Сіль (станція)

Щоб збільшити вивіз кам'яного вугілля в північно-західні райони Російської імперії і витиснути іноземне вугілля з Балтійського узбережжя, вирішено було побудувати Північно-Донецьку залізницю.

Вигляд станції з пішохідного мосту

Підприємці С. С. Хрулєв і Ф. Є. Єнакієв організували для цієї мети акціонерне товариство.

Трасу нової магістралі запропонували прокласти від станції Льгов Московсько-Києво-Воронезької залізниці через Харків до станції Лиха Південно-Східної залізниці з перетином лінії Попасна — Куп'янськ біля станції Комишуваха і лінії Дебальцеве — Міллерове Катерининської залізниці по роз'їзду Мамай, прокладеному між станціями Мілова і Слов'яносербськ.

Роботи велися швидко. Тисячі робітників зводили насип, мости, зруби, укладали баласт, шпали, рейки. У вересні 1911 року на три місяці раніше терміну були виконані роботи першої черги. Введені в експлуатацію дільниці Льгов II — Основа — Лиман — Родакове,  а також Лиман — Слов'янськ та Лиман — Краматорська.

Через два роки, 7 вересня 1913 року, було закінчено будівництво лінії Яма — Микитівка, і перший поїзд зі станції Микитівка пішов на станцію Сіверськ

Північно-Донецька залізниця зіграла позитивну роль в подальшому розвитку Донецького краю. Були освоєні нові вугільні родовища. Підвищився вуглевидобуток, інтенсивніше стали працювати соляні шахти.

Акціонери залізниці побудували до соляних шахт під'їзні колії, а станція Сіль стала основним перевалочним пунктом. У 1913 році шахти Бахмутського району добували щодоби 1310 тонн кам'яної солі і майже одну четверту частину виробленої в Російській імперії.

Можливість працювати на залізниці заманила сюди безлічь мешканців сусідніх сел. Так поряд вирісло залізничне селище, яке, згодом, отримало однойменну назву — Сіль.

Поряд зі станцією у 1935 році було побудовано вагонне депо Сіль.

Первинна будова вокзалу станції проіснувала близько тридцяти років і була зруйнована під час визволення станції Сіль від нацистських загарбників у 1943 році. Наступні десять років вокзал розташовувався у старому вагоні.

У 1953 році зведено нову будівлю станції. У травні 2011 року будівлю було відремонтовано.

Станція переважно обслуговує вантажні поїзди.

На станції зупиняються приміські та пасажирські поїзди[1]. До Соледара можна дістатися пішки або маршрутним таксі, яке узгоджене з графіком руху приміських електропоїздів.

Пасажирські перевезення з 2014 року, у зв'язку з бойовими діями на Донбасі, були обмежені одним пасажирським поїздом до Харкова та приміськими електропоїздами. Існувала можливість дістатися прямим сполученням зі станції Сіль до Києва, Харкова, Львова, Полтави, Ковеля.

• 
  Сучасний інтер'єр станції
• 
  Задній фасад станції, побудований 1953 року
• 
  Інтер'єр станції Сіль до травня 2011 року
• 
  Соляний камінь, що містився в приміщенні станційної будівлі до травня 2011 року
• 
  Вигляд станції до травня 2011 року
• 
  Маневрені колії перед станцією

• Железнодорожный транспорт. Энциклопедия / Гл. Ред. Н. С. Конарёв. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1994.
• Железные дороги. Общий курс / Под ред. М. М. Филиппова. — М.: Транспорт, 1981.
• Кірпа Г. М., Пшінько О. М., Огієнко І. В. Залізниці України. Історичний нарис. — Дніпропетровськ: вид-во «Арт-Прес», 2001.
• Укрзалізниця. Поступ часу. 1991—1996. Матеріали до історії залізничного транспорту. — К.: Транспорт України, 1996.
• Чарноцкая Л. П. Железная дорога от А до Я. — М.: Транспорт, 1990.

• Інформація про станцію Сіль на сайті railwayz.info(рос.)