Крушельницька Соломія Амвросіївна

Родина Крушельницьких, поч. 1900-х рр. Стоять: Володимир та Соломія. Сидять у центрі: батьки Теодора, о. Амвросій. Нижче: Олена з донькою Марією-Соломією, Марія, Емілія, Анна.

Народилася Соломія Крушельницька 23 вересня 1872 року в селі Білявинці, в сім'ї греко-католицького священника о. Амвросія Крушельницького[4] та його дружини Теодори Марії (1844—1907[5]), дочки священника УГКЦ, громадського діяча, письменника о. Григорія Савчинського, одного з перших зачинателів віршованої байки на Галичині[6]. Походить зі шляхетного і старовинного українського роду Крушельницьких гербу Сас[7]. Сім'я декілька разів переїжджала: спочатку до Осівців, потім — Старих Петликівців, деякий час сім'я Крушельницьких жила в передгір'ях Східних Бескид — у селі Тисові біля Болехова. 1878 року вони перебралися до села Біла поблизу Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали. Сестри Ганна і Емілія також були співачками.

Про дитячі роки Соломії Крушельницької згадує Марія Михайлівна Цибульська, знайома Крушельницьких:

У нас пам'ятають молоду Соломію, як вона вечорами співала в гурті дівчат десь у садку чи на майдані. Вже тоді голос її був сильний, гарний і дуже відрізнявся від інших.

Уже в дитинстві співачка знала дуже багато народних пісень, які вона вивчала безпосередньо від селян[8].

Співати почала з юних років. Навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики»[9]. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській класичній гімназії, в якій складала іспити екстерном. Тут вона зблизилася з музичним гуртком гімназистів, членом якого був також Денис Січинський — згодом відомий композитор, перший у Галичині професор музики.

1883 року на Шевченківському концерті в Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда». На одному з концертів цього хору 2 серпня 1885 року був присутній Іван Франко, який разом з українськими, російськими і болгарськими студентами та композитором Остапом Нижанківським, художником і поетом Корнилом Устияновичем мандрував тоді краєм.^{[джерело?]} На концерті був також письменник Павло Думка, родом із сусіднього села Купчинці.

У Тернополі Соломія Крушельницька вперше познайомилася з театром. Тут час від часу виступав львівський театр товариства «Руська бесіда», у репертуарі якого були опери Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка. Дівчина мала можливість спостерігати за грою драматичних акторів Філомени Лопатинської, Антоніни Осиповичевої, Степана Яновича, Андрія Мужик-Стечинського, Михайла Ольшанського,[10] Кароліни Клішевської[11].

Соломія Крушельницька у 1907 році

Соломія Крушельницька у 1892 році

1891 року Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства.

Високо оцінили здібності молодої співачки керівництво консерваторії:

Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени. Обширної скалі дзвінкий і дуже симпатичний звук її мецо-сопрано, освіта музична, високе почуття краси, принадна поверховість, сценічна постанова, словом всі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистичному світі найкращу будучість.

У консерваторії її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав цілу плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся її перший сольний виступ 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія». 5 червня 1892 року відбувся ще один виступ співачки у «Львівському бояні», де вона виконала пісню Миколи Лисенка «Нащо мені чорні брови».

Оперний дебют Соломії Крушельницької відбувся 15 квітня 1893 року: вона виконала партію Леонори в опері італійського композитора Гаетано Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівського міського театру Скарбка. Тоді її партнерами були знамениті Рудольф Бернгардт[12] та Юліан Єронім[13]. Із великим успіхом пройшли також її виступи в ролі Сантуції в «Сільській честі» П. Масканьї.

1893 року Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. У консерваторському дипломі Соломії було написано:

Цей диплом отримує панна Соломія Крушельницька як свідоцтво мистецької освіти, здобутої взірцевою старанністю і надзвичайними успіхами, особливо на публічному конкурсі 24 червня 1893 р., за які була відзначена срібною медаллю…

Ще під час навчання в консерваторії Соломія Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагнула української опери, якої на той час не існувало. Співачка вирішила їхати до Італії, щоб продовжити навчання. На це рішення вплинула знаменита італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у м. Львові. Вона порадила їхати до Італії — продовжувати навчання у визнаних майстрів бельканто.

С. Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-Сан в опері Д. Пуччіні «Мадам Баттерфляй»

Восени 1893 року Соломія їде до Італії, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів; підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою зі своїх учениць) і професор Конті (драматична гра і міміка).

Доброю школою для Соломії були виступи на концертах, в яких вона співала оперні арії. Так, на концерті музично-драматичної школи «Л'Армонія» вона проспівала арії з опер «Фауст» Ш. Гуно, «Африканка» Д. Меєрбера, «Єврейка» Ф. Галеві. О. Бандрівська так згадує про цей період життя Соломії Крушельницької:

Виїхавши на дальші студії до Італії, вона розвинула голос у лірико-драматичне сопрано, вирівняне від найнижчих до найвищих тонів… Її голос захоплював силою звуку, дзвінкістю, соковитістю, оксамитовістю, гнучкістю, досконалою вокальною дикцією, віртуозною технікою, благородним тембром, далекозвучністю, ліризмом і драматизмом…

З 1894 року Крушельницька виступає в театрах Львова, завойовуючи симпатії глядачів.

У другій половині 1890-х років почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Страшний двір» С. Монюшка, «Африканка» Д. Меєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших.

Славу Соломія здобула на варшавській та краківській сценах, виступаючи кілька сезонів поспіль в операх польського композитора Станіслава Монюшка. Коли Крушельницька співала на краківській сцені в опері Вагнера, в цей час у Кракові, як зазначає Ігор Шаров, навчався письменник Василь Стефаник.

Василь Стефаник писав до Вацлава Морачевського: «… Я тепер у свіжім світі — за кулісами. Співає в тутешній опері Крушельницька, наша землячка, як Павлик називає сю паню… Сама землячка має прегарні голосниці в горлі і розумне лице. Долішня губа трохи звисає, та єї з сим дуже до лиця. Ви не думайте, що я, описуючи землячку, вже й полюбив єї. Бояв би-м ся, аби не зійти на занадто утерту дорогу…»

Зовнішні відеофайли
	Арія Чіо-Чіо-сан у виконанні Крушельницької, запис 1912 року

1910 року С. Крушельницька вийшла заміж за відомого італійського адвоката, мера міста В'яреджо Чезаре Річчоні — тонкого знавця музики, ерудованого аристократа. Вони взяли шлюб в одному з храмів Буенос-Айреса. Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у В'яреджо, де вона купила віллу, яку назвала «Саломеа»[14].

1920 року Крушельницька в зеніті слави покидає оперну сцену, виступивши останній раз у неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» і «Лоенгрін». Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала вісьмома мовами. Здійснила турне Україною, Європою, Америкою. Протягом 1894–1923 років майже щороку виступала з концертами у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Її єднали міцні узи дружби з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими культурними діячами Галичини і Наддніпрянщини.

Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам'яті Тараса Шевченка та Івана Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала до Західної України.

1929 року в Римі відбувся останній гастрольний концерт С. Крушельницької.

1938 року помер чоловік Крушельницької. У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися до Італії. Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, в якій вона жила із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Львова С. Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.

У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність, ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома, який пізніше знайшли у фондах міського історичного музею.

Мешкаючи й викладаючи в Радянській Україні, Крушельницька, незважаючи на численні звернення, довгий час не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії. Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, вона стала громадянкою СРСР. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.

1951 року Соломії Крушельницькій присвоїли звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року вона нарешті отримала звання професора.

Востаннє співала у Львівській філармонії 1949 року, в 77-річному віці. Мало хто знав, що на той час співачка вже хворіла на рак горла.

Соломія Амвросіївна Крушельницька померла 16 листопада 1952 року. Її поховано у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із могилою друга та наставника — Івана Франка.