Українська національна рада (1948—1992)

Українська Національна Рада (УНРада) — законодавчий орган у системі державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, створена влітку1948 в результаті порозуміння українських партій, щоб дати ширшу політичну базу у ході реорганізації Державного центру з А. Лівицьким на чолі як президентом УНР (див. Уряд Української Народної Республіки в екзилі). За мету УНРади визначено консолідацію всіх самостійницьких сил для відновлення незалежної української держави з демократичним устроєм. Уже 1946 до цього прямував короткий час діючий Координаційний Український Комітет, утворений з усіх партій на еміграції за ініціативою канадських українців (місія о. В. Кушніра). Ідея консолідації почала виразніше реалізуватися, коли А. Лівицький створив 1947 підготовну комісію на чолі з Ісаака Мазепою для реорганізації Державного центру й утворення УНРади. Комісія разом з представниками партій опрацювала Тимчасовий закон 10.6.1948 про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки, оголошений головою Директорії. Цим законом утворено УНРаду. У червні 1948 всі партії, за винятком гетьманців, схвалили статут УНРади, який визначив її структуру, форми праці і взаємини з екзильним президентом. Як передпарламент, УНРада була законодавчим органом, вона створювала Виконавчий Орган, державний контроль та обирала президента УНР в екзилі. Між сесіями частину її функцій здійснювала президія УНРади, яка однак не могла змінювати основного закону та обирати президента.

Неофіційним органом уряду УНР був тижневик «Тризуб» у Парижі (1925—1940), відновлений у 1959 році. Засноване Українське Інформаційне Бюро в Мюнхені видавало газету «Мета» (редактор у 1954—1957 роках М. Лівицький), після кожної Сесії Української Національної Ради видавались Матеріали і документи..

Сесії УНРади

За період існування УНРади відбулося десять сесій:[1]

Перша Сесія УНРади 1948
Зразок штемпеля поштової станиці УНРади, видана з нагоди відкриття 1-ї сесії УНРади в Німеччині 1948

Перша Сесія УНРади відбулася 16 липня 1948 у м. (Аугсбург, Баварія. До УНРади надіслали своїх представників:

Друга Сесія УНРади 1949

Друга Сесія УНРади відбулася 23—27 червня 1949 у м. Ляйпгайм, ФРН. В 1950 ОУН(р) С. Бандери вийшла з УНРади і почала боротьбу з нею.

Третя Сесія УНРади 1954

Третя Сесія УНРади відбулася у березні 1954 у Мюнхені. По смерті Андрія Лівицького сесія обрала 2-м президентом УНР в екзилі Степана Витвицького. Починаючи з 3-ї Сесії до УНРади належали такі партії:

Всі вони мали по шість мандатів.

Четверта Сесія УНРади 1957

Четверта Сесія УНРади відбулася в березні 1957 у Мюнхені. Починаючи з 4-ї Сесії, до УНРади увійшли:

ОУН(м) А. Мельника на деякий час (з жовтня 1957 до 1961]) вийшла з УНРади.

П'ята Сесія УНРади 1961

П'ята Сесія УНРади відбулася у листопаді 1961 у Мюнхені.

Шоста Сесія УНРади 1967

Шоста Сесія УНРади відбулася 18—22 березня 1967 у Мюнхені. Сесія по смерті Степана Витвицького (9.10.1965) обрала 3-м Президентом УНР в екзилі Миколу Лівицького.

З 6-ї Сесії до УНРади увійшла Організація українських націоналістів за кордоном (6 мандатів).

Сьома Сесія УНРади 1972

Сьома Сесія УНРади відбулася у грудні 1972 у Лондоні. Внаслідок лондонської сесії виникла криза в УНРаді, її правосильність була заперечена кількома партіями: від УРДП і УНДО допущено на цю сесію відлами партій проти бажання їх центрів.

На 7-й Сесії був створений Громадський сектор, який мав в УНРаді репрезентувати непартійних. Після чого було проведено вибори до Громадського сектора 15 делеґатів.

Восьма Сесія УНРади 1979

Восьма Сесія УНРади відбулася у червні 1979 у Мюнхені. Криза поглибилася на цій останній сесії, у якій брали участь так само призначені особисто президентом УНР делеґати.

Дев'ята Сесія УНРади 1979

Дев'ята Сесія УНРади відбулася 14—15 липня 1979 у Торонті, Канада.

Десята Сесія УНРади 1989

Десята Сесія УНРади відбулася 17—19 червня 1989 у Бавнд-Брук, США.

Надзвичайна Сесія УНРади 1992

Надзвичайна Сесія УНРади 14—15 березня 1992 схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

Виконавчі органи

Головами президії УНРади були Б. Іваницький, І. Багряний, О. Бойдуник, Я. Маковецький, Спиридон Довгаль, (Петро Белей, Іван Кедрин-Рудницький — виконуючі обов'язки гол.), В. Біляїв.

Виконавчий Орган очолювали: І. Мазепа, С. Баран, С. Созонтів, М. Лівицький, А. Фіґоль, С. Довгаль, В. Федорончук, Т. Леонтій, Я. Рудницький. Склад Виконавчого Органу зазвичай був коаліційний з партій, що входили до УНРади.

З ініціативи Виконавчого Органу УНРади створено 1953 Ліґу визволення Народів СРСР (т. зв. Паризький Блок). Інформаційну службу виконували бюлетені Українського Інформаційного Бюра.

Напівофіційним виданням президента УНР в екзилі й УНРади з 1972 стала газ. «Мета». Фінансові засоби для діяльності УНРади і державного центру в екзилі збираються серед української еміграції, головним чином його збирають через мережу Товариств прихильників УНР, які існують в більших осередках на Заході і, крім збирання фондів, популяризують ідею відновлення української держави.

У квітні 1978 М. Лівицький розпустив УНРаду і односторонньо видав новий закон про її реорганізацію, включивши до неї половину ним призначених членів. На знак протесту проти цього рішення частина партій і діячів вийшла з УНРади і державного центру й створила у 1979 Раду прихильників УНР, що її очолювали І. Кедрин-Рудницький, пізніше Маруся Бек.

Надзвичайна Сесія УНРади, яка проходила 14—15 березня 1992, схвалила постанови, відповідно до яких 24 серпня 1992 р. у Маріїнському палаці відбулася передача грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.[1]

Див. також

Примітки
  1. УНР XX століття

Посилання

Література
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • УНРада. Документи, матеріали, статті, інформації. Лондон 1949;
  • УНРада. Меморіали, постанови, комунікати. ч. 3. Мюнхен 1950;
  • Третя сесія УНРади. Матеріали і документи. Мюнхен 1954;
  • Четверта сесія УНРади. Матеріали і документи. На чужині. 1957;
  • П'ята сесія УНРади. Матеріали і документи. На чужині 1962;
  • Бойдуник О. Консолідація (в кн. На переломі). Париж 1967;
  • Документи і матеріали до сучасної ситуації в УНРади. Мюнхен 1969;
  • Воскобійник М. «Умертвлений Держ. Центру УНР» / «Укр. Вісті», жовтень 1979.
  • Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. Статті і матеріяли . Філядельфія-Київ-Вашинґтон 1993.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.