Сливниця (гміна Красічин)

Географія

Село розміщене на відстані 1 кілометр на південь від центру гміни — села Красічина, 9 кілометрів на захід від центру повіту — міста Перемишля і 47 кілометрів на південний схід від центру воєводства — міста Ряшева.

Історія

У XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею село в 1340–1772 роках входило до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського[2].

За податковим реєстром 1515 р. село обслуговувало фортецю Перемишль, в селі було 8 ланів (коло 200 га) оброблюваної землі, млин і піп (отже, була церква)[3], а в 1589 р. село належало Красицьким і було 5 ланів (коло 125 га) оброблюваної землі, піп, 16 загородників, 3 коморники з тягловою худобою і 6  — без неї.[4]

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі село відійшло до імперії Габсбургів і ввійшло до складу австрійської провінції Галіція.

Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» в 1880 р. село знаходилось у Перемишльському повіті Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини, були церква, 85 будинків і 642 мешканців (41 будинок і 304 мешканців у Сливниці, 21 будинок і 101 мешканець у Нагорчанах, 23 будинки і 78 мешканців у Комарі), з них 95 римо-католиків, 540 греко-католиків і 7 юдеїв; 540 українців і 95 латинників[5]. За шематизмом того року в селі було 268 греко-католиків, які належали до парафії Дубецько Бірчанського деканату Перемишльської єпархії.[6]

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території було окуповане Польщею. Входило до Перемишльського повіту Львівського воєводства.

На 01.01.1939 село налічувало 890 осіб, серед яких 475 українців, 400 поляків, 15 євреїв[7].

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу та вторгнення СРСР до Польщі Сливниця, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Перемишльського району[8] (районний центр — Перемишль) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту.

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[9]

13 серпня розпочато насильну мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[10].

В березні 1945 року Сливниця, як і вся західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передані Польщі.[11]

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення по лінії Керзона українсько-польського кордону та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[12] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[13],[14]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, посилалися на Угоду між цими державами, підписану в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[15], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[16]

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистка під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Церква

У 1831 р. у Сливниці була парафіяльна церква Вмч. Параскевії, в селі налічувалось 179 греко-католиків, у парафії було 745 парафіян, належала до Нижанківського деканату Перемишльської єпархії[17].

Дерев'яна церква Вмч. Параскевії збудована в 1924, була парафіяльною, належала з 1920 р. до Перемиського деканату Перемишльської єпархії УГКЦ (до парафії належали також Красічин і Тернівці). Церква після виселення українців перетворена на костел.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][18]:

Загалом Допрацездатний
вік		 Працездатний
вік		 Постпрацездатний
вік
Чоловіки 166 34 117 15
Жінки 184 32 119 33
Разом 350 66 236 48

Примітки
  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Władysław Makarski. Nazwy miejscowości dawnej ziemi sanockiej: [rozprawa doktorska] KUL Wydział Nauk Humanistycznych. — Lublin: Redakcja Wydawnictw KUL, 1986. ISBN 83-00-00202-2
  3. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1. — p. 131.(лат.)
  4. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1. — p. 15.(лат.)
  5. Śliwnica, 1.) Sływnicia z Nahorczanami // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 767. (пол.)
  6. Схиматизм всего клира руско-католического Епархій соединених Перемиской, Самборской и Сяноцкой на Рок от Рожд. Хр. 1888. — с. 34.
  7. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 57.
  8. Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
  9. Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 11 січня 2018.
  10. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)у, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії
  11. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
  12. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 11 січня 2018.
  13. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 11 січня 2018.
  14. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 11 січня 2018.
  15. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 11 січня 2018.
  16. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 11 січня 2018.
  17. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini 1831. — p. 51.(лат.)
  18. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.