Топорів

Топорів вперше згадується у письмових документах за 1605 рік, де йдеться про нього як про містечко, якому надане магдебурзьке право.[3]

Містечко засноване сприяння власника — шляхтича Яна з Тенчина. Тривалий час було власністю родини Тенчинських.

Понад 400 років тому на місці населеного пункту росли непроходимі ліси. Під час набігів татар селяни з різних куточків втікали в ті ліси, де згодом почали його вирубувати і на вільних від боліт горбках стали будувати невеличке село, яке і назвали Топорів, тобто від назви інструменту, яким вони орудували. Центр села назвали містом, яке обвели височезним валом, а навколо нього розмістилася чисельна кількість хуторів, які діставали назви від більшої кількості прізвищ людей, що населяли даний хутір.[2]

Містечко «Toporow» зображене на карті України Гійома де Боплана 1650 року.[4]

На території села у 1676 році була збудована дерев’яна церква, яка у 1947 році згоріла. Залишилася лише дзвіниця, яка на сьогоднішній день являється архітектурною пам’яткою того часу. Зараз на місці старої церкви збудовано нову. А також архітектурною пам’яткою ХІХ ст. є костел, який збудований у стилі ренесансу (зараз церква Покрови Пресвятої Богородиці).

Топорів на мапі Ф. фон Міґа (1779-1783)

В архівних документах згадується про велику пожежу, яка сталася у містечку Топорові у 1868 році, під час якої згоріла велика частина містечка, в тому числі і школа. У 1870 році у Топорові проживало 3103 жителі. Гміна користувалася великими правами і мала свій бюджет. Панські двори виділяли частину своїх прибутків на розвиток містечка, на оплату праці вчителів.

На той час у Топорові існували самостійна приватна крамниця та самостійна каса взаємопомочі, був створений хор та аматорський гурток.

У 1910 році існували польська каса, польська читальня «школи людової», чотирикласна школа з польською мовою викладання, однокласна школа на присілку з польською мовою викладання і урядовою мовою була польська мова.

У роки Першої світової війни у Топорові згоріло 270 будинків. А в роки громадянської війни територія села була окупована Польщею. Літом 1920 року через село пройшов загін першої кінної Армії. У 1921 році наше село знову потрапило під владу польських панів.

У 1928 році у Топорові налічувалось 4000 жителів, з яких 2800 чол. – це українці. Була створена сільськогосподарська споживча кооператива та каса «взаємної помочі». У 1932 році було створено товариство «Сокіл».

У 1940 році в селі існували амбулаторія та акушерський пункт, який містив 3 ліжка. У роки Другої світової війни село знову було частково зруйноване. Німці винищували єврейське населення, спалювали їхні будинки і з того часу єврейського населення в селі немає. Багато молоді німці вивезли у Німеччину на різні роботи.

У 1949 році в Топорові було створено сільськогосподарський артіль, до якої примусово увійшло 420 господарств. Село у той час не було електрифікованим і не мало транспортного зв’язку з районом.

У 1964 році населення в Топорові налічувалось 2249 жителів – 558 дворів. В селі працювала лікарня, яка містила 25 ліжок. Було 2 лікарі з вищою освітою і 10 – з середньою. В цьому ж році побудували в селі радіовузол; було повністю електрифіковано село; насаджено парк; побудовано аптеку; введено в дію млин, пилораму; відкрито магазини: продовольчий, сільмаг, госпмаг, комісійний магазин готового одягу, їдальню.

В 2005 році було виготовлено проектну документацію на газифікацію села, а 28 вересня 2006 року розпочалися роботи по будівництві підводящого газопроводу. Цей газопровід, протяжність якого становить 22 км, було збудовано за державні кошти та в рекордно стислі строки, до 28 вересня цього року він вже був зданий в експлуатацію.[2]

У селі є дві православні церкви:

• Церква Покрови Пресвятої Богородиці (настоятель митр. прот. Василь Нижник, належить до Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ)

• Церква св. Юрія Побідоносця (настоятель митр. прот. Павло Блавацький, належить до Львівської єпархії ПЦУ)

В Україні Топорів є селом із найбільшою кількістю хуторів (49). Про це місцеві мешканці жартують: «Сорок дев'ять хуторів, п'ятдесятий — Топорі́в».

• Столярчук Петро Гаврилович — український науковець, доктор технічних наук.
• Боднар Іван — селянин, дяк, війт у селі, посол Райхсрату (1867—1876 рр.), Галицького сейму 2, 3-го скликань.[5]

• 
  Ратуша в Топорові
• 
  Синагога
• 
  На хуторі Гризи

• Tomasz Kunzek. Przewodnik po województwie Tarnopolskim (z mapą).— Rzeszów Libra PL, 2013.— 140 s.— S. 72. (пол.)
• Toporów 1, miasteczko, pow. brodzki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 399. (пол.).— S. 399—400. (пол.)
• Топорів за волю України – Львів: Топорів, 2009. – 300 с.

• Погода в селі Топорів