Філадельфія (Декаполіс)

У 330-х роках до н. е. разом з усією Перською імперією Александр Македонський завоював і колишню столицю невеликої семітської держави Аммон — місто Раббат-Аммон. Після смерті Александра його полководці розділили державу, при цьому Зайордання відійшло до царства єгипетських Птолемеїв. У середині 3 століття до н. е. другий правитель цієї династії Птолемей Філадельф (помер у 246 році до н. е.) перезаснував Раббат-Аммон під назвою Філадельфія. Точна дата цієї події невідома, проте один з чиновників Птолемея ІІ, який відвідав місто у 259/258 році до н. е., ще іменує його в своєму листуванні старою назвою.[1] В подальшому мешканці міста висували претензії на заснування Філадельфії самим Александром Македонським, проте які-небудь підтвердження цього відсутні.[2]

Можливо відзначити, що елліністичні правителі широко використовували практику перезаснування східних міст під новими назвами. Багато з них дійсно перетворились на грецькі осередки, проте інші могли залишатись осадженими переважно негрецьким населенням. Саме таке припускають по відношенню до Філадельфії, котра продовжувала бути семітським поселенням, хоч і підпалим під вплив еллінської культури. Греко-римський географ Страбон, який писав свою книгу на рубежі нової ери, характеризував філадельфійців як суміш єгипетських, арабських та фінікійських племен.

Північно-західне завершення фортечних стін

За кілька десятиліть після (пере)заснування із Філадельфією виявився пов'язаним епізод конфлікту Селевкідів (столиці останніх розташовувались в сусідній із Зайорданням Сирії) та Птолемеїв, відомого як 4-та Сирійська війна. У 218 році до н. е. сюди зібралось чимало єгипетських загонів, котрі рятувались від селевкідської армії Антіоха ІІІ, яка вторглась до Палестини. Єгиптяни здійснювали напади на землі союзних Антіоху арабів, про що й доповіли сирійському царю. Останній виступив на Філадельфію та після непростої облоги змусив її капітулювати. Оповідь про цю облогу дійшла до нас завдяки давньогрецькому історику Полібію, який жив у середині наступного, 2-го століття до н. е. та все ще за звичкою використовував назву Раббат-Амман, що додатково свідчить про відсутність у місті значної грецької колонізації.

Втім, вже наступного року після поразки у битві при Рафії Антіох ІІІ втратив свої завоювання у Палестині. Йому довелось чекати ще два десятиліття, допоки у 200 році до н. е. перемога в битві при Паніоні (5-та Сирійська війна) нарешті віддала у руки Селевкідів так довго бажані ними території (і Філадельфію в тому числі).

Менш ніж за десять років після звитяжної війни з Єгиптом новий володар Філадельфії Антіох ІІІ зазнав нищівної поразки від римлян, що знаменувало початок занепаду царства Селевкідів. У середині того ж 2 ст. до н. е. ця держава заслабла достатньо, щоб з-під її контролю звільнилась Юдея. Остання вирізнялась серед оточуючих язичницьких народів своєю релігійною концепцією єдинобожжя, що створювало потужну перешкоду для співіснування з еліністичними містами. Втім, до кінця століття юдейська держава Хасмонеїв була зайнята боротьбою на захід від Йордану, за виключенням захоплення фортеці Мадаба, розташованої у трьох десятках кілометрів на південний захід від Філадельфії, на межі з юдейскою Переєю. Це завоювання у 128 (за іншими даними — 110[3]) році до н. е. здійснив Іоханан Гіркан. При цьому з оповіді Йосипа Флавія нам також відомо, що в той період Філадельфією правив тиран Зенон на прізвисько Котіл, до якого у 135 році втік Птолемей-бен-Хавуву — правитель Єрихону, одночасно зять та вбивця Симона Гіркана, батька Іоханана.

Карта Зайордання та Палестини із вказаним розташуванням Філадельфії, Гераси, Пелли, Скіфополя та річки Яббок, які згадуються у статті

Зате у першій чверті наступного століття Зайордання перетворилось на один з головних фронтів війни, котру продовжив син Іоханана Александр Яннай. Першим пов'язаним з Філадельфією епізодом бойових дій стала облога фортеці Амафунт, розташованої на східному березі Йордану між устям Яббоку на півдні та ще одним важливим елліністичним містом Пелла на півночі. Після того як Яннай оволодів фортецею та захопив розміщену тут скарбницю філадельфійського тирана Теодора, сина Зенона, його спіткала невдача — Теодор несподівано напав на юдейську армію, завдав їй великих втрат та розграбував обоз.

Втім, Александр в своїй війні багаторазово терпів поразки (за виключенням епізоду під Амафунтом, всі вони були завдані арміями сусідніх царів), проте не полишав своєї боротьби з елліністичними містами. Зокрема, після успішного походу проти моавітян (регіон на схід від Мертвого моря) він повернувся до Амафунту та зруйнував його, причому на цей раз Теодор не протидіяв.

Через певний час Яннай обложив ще одну скарбницю Теодора у Ессі (Себонітіс, Хешбон), розташованій за 9 км на північ від Мадаби. Спершу він організував облогу, оточивши фортецю потрійним кільцем осадних споруд, а потім оволодів нею.

З урахуванням втрати укріплень, а також падіння цілого ряду інших елліністичних міст Зайордання, становище Філадельфії ставало все більш загрозливим, проте у 76 році до н. е. під час облоги фортеці Рагаба, розташованої на північний захід від Філадельфії у землях Гераси (відомий своїми вражаючими руїнами сучасний Джераш), Яннай помер. Хоча його жінка довела ту облогу до кінця, проте наступники Александра захопились внутрішньою боротьбою, так що у підсумку Філадельфія стала одним з небагатьох елліністичних міста на території сучасних Ізраїлю та Йорданії, котрі не були підкорені Хасмонеями (а якщо звістки про захоплення Яннаєм Гераси правдиві — то одним з двох поряд із приморським Акко).

У 64 році до н. е. в Палестину прибуло римське військо, котре не стало відроджувати державу Селевкідів, незадовго до того захоплену ворогом римлян вірменським царем Тиграном. Римський провідник Помпей організував найпівденніший регіон нової провінції Сирія у вигляді Десятимістя (Декаполісу), в якому Філадельфія у свою чергу була найпівденнішим містом. Також Помпей наказав зруйнувати «гнізда розбійників та скарбниці тиранів», серед яких були «ті, що коло Філадельфії» (більш конкретних деталей це повідомлення Страбона не містить). Зазначені події знайшли своє відбиття у запровадженні в місті нової ери, відлік якої вівся з моменту переходу під владу та опікування римлян.

З урахуванням не вельми вдалого походу залишеного у Сирії легата Скавра на столицю арабського набатейського царства Петру (62 рік до н. е.), у східному прийорданні певний період спостерігався суттєвий вплив набатеїв. Так, коли у 31 році до н. е. юдейський правитель Ірод Великий провадив свою другу кампанію проти арабського царя Маліха І, бойові дії розгорнулись неподалік від Філадельфії (та завершились повною перемогою Ірода, котрий таким чином відомстив за свою нещодавню поразку під Канатою).

Можливо відзначити, що всі наведені вище відомості про зіткнення філадельфійців та юдеїв надійшли до нас завдяки творам Йосипа Флавія. Він же повідомляє про ще два епізоди, які відносяться вже до 1 століття нашої ери. Так, у середині 40-х років прокуратор Куспій Фад зайнявся розслідуванням спровокованих територіальною суперечкою зіткнень між Філадельфією та юдеями Переї. Останні взялись до зброї та встигли перебити чимало філадельфійців, допоки розлючений самоуправством Фад не наказав схопити їх провідників. А на початку Першої Юдейської війни 66-73 років повсталі організували спустошливі напади на землі сусідніх міст, серед яких була і Філадельфія.

Розквіт римської імперії, який тривав до середини 3 ст. н. е., вкрай позитивно відбився на Зайорданні. Розташовані тут міста отримували зиск від караванної торгівлі зі сходом, масштаби якої визначались попитом з боку багатої держави, що охопила та замирила все Середземномор'я. Товари надходили до Філадельфії з півдня зі сторони Петри, після чого могли спрямовуватись у двох напрямках — на північний захід через Герасу та Пеллу до розташованої на узбережжі Птолемаїди (Акко), або на північний схід до Босри і далі у Сирію. Після анексії Траяном Набатейського царства від Акабської затоки проклали дорогу Via Traiana Nova, котра прямувала через Петру та Філадельфію до Босри. Тоді ж Філадельфію вилучили зі складу Сирії та передали у новостворену провінцію Аравія.

Починаючи з правління імператора Веспасіана та до часів Елагабала Філадельфія друкувала монети. На їх реверсі зображували Геракла (найбільш шанований у місті бог, якого ототожнювали із фінікійським Мелькартом), а також Афіну, Тіхе, Деметру, Астерію, Ніку та Диоскурів.[4]

В 390 році н. е. відбулась ще одна реформа адміністративного устрою, за якою Філадельфія опинилась у складі провінції Палестина Секунда (Палестина ІІ) зі столицею на західному березі Йордану в Скіфополісі. На той час Філадельфія вже більш ніж півстоліття була центром християнської єпархії. Першим відомим нам філадельфійським єпископіом був Кирій, учасник Нікейського (325) та Антиохійського (341) соборів. Наступного століття єпископ Євлогій брав участь у Халкедонському соборі (451).

З різних джерел нам відомі ще кілька предстоятелів філадельфійської єпархії, три з яких діяли вже під владою мусульманських правителів, котрі володіли містом із 636 року.[5] При цьому з настанням арабської епохи в Зайорданні саму Філадельфію переменували на Амман, що означало повернення до старої (хоча й урізаної) семітської назви.