Суботники

Сучасними суботниками є Церква адвентистів сьомого дня, що є американським напрямок суботницького протестантизму. Їм найхарактерні відмінні риси віровчення — віра в близьке Друге пришестя Ісуса Христа, дотримання Десяти заповідей з акцентом на шанування суботи. В Україні віруючих церкви АСД називають «суботниками».

Братство Євангельських християн-суботників, хрещених Духом Святим є за вченням про Дух Святий та дари духа п'ятидесятницьким рухом, а також розділяє з адвентистами суботство у суботу, та інші положення Старого Завіту. Братство поширено в Україні (переважно на Закарпатті), Росії та з кінця 20 сторіччя в еміграції у США (Портланд, Сіетл, Сакраменто).

Серед цієї течії є підгалузь "святкових", що святкують Старозавітні Господні свята.

Суботники Російської імперії, що були поширені у Росії, на Кавказі та у Сибіру, окрім дотримання суботи, виконували інші вимоги юдаїзму, навіть до обрізання та переїзду в Ізраїль.В кінці XVIII сторіччя за Катерини ІІ у Російській імперії виник релігійний рух «суботників». До кінця 1820-х років суботники зосереджувалися переважно у Воронізькій (у Павлівському й Бобровському повітах в 1818 році їх було 503 осіб, а в 1823 р. — 3771 осіб), Орловській, Саратовській, Тульській, Московській губерніях. Після урядових заходів 1806, 1825 (коли було видано наказ Синоду «про заходи до відвернення поширення жидівської секти під назвою суботників» — П. С. 3. т. XL, № 30436а) й 1826 років, суботники, відкрито визнавали свою приналежність до цього релігійного руху, були виселені у Передкавказзя, Закавказзя (Привільне у Азербайджані), у Іркутську, Тобольську, Єнисейську губернії Сибіру.

На колишніх місцях мешкання залишилося, однак, чимало «прихованих» суботників. Точно визначити чисельність суботників у Європейській Росії й Сибіру було неможливо; більше їх на околицях, але у жодному поселенні їх не налічувалося понад 2500. Сповідуване ними вчення цілковито не встановлено, тим більше, що воно різниться у різних губерніях.

Перші офіційні дані про вчення суботників (в указі Священного Синоду 1825 й у повідомленні архімандрита Григорія) досить невизначені. За словами указу, «істота секти не представляє повної тотожності з єврейської вірою», хоча вона й визнає обрізання, встановлює святкування суботи, допускає довільні шлюби.

За повідомленням архімандрита Григорія, московські суботники не роблять обрізання, але взагалі тримаються суто єврейських догматів. За пізнішими дослідженнями, в одних місцях суботники дотримувалися обряди за законом Мойсея, але не визнавали Талмуда, й молитви читали російською та церковно-слов'янською мовами; у інших (наприклад, у П'ятигорську та Іркутській губернії) носили російський одяг й взагалі дотримувалися російських звичаїв. Одні суботники зовсім не визнавали Ісуса Христа й чекали пришестя Месії, Мошиаха, Христа, як царя земного; інші вважали Ісуса лише святою людиною, пророком й глузували над тими, хто очікував пришестя царя земного. Одні зовсім не визнавали Євангеліє, інші тільки ставили його нижче Старого Завіту. Загальних ознак вчення суботників можна встановити дуже небагато: це — обрізання, визнання Божества у одній особі, тобто невизнання Трійці, вищий авторитет Старого Завіту й святкування суботи, заперечення ікон, кліру.

Майже усі приватні й офіційні дослідники одноголосно повідомляють, що суботники працьовиті, освічені й беззаперечно виконують вимоги начальства, що у їх середовищі не помічається пияцтва, розпусти й злиднів. Порівняйте Микола Астирєв, «Суботники у Росії й у Сибіру» («Північний вісник», 1891, № 6).

Вже з самого початку XIX сторіччя суботники вступають в контакти з ашкеназькими євреями, що жили поза смуги осілості, й з кримськими караїмами. У кінці XIX — першій половині XX сторіччя майже у кожній громаді суботників (юдействуючих) жили євреї, що виконували обов'язки вчителів, шойхетів, рабинів. З іншого боку, у багатьох єврейських громадах за межами смуги осілості юдействуючі, що переселялись до міста, були прийняті у якості повноправних членів. Однак повної асиміляції юдействуючих ашкеназькими євреями не сталося: вступаючи в шлюби з ашкеназами й з гірськими євреями, вважаючи себе частиною єврейського народу, юдействуючі зберегли свою особливу групову самосвідомість. Це проявляється, зокрема, у самоназвах «гери» або «гейрим» (що ними часто користуються суботники, щоб відрізнити себе від «природних євреїв») й у наративних практиках сучасних герів й суботників, протиставляють свою відданість релігії недостатньо ревному, з їх точки зору, дотримання «закону» або навіть атеїзму нинішніх євреїв. Ці та інші особливості групової самосвідомості юдействуючих часто сприймаються сучасними, далекими від релігії євреями за ознаку «сектантства».

Маніфест про свободу совісті (17 квітня 1905 року) поклав кінець всім законам, спрямованим проти суботників. Проте адміністрація, часто змішувала їх з євреями, застосовувала до них обмеження, тому міністерство внутрішніх справ було вимушене у циркулярах за 1908 й 1909 роки роз'яснити, що юдействуючі мають однакові права з корінним населенням. До початку XX сторіччя громади суботників існували у 30 губерніях Російської імперії й налічували десятки тисяч людей.

У 1920—1921 роках суботники Воронізької губернії з селищ Озерки, Клеповка, Гвазда, Бутурлиновка, Верхня Тишанка та інші переселилися на колишні поміщицькі землі, де утворили два окремих селища — Іллінка та селище Високий. Ізольованість мешкання, згуртованість й сильне духовне керівництво призвели до того, що велика їх частина повністю сприйняла ортодоксальний юдаїзм й ототожнила себе з євреями. У 1920-х роках в Іллінці виникла сільськогосподарська комуна (з суботнім вихідним днем) під назвою «Єврейський селянин» (так спочатку називався й колгосп, що після укрупнення увійшов у колгосп «Росія»). У 1920-ті роках туди для допомоги у релігійному вихованні та налагодженні релігійного життя неодноразово приїжджали євреї.

У 1937 році синагога в Іллінці була закрита, вилучено чотири сувої Тори, два з яких пізніше було повернуто. У 1930-ті роки під час оформлення документів деякі мешканці вищевказаних селищ (особливо Іллінки) наполягали на записі «єврей» в актах громадянського стану у графі «національність». За даними дослідження, проведеного в 1960-х роках Інститутом етнографії АН СРСР, навіть у менш ортодоксальному Високому у 1963 році з 247 хлопчиків дошкільного віку лише 15 не були обрізані, а у 1965 році у Йом-Кіпур в цьому поселенні ніхто не вийшов на роботу. У Іллінці обов'язково обрізали усіх новонароджених хлопчиків (для чого їздили у Вороніж й на Кавказ), не було жодного випадку змішаного шлюбу, дотримувалися субота й єврейські свята, а також частково кашрут (тільки у домашніх умовах).

У 1973—1991 роках більшість жителів Іллінки виїхали в Ізраїль.

За офіційними даними, чисельність тих, що дотримувалися суботи у Російській імперії вимірювалося десятками тисяч осіб. Проте підрахункам числа суботників й неправославних у Росії, як показали дослідники в XIX сторіччі, довіряти не можна. Ці дані явно занижені, причому спроби вводити поправочні коефіцієнти також виглядають малоґрунтовно: навіть порядок цих коефіцієнтів встановити неможливо.

До суботників також за своїм вченням відносяться жидівствуючі — православно-церковна назва для ряду різнорідних релігійних рухів.