Українське Народознавство (видавництво)

1994 року видавництво підготувало й видало книгу Володимира Качкана «Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного», в якій уперше в Україні для відтворення історії, сучасного стану й мистецьких досягнень славетного гончарного осередку широко використано епістолярну спадщину та спогади гончарів.

1998 року в тісній співпраці з доктором мистецтвознавства, професором Юрієм Лащуком (Львів) народилася книга «Покутська кераміка», в якій досліджено три яскраві осередки цього регіону: Коломию, Пистинь та Косів.

1999 року уперше в Європі було опубліковано біобібліографічний словник гончарів регіональної групи гончарних осередків, що знаходяться побіля Опішного, який узагальнив відомості про 229 майстрів 1850х років – кінця ХХ століття, – «Словник гончарів Глинського, Малих Будищ, Старих Млинів, Хижняківки» Віктора Міщанина. Ця праця й тепер залишається єдиною подібною в галузі народного мистецтва. Книга отримала почесну нагороду VI Форуму видавців у Львові – шкіряну грамоту.

1999 року видавництво підготувало унікальну колективну історико-етнографічну монографію у двох книгах «Українці» за науковою редакцією доктора історичних наук Анатолія Пономарьова, яка й донині залишається цінним джерелом знань про український народ, минувшину й сьогодення його традиційно-побутової культури. Двотомник відродив випуск «Українців» 1960 років, який було надруковано, але тираж заборонено цензурою і знищено. «Звільнення з-під 40-річного арешту» - такі були заголовки багатьох газетних статей на цю тему. 1999-2001 року відбулися численні презентації за участі представників міністерства культури і мистецтв України, в тому числі міністра Юрія Богуцького, Кабінету Міністрів України, Інституту літератури Національної академії наук України, Полтавської обласної державної адміністрації, управління культури Полтавської облдержадміністрації, науковців, мистецтвознавців, письменників, авторів статей. Представлення «Українців» відбулися в «Українському домі» (Київ, листопад, 1999), Державному комітеті інформаційної політики (Київ, листопад, 2000), «Будинку письменників» Національної спілки письменників України (Київ, лютий 2001) та в інших містах.

2000 року у видавництві «Українське Народознавство» уперше в Україні полтавець Ігор Пошивайло опублікував фундаментальну монографію про світове гончарство як полісемантичний комплекс культурних знаків «Феноменологія гончарства: семіотико-етнологічні аспекти». Книга стала одним із вершинних досягнень не лише вітчизняної, а й світової керамологічної думки. Це видання отримало нагороду VII Форуму видавців у Львові: шкіряну грамоту та скляного равлика – символ львівських книжкових виставок.

З-поміж новітніх наукових праць були піонерські монографії співробітників Інституту, підготовлені в рамках відомчого проекту Національної академії наук України «Гончарство України ХХ – початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи». Зокрема, книгою доктора філософських науку Леоніда Сморжа «Гончарівна (одержима керамікою)» Інститут започаткував книжкову серію «Славетні гончарі України» і водночас керамологічне п’ятикнижжя, присвячене життєвому й творчому шляхові видатної української гончарки, заслуженого майстра народної творчості України Олександри Селюченко (1921–1987).

Монографія молодшого наукового співробітника Віктора Міщанина «Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ – ХХ століття)» (2005), підготовлена за фінансової підтримки Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України, є першою в українській керамології фундаментальною працею про історичну долю та етнічні особливості гончаротворення окремо взятої групи майстрів малих осередків українського гончарства. Дослідження завершило піонерський науковий проект Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному та Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, присвячений фундаментальному вивченню локальної групи гончарних осередків.

2007-2008 року видавництво «УН» підготувало серію унікальних керамологічних праць:

• 2007 року вперше в Україні Анатолій Щербань опублікував керамологічну монографію «Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII – початку III століття до н.е. (за глиняними виробами)», яка є першим в Україні монографічним дослідженням палеокераміки як історичного джерела для вивчення давніх господарських занять.
• 2007 року вперше в Україні Олесь Пошивайло опублікував керамологічну монографію «Українська академічна керамологія XXI сторіччя», яка є першим в Україні дослідженням про теорію української керамології.
• 2008 року в Опішному вперше в Україні опубліковано «Короткий довідник сучасних українських керамологів».
• 2008 року опішненці Олесь Пошивайло і Людмила Овчаренко опублікували перше в Україні керамологічне монографічне дослідження про функціонування гончарної школи в одному окремо взятому гончарному осередку – епохальне трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу», що започаткувало академічну керамологічну серію видань «Гончарні школи України». Продовженням серії стали книги Людмили Овчаренко: «Гончарство Макарового Яру (друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття)» (2011); «Кам’янець-Подільський осередок гончарної освіти в Україні (1905–1933)» (2015).
• 2008 року полтавка Оксана Коваленко опублікувала перше в Україні керамологічне монографічне дослідження про глиняні люльки: «Глиняні люльки XVII–XVIII століть (за матеріалами Полтавщини)».

Насиченими на різноманітні події, зустрічі, дослідження, презентації були й наступні 2009-2010 роки – час підготовки до друку унікального альбому присвяченого найбільшій і найкоштовнішій у світі колекції глиняних мальованих мисок, виготовлених гончарями всесвітньо відомої столиці українського гончарства – містечка Опішного з приміськими селами - альбом «Опішнянська мальована миска другої половини ХІХ – початку ХХ століття (у зібранні Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі)» - який є першою в історії Української Держави фундаментальною публікацією українських культурних цінностей, що зберігаються в музеях Російської Федерації. Представлені в ньому твори постають вершинним явищем української мальованої кераміки другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Більшість із них опубліковано вперше. Видання започаткувало довготривалий Національний науково-видавничий проект «Гончарна спадщина України XVII–XX століть» у 70 книгах. Його метою є наукове вивчення, введення в науковий обіг і популяризація досягнень українського гончарства, інтеграція гончарної спадщини України в світовий культурний процес. 2010 року відбулися численні презентації даного альбому за участі державних діячів, науковців, мистецтвознавців, української діаспори Санкт-Петербурга та Москви, в Російському етнографічному музеї в Санкт-Петербурзі, Українському культурному центрі в Москві, а також презентації під час книжкових форумів, що проходили в Україні.  Наразі йде підготовка нового унікального альбому даного проекту під назвою «Скульптурне бароко Остапа Ночовника».

У рамках відомчих наукових проектів Національної академії наук України – «Гончарство України ХХ – початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи» та «Гончарство України як джерело історичних реконструкцій (від найдавніших часів до ХІХ століття)» завершено підготовку і видання фундаментальних наукових праць, рекомендованих Ученою радою до друку. Серед них книги академічної серії видань «Українські керамологічні студії»:

• кандидата історичних наук Олега Белька: «Діяльність органів земського самоврядування з розвитку й популяризації гончарного промислу Полтавщини (1876–1919)» (2017);
• кандидата історичних наук Анатолія Гейка: «Гончарство населення скіфського часу Дніпровського Лісостепового Лівобережжя» (2011); «Ремонт глиняного посуду: історія, традиції, звичаї» (2013); «Гра «Крем’яхи» як джерело наукових студій» (2015);
• кандидата історичних наук Вікторії Котенко: «Історія української археологічної керамології (1918–1953)» (2018);
• кандидата історичних наук Людмили Меткої: «Гончарство Слобідської України в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття» (2011); «Глина й глиняний посуд в українській народній медицині (ХІХ – початок ХХІ століття)» ( 2014);
• кандидата історичних наук Віктора Міщанина: «Репресивні заходи радянського тоталітарного режиму в галузі традиційного гончарства України (1930-ті – 1950-ті роки)» (2013);
• кандидата історичних наук Людмили Овчаренко: «Гончарство Макарового Яру (друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття)» (2011); «Кам’янець-Подільський осередок гончарної освіти в Україні (1905–1933)» (2015), «Гончарне шкільництво як визначальний фактор творчого розвитку українського традиційного гончарства» (2018);
• кандидата історичних наук Марії Пошивайло: «Гончарний код українського фольклору (семіотика, образність, атрибутика, текстологія)»  (2015);
• кандидата історичних наук Юрія Пуголовка: «Будівельна справа літописних сіверян» (2016), «Історія української археологічної керамології (1991–2016)» (2018);
• доктора історичних наук Костянтина Рахна: «Перунове полум‘я. Міфологія та обрядовість слов‘янських гончарів» (2012); «Свистопляска і Ренкавка. Глиняні вироби в традиційно-побутовій культурі як джерело формування національної ідентичності слов’янських народів» (2013);
• кандидата історичних наук Анатолія Щербаня: «Декор глиняних виробів Лівобережної України від неоліту до середньовіччя» (2011).

2017 року виданням книги "Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)" доктора філософських наук, колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа було започатковано академічну серію видань "Українська керамологічна мемуаристика". Цього ж року було опубліковано книгу, що порушує питання реставрації кераміки, – монографію Тетяни Краснової «Дослідження, реставрація і зберігання музейної кераміки».

Також видавництво «Українське Народознавство» готує до друку альбоми-каталоги Національних виставок-конкурсів художньої кераміки, фотоконкурсів. Серед них альбоми:

• Першої, Другої, Третьої Національних виставок-конкурсів художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!»;
• Першого та Другого Національних фотоконкурсів у Опішному «Гончарні ВІЗІЇ країни».

Ідея журналу все-таки втілилася в життя, але в іншому форматі. Перший номер першого в Україні «Українського керамологічного журналу» було публічно презентовано 2 серпня 2001 року. У передньому слові до нього зазначалося, що «першочерговим завданням «Українського керамологічного журналу» буде інформування громадськості про новітні досягнення українських учених-керамологів, мистців, виробничників у галузі кераміки, популяризація гончарської спадщини українців, підтримка пріоритетних напрямків розвитку сучасної технічної кераміки. Вивчення генезису гончарства, історії формування самобутніх гончарських центрів і притаманних їм художньо-стильових систем; мистецтвознавчий аналіз творів народних майстрів-гончарів і художників-керамістів; дослідження звичаєвості, обрядовості мистців; особливості технологічних процесів і таємниці професійної майстерності; події в Україні і в світі, пов’язані з гончарством, керамікою, стануть предметом висвітлення на сторінках нашого, українського керамологічного журналу». У першому номері також було опубліковано Наказ Президента України про надання Музею статусу Національного.

Часопис став важливою ланкою процесу підготовки наукових кадрів керамологів, ефективним мас-медійним засобом донесення до наукової спільноти найважливіших наукових результатів українських керамологів, утвердження сучасних уявлень про завдання керамологічних студій і способи їх вирішення, своєрідною публічною трибуною не лише академічної наукової установи, а й дослідників гончарства всієї України і сусідніх з нею країн, одним із напрямків інтегрування української керамології в міжнародний науковий простір. Часопис пройшов державну реєстрацію, отримав міжнародний ідентифікаційний номер (ISSN), штрих-код; ввійшов до переліку наукових фахових видань ВАК України. Мав регіональні представництва в Києві, Харкові, Львові, а також за межами України (Австралія і Океанія). Упродовж 2001–2005 років побачили світ 12 випусків. На даний час підготовка часопису в такому форматі призупинена. Але в найближчому майбутньому планується відновити випуск журналу.

Основною відмінністю іншого друкованого органу Інституту керамології – та Національного музею-заповідника – національного наукового щорічника «Українська керамологія», що видається з 2001 року – є опублікування великих за обсягом статей з керамологічної проблематики, матеріалів наукових конференцій та архівних ілюстративних матеріалів, зібраних корифеями української керамології. Щорічник пройшов державну реєстрацію, отримав міжнародний ідентифікаційний номер (ISSN), штрих-код; ввійшов до переліку наукових фахових видань ВАК України. Впродовж 2001–2005 років побачили світ дві книги; підготовлено до друку третю книгу, але підготовка збірника в такому форматі була призупинена і з 2011 року збірник виходить в іншій концепції. Кожна книга присвячується певній науковій конференції, організаторами яких є Національний музей-заповідник та Інститут керамології.

Ще 1989 року щойно заснований Музей гончарства в Опішному одним із своїх першочергових завдань визначив «формування книгозбірні з питань гончарства, складання бібліографічних покажчиків з питань функціонування гончарного промислу». Орієнтиром для музею-заповідника стали поважні чужоземні керамологічні бібліографічні видання. У європейських країнах, при найбільших керамологічних центрах (науково-дослідні установи, музеї) сформовано великі зібрання літератури з різноманітних проблем гончарства, наприклад, при Міжнародній академії кераміки і Музеї Аріана в Женеві (Швейцарія), Міжнародному музеї кераміки у Фаенце (Італія), Нідерландському музеї кераміки в Левардені (Нідерланди). Тамтешні бібліотеки видають щорічні покажчики нових надходжень, що дозволяють легко орієнтуватися в світових тенденціях творення та вивчення кераміки.

Отож, ще один друкований орган Інституту керамології та Національного музею-заповідника, а саме – перший і єдиний в Україні національний науковий щорічник «Бібліографія українського гончарства» – нині постає унікальним бібліографічним явищем в українських гуманітарних науках. Видається він з 2000 року; пройшов державну реєстрацію, отримав міжнародний ідентифікаційний номер (ISSN), штрих-код; розповсюджується вроздріб і у формі книгообміну. Досі побачили світ 10 випусків;. У кожному з них співробітники Керамологічної бібліотеки України Інституту керамології та Гончарської книгозбірні України Національного музею-заповідника щорічно анотують від 500 до 1 тисячі публікацій в Україні з різноманітних проблем українського гончарства, кераміки, керамології.

Водночас із виданням керамологічних праць, видавництво «Українське Народознавство» не відмовлялося й від підготовки народознавчих праць.

Зокрема, у серії «Полтавська родина» побачили світ книги славетного полтавського літературознавця Петра Ротача «Іван Котляревський у листуванні» (1994) та «Грудочка любимої землі: Василь Симоненко і Полтавщина» (1995).

У серії «Українські етнологічні студії» побачила світ монографія доктора історичних наук Олександра Курочкіна «Українські новорічні обряди «Коза» і «Маланка» (1995).