищ — Підільвівське.

Через наші землі проходив шлях не тільки економічних зв'язків, а й постійних навал татарських орд на Львів і далі на захід, напади яких відбувалися досить часто. А звідси і назва «Шквавева».

З історії Галицько-Волинського князівства, самого сильного при Данилові Романовичу, після його смерті та міжусобних війн його наступників у 1340 році воно розпалось, а вже в 1349 році польське військо оволоділо Львовом та й нашими землями. Було при королі Казимиру ІІІ. Полонізація провадилася в Західній Україні дуже швидко. Край було поділено на воєводства. Король роздавав землі польським і спольщеним українським панам. На ці землі переносилися кріпосницькі порядки, поширені в Польщі: селяни втрачали право самостійно розпоряджатися своїм майном, прикріплені до свого помешкання й пана.

У 1649 році польські пани і підпанки посилили тиск на підданих селян, які змушені були прийняти присягу, що всі борги перед панами будуть погашені, а в даний час не можуть їх сплатити в зв'язку із спустошенням села. Про це свідчить документ із архіву. У 1650 році польський король Ян Казимир подарував село Скваряву Стефанові Чарнецькому.

На початку жовтня 1673 року під Скварявою знаходився табір коронного війська. 9 жовтня 1673 року відбулась урочиста церемонії привітання короля Міхала Корибута Вишневецького, потім була військова рада.[4]

У 1684 році король Ян III Собеський своєю грамотою затвердив легітимність отця Михайла і його нащадків у посіданні «попівства» у Скваряві, де була дерев'яна церква від XVIII століття. Нині діюча дерев'яна греко-католицька церква святого Юрія була побудована в 1805 році, а відновлена в 1859 році.

Найкращі земельні наділи, які складалися з орних земель — 492; луків і городів — 78; пасовищ — 146; лісу — 47 моргів та належали пану і чиновникам. Всі інші землі, які складалися з орних земель — 1659; луків і городів — 686; пасовищ — 194, найімовірніше належали місцевим заможним селянам. Як свідчать журнали обліку і плани земельних ділянок із Йозефінської та Францисканської метрик, що зберігаються в історичному архіві, жителі села мали в своєму розпорядженні 3-5 моргів орної землі, від пів до одного моргу лук і сіножатей (пасовищ), огороди. Все це по прізвищах чітко розписано, розбито по окремих полях і вказано що і де засіяно.

У цей час широким попитом користувалася риба на ринку у Львові та Золочеві. У зв'язку з тим будувалися ставки та озера, в яких розводили рибу, в основному пан та заможні селяни.

Від 1858 року в селі діяла однокласна школа з руською (українською) мовою викладання.

У 1880 році у селі налічувалося 307 будинків, у яких мешкала 1901 особа та 6 будинків, у яких мешкало 66 осіб — на хуторі. Поділ місцевого населення за віросповіданням був наступним:

• римо-католики — 399 осіб (парафія у Білому Камені);
• греко-католики — 1521 особа (місцева парафія, належала до Золочівського деканату);
• юдеї — 44 особи;
• інші — 3 особи.

Поділ місцевого населення за національною приналежністю був наступним:

• поляки — 956 осіб;
• русини (українці) — 1004 особи;
• інші — 6 осіб.

У 1890 році в селі працювали кредитна каса з капіталом 198 злотих римських та водяний млин з двома жорнами, троха пізніше з'явилася ґуральня.

У часи ІІ Речі Посполитої Скварява була центром сільської гміни, яка входила до складу Золочівського повіту Тарнопольського воєводства.

У 1920-1930 рр. за сприяння тодішнього пароха Білого Каменя о. Вільгельма Влодарчика у Скваряві збудований костел[5].

Недалеко від села є криничка, яку називають криницею Нечая — споборника Б. Хмельницького.

На південь від села проходив старовинний «Глинянський тракт».

Події, що відбувались в селі 1944-46 років, лягли в основу історичного документального фільму «УПА. Галицькі месники».

У селі є середня школа, яка зробила перший випуск у 1947 р.

У 1950-1960 роках, недалеко від села видобували торф, яким опалювали не тільки село Скваряву, а й навколишні села. Зараз тут виготовляють торфокрошку для торфокомпостів, а на місці видобування торфу утворилися кар'єри, заповнені водою, в яких розводили рибу.

У 1952 році на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці священик Рафал Керницький висповідав всіх мешканців Скваряви — орієнтовно 410 осіб, що зайняло йому цілий день[6].

• Дупелич Клим Семенович «Павленко» (1915 — 13.03.1946, с. Боложинів). Народився у селнській родині. Освіта — 5 класів народної школи. Симпатик ОУН. У 1938 р. призваний до польської армії. У вересні 1939 р., під час німецько-польської війни, потрапив у німецький полон, звідки звільнився у 1942 р. та повернувся додому. Комендант будівельного батальйону «Бавдінсту» у м. Броди. В УПА з 1943 р. Командир 3-ї чоти сотні УПА «Дружинники І» (літо 1944 — 08.1945), командир сотні УПА «Витязі» (09.1945-03.1946). Старший вістун, старший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Срібним хрестом бойової заслуги ІІ класу (15.02.1946)[7].
• Браницький Мирон Олексійович «Буря» (*19.04.1919 – 25.02.1949, с. Гутисько-Тур'янське Буського р-ну Львівської обл.). Народився у сім'ї селян. Освіта — неповна середня. Член ОУН з 1938 р. Службовець української поліції та інструктор поліційної школи у Львові (12.12.1942-18.01.1944). В УПА від 18.01.1944 р. Командир чоти сотні УПА «Дружинники» (1945), командир сотні УПА «Дружинники» («Сурмачі»; 11.1945-1946), командир ТВ «Яструб» ВО 2 «Буг» (1946), організаційний референт Золочівського окружного проводу ОУН (осінь 1947 — 09.1948), керівник Бродівського надрайонного проводу ОУН (09.1948-02.1949). Загинув через зраду в оточеній емгебистами хаті разом із своїми охоронцями. Не бажаючи здаватися живим в руки ворога, застрелився. Старший вістун, стар­ший булавний (1.01.1946), поручник (22.01.1946); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (5.09.1946) і Похвалою в Наказі ВО 2 «Буг» (4.05.1946)[8].

Станція Скваржава

Село має добре залізничне сполучення із Львовом та Тернополем, тут, на зупинному пункті Скваржава зупиняються електропотяги, що курсують між цими містами.

• Княжа доба: історія і культура / відп. ред. Володимир Александрович; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 2015. — Вип. 9: Король Данило Романович 1264—2014. — 360 с.
• Sulimierski F., Chlebowski B., Walewski W. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: t. X (Rukszenice — Sochaczew) / Warszawa: 1889.— 960 s. (пол.)

• Skwarzawa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 742. (пол.)
• Пам'ятки с. Скварява
• Церква Св. Юрія 1852^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Опис історичного минулого Золочівщини
• Руїни мурованого костелу у с. Скварява, біля Золочева
• Культурні заходи в с. Скварява