Станіслав Ґломбінський

Станіслав Глабінський (пол. Stanisław Głąbiński; 25 лютого 1862, Сколе — 14 серпня 1941, Харків) — польський політик, правник, економіст і публіцист. Міністр залізниць у Австрійській імперії (1911), Міністр закордонних справ Королівства Польща (1918), Міністр у справах релігії та народної освіти Польської республіки (1923), а також член Галицького Сейму та сенатор Республіки Польща.

Станіслав Ґломбінський
пол. Stanisław Głąbiński
Народився 25 січня 1862(1862-01-25) або 25 лютого 1862(1862-02-25)[1]
Сколе, Україна
Помер 14 серпня 1941(1941-08-14)[1] (79 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Австро-Угорщина
 Польська Республіка
Діяльність економіст, викладач університету, правник, політик
Alma mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка і Львівський національний університет імені Івана Франка
Науковий ступінь доктор економічних наук
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Членство Польське наукове товариство у Львові і Національна ліга
Посада посол до Галицького сейму, член Палати Цислейтаніїd і ректор Львівського університету
Партія Польський клубd, Народно-демократична партія Польщі і Народно-національний союзd
Нагороди

Біографія

Народився 25 лютого 1892 року в Сколе, Габсбурзька монархія.

З 1880 року навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті. У 1887 році захистив докторську дисертацію, а у 1892 році здобув вчене звання «професор». У 1899—1900 роках — декан юридичного факультету, а з 1908 по 1909 рік — ректор Львівського університету[2][3].

Політична кар'єра

Політичну кар'єру він розпочав радником у Львові, потім був заступником у різних представницьких органах утворень Австро-Угорської монархії. Він представляв Національно-демократичну партію (з 1905 року він був президентом цієї партії). З 1904 року — член Галицького сейму. У 1907—1911 роках був президентом Польського клубу в Національному сеймі Галичини та президентом Сейму Польщі. З 8 січня по 24 червня 1911 року він був міністром залізниць Австрійської імперії в уряді Ріхарда фон Бінерта-Шмерлінга[4].

З 1914 року був одним із членів Центрального національного комітету, а згодом і Верховного національного комітету. З 26 жовтня по 4 листопада 1918 року був міністром закордонних справ уряду Королівства Польського, створеного Юзефом Свіжинським[5]. Потім був урядовим суперкомісаром у Польській ліквідаційній комісії та Львівській урядовій комісії, а з 23 листопада 1918 року був членом Тимчасового урядового комітету[6].

У 1919 році став членом Законодавчого сейму. Під час польсько-радянської війни був членом Державної ради оборони[7]. Також став членом сейму другого скликання (1928—1930).

Разом з іншими лідерами партії Глабінський виступав проти виборів першого президента Другої польської республіки голосами меншин. Разом із керівниками інших правих партій підписав Пакт Ланцкорони, в якому зазначалося: «ми відмовлятимемось від будь-якої підтримки уряду, призначеного президентом, вибраного голосами іноземних національностей — євреями, німцями та українцями»[8].

З 28 травня по 14 вересня (або 14 листопада) 1923 року був віце-прем'єр-міністром та міністром у справах релігії та народної освіти у другому уряді Вінсенті Вітоса[4]. Після травневого перевороту він опинився в опозиції до авторитарного правління і політики «санації».

У 1928—1935 роках він був сенатором і головою сенатського клубу Національної партії[9]. Також був головою структур Верховного суду в Малопольщі.

Арешт і смерть
Станіслав Гломбінський в тюрмі на Луб'янці, НКВД 1939 рік

Після початку Другої світової війни безуспішно намагався потрапити до Румунії. Заарештований НКВС у листопаді 1939 року, його утримували у в'язниці у Львові[10]. У березні 1940 року його перевели до Москви. 14 червня 1941 року його засудили до 8 років ув'язнення за антирадянську діяльність та спробу перетину кордону. Помер 14 серпня 1941 року у в'язниці в Харкові[10].

Вибрані публікації
  • Historia i statystyka monarchii austro-węgierskiej (разом з Людвіком Фінкелем, 1897);
  • Wykład ekonomii społecznej (1912);
  • Nauka skarbowości (1925);
  • Ekonomika Narodowa (1927–28);
  • Polskie prawo skarbowe (1928);
  • Historia ekonomiki (2 томи, 1939).

Відзнаки

Станіслав Глабінський був почесним громадянином багатьох міст Малопольщі, таких як Ланьцут (1910)[12] та Новий Тарг (22 вересня 1909)[13]. Також був почесним членом Товариства народної школи (1931)[14], казино та літературно-мистецького клубу у Львові[15].

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #122301757 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. «Korporacje odgrywały w życiu akademickim i społecznym Lwowa znaczną rolę. Członkami korporacji byli rektorzy i profesorowie Uniwersytetu Jana Kazimierza, wśród nich m.in.: prof. skarbowości Stanisław Głąbiński (rektor 1908—1909, Znicz i Avanguardia, Grunwaldja z Warszawy)» Archiwum Korporacyjne
  3. Питання українського університету у Львові. Інтерактивний Львів (укр.). Процитовано 13 листопада 2020.
  4. Stanisław Głąbiński. www.ipsb.nina.gov.pl (пол.). Процитовано 13 листопада 2020.
  5. Dekret o utworzeniu Ministerstw: Spraw Zewnętrznych, Spraw Wojskowych, Komunikacji i Aprowizacji. isap.sejm.gov.pl. Процитовано 13 листопада 2020.
  6. Agnieszka Biedrzycka: Kalendarium Lwowa 1918—1939. Kraków: Universitas, 2012. ISBN 97883-242-1542-3.
  7. Piotr Krzysztof Marszałek: Rada Obrony Państwa z 1920 roku: studium prawnohistoryczne. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1995. ISBN 83-229-1214-5.
  8. Primed for Violence: Murder, Antisemitism, and Democratic Politics in Interwar Poland, University of Wisconsin Press, Paul Brykczynski, стр. 24
  9. Karol Rzepecki, Tadeusz Rzepecki: Sejm i Senat 1928—1933: podręcznik zawierający wyniki wyborów w województwach, okręgach i powiatach, podobizny posłów sejmowych i senatorów, statystyki i mapy poglądowe. Poznań: 1928.
  10. Stanisław Głąbiński: W cieniu ojca. Warszawa: Książka i Wiedza, 2001. ISBN 83-05-13207-2. OCLC 50007704.
  11. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1918. — S. 59.(нім.)
  12. Kronika. Obywatelstwo honorowe. «Nowa Reforma», s. 2, Nr 427 z 20 września 1910.
  13. Honorowi Obywatele Miasta Nowego Targu. www.nowytarg.pl (пол.). Urząd Miasta Nowy Targ. Процитовано 13 листопада 2020.
  14. Ważniejsze wydarzenia w Polsce. «Głos Jarosławski». Nr 23, s. 2, 6 czerwca 1931.
  15. Sprawozdanie Wydziału Kasyna i Koła Literacko-Artystycznego we Lwowie za czas od 1 kwietnia 1934 do 31 marca 1935 przedłożone Walnemu Zgromadzeniu w dniu 29 maja 1935. Lwów: 1935, s. 29.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.