Тілопо

Тілопо[5] (Ptilinopus) — рід голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[6]. Представники цього роду поширені в Південно-Східній Азії та Австралазії.

?
Тілопо

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Підродина: Ptilinopinae
Рід: Тілопо (Ptilinopus)
Swainson, 1825[1]
Види
Синоніми
*Chrysoena Bonaparte, 1854[2]
  • Megaloprepia[3]
  • Ramphiculus[4]
Посилання
Вікісховище: Ptilinopus
Віківиди: Ptilinopus
ITIS: 177306
NCBI: 115696
Fossilworks: 370569

Опис

Тілопо — дрібні або середнього розміру голуби, середня довжина яких варіюється від 13 до 40 см, а вага — від 50 до 500 г. Найменшим представником роду є тілопо карликовий, який розміром подібний до горобця, і середня довжина якого становить 13-15 см. Тілопо мають короткі, віялоподібні хвости[7]. Їхнє забарвлення часто є дуже яскравим, про що свідчать назви деяких видів, наприклад, тілопо райдужного або тілопо королівського. Деяким видам притаманний яскраво виражений статевий диморфізм. Зокрема, самичка тілопо райдужного має таке ж малинове тім'я і темно-рожеві пера на хвості, що і самець, однак загалом є зеленою, тоді як у самця верхня частина спини є малиновою, а інші частини тіла мають жовте, оливкове, коричневе і сіре забарвлення[8][7].

Поширення і екологія

Найбільше видове різноманіття тілопо спостерігається на Новій Гвінеї та на сусідніх островах, а також на Філіппінах та у біогеографічному районі Воллесії. Деякі види поширені на заході до Зондських островів, інші на півночі до Тайваня, на півдні до Австралії та на сході до Полінезії[9]. Іноді ареал поширення виду є дуже обмеженим. Зокрема, ареал поширення макатейського тілопо обмежений 24 км² острова Макатеа.

Тілопо живуть в різноманітних лісах і лісових масивах, зокрема у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах, хмарних лісах, мангрових лісах, сухих тропічних лісах або вторинних лісах. Деякі види, зокрема шишколобі, макатейські і жовтогорлі тілопо мешкають поряд з людськими житлами, наприклад в садах[8].

Тілопо живляться переважно плодами (особливо плодами фікусів) і ягодами. Деякі види живляться також бруньками, пагонами і дрібними безхребетними. Гніздо розміщується на деревах або в чагарникових заростях. Зазвичай, в кладці лише одне яйце.

Таксономія

Багато видів тілопо можуть бути додатково згруповані за географічним поширенням та за певними характеристиками. Тілопо Зондських островів і Австралії, такі як тілопо рожевоголовий і тілопо чорнокрилий, мають порівняно довші хвости, ніж інші види, а також вирізняються однотонним забарвленням голови, шиї і грудей та чорною смугою на животі. До іншої групи належать види, що мешкають на Новій Гвінеї, Молуккських островах та островах Бісмарка, зокрема тілопо молуцький і тілопо шишколобий. Вони прикметні сірим забарвленням голови і плечей а також, у деяких випадках, наростами на дзьобі. Також представникам цієї групи не притаманний статевий диморфізм. Строкаті, золотисті і жовтоголові тілопо, які є ендеміками Фіджі, та яких іноді виділяють в окремий рід Chrysoena, мають відносно невеликі розміри, компактну форму тіла, жовте або оранжеве забарвлення самців і характерну форму пір'я, яке нагадує волосся. Вони також вирізняються не характерною для голубів вокалізацією, яка включає в себе звуки, що нагадують клацання, гавкіт або свист.[8] Нарешті, острови Тихого океану є домом для низки видів, яким притаманно зелене забарвлення тіла, малинове забарвлення тімені, утробне воркування і виразна структура пір'я на грудях[7]. Результати молекулярного дослідження 2010 року вказують на те, що рід Ptilinopus є парафілітичним, оскільки в нього "вбудовані" роди Фунінго (Alectroenas) і Новокаледонський тілопо (Drepanoptila).[10]

Види

Виділяють 57 видів:[11]

Етимологія

Наукова назва роду Ptilinopus походить від сполучення слів дав.-гр. πτιλον — перо, πους — стопа.[20]

Примітки
  1. W. Swainson. On the Characters and Natural Affinities of several New Birds from Australasia; including some Observations on the Columbidæ. „The Zoological Journal”. 1, s. 473, 1825 '.
  2. Ch.L. Bonaparte. Coup d’oeil sur l’ordre des Pigeons. „Comptes Rendus Hebdomadaires des Séances de l’Académie des Sciences”. 39, s. 879, 1854 '.
  3. H.G.L. Reichenbach: Avium systema naturale. Das natürliche system der vögel mit hundert tafeln grösstentheils original-abbildungen der bis jetzt entdecken fast zwölfhundert typischen formen. Vorlaüfer einer iconographie der arten der vögel aller welttheile. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten naturgeschichte, 1850, ss. xxvi. '
  4. Ch.L. Bonaparte. Conspectus systematis ornithologie. „Annales des Sciences Naturelles, Zoologie”. Quatrième Série. 1, s. 139, 1854 '.
  5. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  6. Peters, James Lee, ред. (1937). Check-list of Birds of the World. Volume 3. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 28.
  7. Pratt, H. Douglas (1987). The Birds of Hawaii and the Tropical Pacific. Princeton University Press. с. 196, 201–202. ISBN 0-691-02399-9.
  8. Gibbs, David; Barnes, Eustace; Cox, John (2001). Pigeons and Doves: A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Yale University Press. с. 120–144, 457–521. ISBN 0-300-07886-2.
  9. Kennedy, Robert S.; Gonzales, Pedro C.; Dickinson, Edward C.; Miranda, Hector C., Jr.; Fisher, Timothy H. (2000). A Guide to the Birds of the Philippines. Oxford University Press. с. 138–141. ISBN 0-19-854668-8.
  10. Gibb, G.C.; Penny, D. (2010). Two aspects along the continuum of pigeon evolution: a South-Pacific radiation and the relationship of pigeons within Neoaves. Molecular Phylogenetics and Evolution 56 (2): 698–706. doi:10.1016/j.ympev.2010.04.016.
  11. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 листопада 2021.
  12. Ptilinopus gularis у базі Avibase.
  13. Ptilinopus mangoliensis у базі Avibase.
  14. Ptilinopus ponapensis у базі Avibase.
  15. F.E. Hayes, H.D. Pratt, C.J. Cianchini. The avifauna of Kosrae, Micronesia: history, status, and taxonomy. „Pacific Science”. 70 (1), ss. 91-127, 2016. doi:10.2984/70.1.8 '.
  16. Ptilinopus hernsheimi у базі Avibase.
  17. Ptilinopus speciosus у базі Avibase.
  18. Species Updates – IOC World Bird List (амер.). Процитовано 18 червня 2021.
  19. Ptilinopus chrysogaster у базі Avibase.
  20. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 322. ISBN 978-1-4081-2501-4.

Джерела
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht, Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
  • Del Hoyo, J., Elliot, A. & Sargatal, J. (Herausgeber) (1997). Handbook of the Birds of the World. Volume 4: Sandgrouse to Cuckoos. Lynx Edicions. ISBN 84-87334-22-9.
  • Simon Bruslund Jensen: Vogelpark Walsrode – Unterschiedliche Haltungsstrategien für verschiedene Fruchttaubenarten, Gefiederte Welt, 132. Jahrgang, 2008, Heft 10, Seite 31f.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.