Солов'яненко Анатолій Борисович

Солов'яненко Анатолій Борисович
	Фотопортрет Анатолія Солов'яненка роботи Степана Назаренка
Ім'я при народженні	Анатолій Борисович Солов'яненко
Народився	25 вересня 1932; Сталіно, Донецька область, Українська СРР
Помер	29 липня 1999 (66 років); Козин, Обухівський район, Київська область, Україна; ·гострий інфаркт міокарда
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	оперний співак
Alma mater	ДВНЗ ДонНТУ
Заклад	ДВНЗ ДонНТУ
Жанр	опера
	Почесна відзнака Президента України
	Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
	Медіафайли у Вікісховищі;

|співацький голос=

Солов'я́ненко Анато́лій Бори́сович (25 вересня 1932, Сталіно, Україна — 29 липня 1999, Козин, Україна) — Герой України (2008, посмертно), всесвітньо відомий український співак (лірико-драматичний тенор) та громадський діяч, народний артист СРСР.

Життєпис

Анатолій Солов'яненко народився в місті Сталіно (нині — Донецьк) у шахтарській сім'ї. Після закінчення середньої школи вступив до Донецького політехнічного інституту, де закінчив аспірантуру й працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Усі ці роки вдосконалював вокальне мистецтво в заслуженого артиста УРСР, видатного співака-тенора Олександра Коробейченка, брав участь у концертах художньої самодіяльності.

У 1962 р. був запрошений до Київського театру опери та балету, проходив стажування в театрі Ла Скала (Мілан), де став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 — соліст Київської опери. У 1967 році був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, у 1975 — народного артиста СРСР.

У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада серед багатьох інших. Кілька сезонів він співав у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р. Штрауса, Дж. Верді, П. Масканьї.

Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності для всіх наступних співаків.

У 1980 році Солов'яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру. У 1997 році отримав премію ім. Т. Г. Шевченка.

Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Шарля Гуно), Альфред («Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф («Богема» Дж. Пуччині) та ін. Світові знавці оперного співу визнали, що виконання Солов'яненком партії герцога в «Ріголетто» Дж. Верді було найкращим — вершиною майстерності.

Вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалася їхній власній. Життя Анатолія Солов'яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над удосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу. Солов'яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї.

Співак досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». У ній чудові природні дані голосу Солов'яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов'яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я…», і м'який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі. Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». У виконанні Солов'яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

Як зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, де б Солов'яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».

Анатолій Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Видатний українець, високоморальний і чесний, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту й праці. Заради української сцени він пожертвував спокусливими пропозиціями з Великого театру (Москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

Дружина Світлана була для Анатолія Солов'яненка найближчим порадником і другом упродовж усього його життя. Подружжя Солов'яненків виростило двох синів — Андрія та Анатолія. Молодший син — Солов'яненко Анатолій Анатолійович — народний артист України, головний режисер Національної опери України.

Дискографія

Оригінальна дискографія записів Анатолія Солов'яненка налічує 18 дисків: 16 грамплатівок та 2 аудіодиски, випущених у період з 1965 по 1996 роки українською, італійською та російською мовами.

Шедеври української творчості - Чорнії брови карії очі[1], "Дивлюсь я на небо"[2], "Тече вода"[3].

Відзнаки

Пам'ять

На честь Анатолія Солов'яненка названо малу планету 6755 Солов'яненко.
У Козині існує музей Анатолія Солов'яненка.
На його честь в 2000 році було викарбувано пам'ятну монету «Анатолій Солов'яненко» (рос.).
В Києві, Донецьку та інших містах України є вулиці, що вшановують памʼять Анатолія Соловʼяненка.

Пам'ятник Анатолію Солов'яненку в Донецьку.
На п'єдесталі слова:
Гордість України —
Анатолій Солов'яненко —
«Шахтарський Герцог»
Пам'ятник Анатолію Солов'яненку біля будинку № 16 по Інститутській вулиці в Києві
Меморіальна дошка Анатолію Солов'яненку на фасаді будинку № 16 по Інститутській вулиці в Києві
Пам'ятна монета

Джерела та література

Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.339-341
Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 296.
Крупина В. О. Солов'яненко Анатолій Борисович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 705. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Терещенко А. К. Анатолій Солов'яненко. Творчий шлях / Добір і упоряд. ілюстр. матер. С. Солов'яненко. — К. : Либідь, 2009. — 352 с.
Терещенко А. Анатолій Солов’яненко. umka.com.
Солов’яненко Анатолій Борисович. ukrop.com. Архів оригіналу за 27.09.2007. Процитовано 08.09.2006.
Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.

Посилання

Солов'яненко Анатолій Борисович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 890.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] "Чорнії брови карії очі", 1976 рік

[2] "Дивлюсь я на небо", 1976 рік.

[3] "Тече вода"