Станіславчик (Золочівський район)

Історичне минуле сіл сягає в глибину тисячоліть. Територія була заселена ще в кам'яну добу. На околицях придибуються типологічно близькі до пізньопалеолітичних та мезолітичних ужиткові знаряддя діяльності: крем'яні ножі, рубила, скребки, наконечники стріл. За археологічними знахідками на території села Бордуляки виявлено існування ранньослов'янського поселення VI—VII століття.

Стародавній переказ оповідає, що село Станіславчик в давнину було розташоване на лівому березі річки Стир, в урочищі «Горби», яке збереглося й досі. Під час набігів татар село було спалене. Трагічною була доля жителів: майже всі вони загинули, частина похована в завалах підземних ходів, що вели в село. Інша оселилась вже на правому березі Стиру, розпочавши нову сторінку історії села.

Літописна історія Станіславчика починається від 1626 року — коли руський воєвода Іван Данилович заснував парафію у поселенні Станіслав над Стиром.

Забудова містечка у XVII столітті яскраво втілює містобудівні принципи середньовічної будівельної культури і залучена до мистецтва бароко.

Бачив край і події національно-визвольної війни середини XVII століття. Події Берестецької битви залишилися в топонімі «Бордуляки». Прибився сюди козак Бордуляк. Щоб не попадати на очі ляхам побудував собі хату в очеретах Стиру. З часом рід козака розрісся. Село стало Бордуляки (це прізвище і тепер досить часто зустрічається), а місце де була хата козака збереглося в назві присілка «Козаки». Збруї ж отримали свою назву від умільців-майстрів, що славилися виготовленням збруї для коней. У назві «Панькова» відображено діяльність людини. У польських мапах (картах) ця місцевість позначена Шимонівкою від імені власника. Пізніше Пенькове, Панькова — як місце масової вирубки лісів. Окраїна, кут — Кути (лише у 1964 році приєднані до Бродівського району).

У 1760 році після смерті Станіслава Потоцького та подальшого розвалу Польщі землі поступово переходять у власність євреїв, що до початку другої світової війни опанували весь сектор економіки сіл. Жителі переважно займалися вирубкою лісу, деревообробкою, рільництвом та вирощуванням хмелю. Боднарство, столярство, плетіння з лози, викурювання смоли, виготовлення гонт залишило свій відбиток у сучасних прізвищах жителів села (Столяр, Бондарук, Гонтарик).

Уродженець села Бордуляки письменник Тимофій Бордуляк посів чільне місце в сузір'ї відомих українських новелістів кінця XIX — початку XX століть.

1 липня 1925 року з Радехівського повіту вилучена сільська гміна Станіславчик та приєднана до Бродівського повіту.[5]

1 квітня 1930 року вилучена частина земель села Нивиці Радехівського повіту Тернопільського воєводства і включена до сільської гміни Станіславчик Бродського повіту[6], 15 червня 1934 року — ще значна частина земель села Нивиці передана селу Станіславчик. [7]

21 серпня 1934 року село стало центром об'єднаної ґміни Станіславчик у Бродівському повіті, до якої було включено ще 4 села.[8]

На 1 січня 1939 року в селі налічувалося 1240 мешканців, з них: 770 українців, 70 поляків, 250 євреїв і 150 німців та інших національностей.[9]

Перша і Друга світові війни принесли великі спустошення та руйнування краю. Змінився етнічний склад населення, різко зменшився його кількісний склад. Багато сільчан брали безпосередню участь у воєнних кампаніях Другої світової війни (формуваннях УПА, лавах Радянської Армії). Багато з них зазнали поневірянь сибірських таборів та важкої остарбайтерської долі Німеччини. У зв'язку з антисемітською політикою більшість євреїв фізично знищується, а решта залишають край. Досі на території Станіславчика зберігся єврейський цвинтар. У результаті повоєнних переселень майже повністю зникає чисельна польська громада.

У 1949 році селянські господарства сіл об'єднуються в колгоспи («ім. Калініна» — с. Станіславчик, «Нове життя» — с. Монастирок, «17 вересня» — с. Бордуляки). Укрупнене господарство у 1963 році перейменовано в колгосп ім. Котовського, а 1976 року колгосп реорганізований у спеціалізоване господарство — хмелерадгосп.

5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Станіславчицьку сільраду Радехівського району до складу Бродівського району.[10]

Якісно нова сторінка в історії сіл розпочалася з здобуттям Україною незалежності. Населення повністю підтримує курс на побудову демократичної, суверенної, незалежної держави (висока виборча активність, участь в різноманітних акціях, членство в політичних партіях і громадських організаціях). Стабілізується економічне життя (заохочується підприємницька ініціатива в сферах обслуговування, деревообробки, будівництва). Значні зрушення відбуваються в духовній сфері (реставровані і побудовані церковні храми, засновано музей Народної творчості і побуту, висипано символічні могили як вдячну пам'ять борцям за волю, що загинули під час національно-визвольних змагань, функціонують будинки «Просвіти», бібліотеки та ін.).

• Дерев'яна церква святого Архистратига Михаїла, споруджена у 1799 році. на рівній ділянці біля правого берега річки Стир. У 1877 році проведено ремонт церкви, під час якого поруч з нею була споруджена дерев'яна, двоярусна дзвіниця. Під час наступної реконструкції 1881 року ґонтові покриття бані, дахів та піддашшя замінили бляхою. У міжвоєнний період проєкт нової церкви виконав архітектор Євген Нагірний, але через початок війни він не був реалізований.[11] У 1947 році через співпрацю з УПА та переховування упівця у церкві, був заарештований та вивезений до Сибіру парох храму отець Петро Штурмай. Того ж року церква стала православною. У 1991 році офіційно зареєстрована греко-католицька громада. Першим настоятелем храму був отець Ярослав Царик. Від 2004 року адміністратором храму є отець Степан Главацький. Нині церква перебуває у користуванні однойменної громади української греко-католицької церкви та належить до Бродівського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.[12]
• Дерев'яний костел Святої Трійці, споруджений у XIX столітті[13] та мав одну навуй та два захристя — праворуч і ліворуч від пресвітерія — та присінка. Костел був невеликий, адже 1880 року у Станіславчику та сусідніх Бордуляках, які належали до місцевої парафії, мешкало трохи більше 300 католиків. Храм прослужив вірянам до початку другої світової війни, а з приходом радянської влади у 1939 році його було закрито. По війні депортації та репатріація поляків назавжди змінили етнічний склад Станіславчика – із середини 1940-х років до костелу вже не було кому ходити. Нині стан святині незадовільний: підлога згнила, ґонтовий дах, яким була накрита святиня, зруйнувався та впав усередину, залишилися стояти лише стіни, залишки розпису, які покрив мох та лишайники.[14]
• Перший камінь під будівництво церкви Покрову Пресвятої Богородиці, був закладений 1990 року, а 2006 року храм освячений на честь Покрову Пресвятої Богородиці владикою Михаїлом Колтуном. На парафії діє братство «Апостольства молитви», організовуються прощі. У церкві зберігаються мощі святителя Миколая Мирликійського, а також мощі імператриці Олени, які подаровані у 1904 році митрополитом Галицьким та Архієпископом Львівським Андреєм Шептицьким. Лікарі ветеринарної медицини Бродівського району пожертвували для храму бічний престіл, освячений на честь цілителя Пантелеймона з часткою мощей святого.[12]
• Кіркут — старий юдейський цвинтар.[13]

• о. Данило Танячкевич — український греко-католицький священик, громадсько-політичний діяч-народовець, публіцист, почесний член «Просвіти», посол до Австрійського парламенту. Був помічником пароха місцевої церкви у 1867-1868 роках.[15]

• Вуйцик В., Івасейко С., Слободян В. Українські церкви Бродівського району. — Львів : Місіонер, 2000. — 192 с.
• Збожна О. Мій край святий, мій народ дорогий, я люблю його як тата, як маму, як мої діти (До І65-Ї річниці від дня народження о. Данила Танячкевича) // Збірник праць ТО НТШ. Том 4: Видатні постаті в українській культурі і науці / Тернопільський міський осередок Наукового товариства ім. Шевченка; ред. кол.: М. Андрейчин, Б. Андрушків, І. Вергелес, О. Збожна та ін. — Тернопіль : Рада, 2008. — 380 с. — (Штрихи до портретів славних земляків)
• Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — 174 с. — ISBN 3-447-02376-7.
• Топилко С. Втрати в архітектурно-планувальній структурі містечок Галичини від 1939 до 1990-х років
• Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Тронько П. Т. (голова) та ін. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 170.
• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Иллюстрированный справочник-каталог) / Н. Жариков, И. Артеменко и др. — Киев : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 339 с. (рос.)