Хочин

Польською мовою згадується як Chocin,[4] російською — як Хочинъ.[5]

Село розташоване на півночі Сарненського району, за 32 км від м. Дубровиця та 34 км від автошляху Н25. Відстань до залізничної станції Удрицьк становить 5 км.^{[джерело?]}

Сусідні населені пункти:^{[джерело?]}

	Бродець	Удрицьк	Бухличі
	Висоцьк	𝒩	Переброди
		𝒲    'Хочин'    ℰ
		𝒮
	Лугове	Миляч	Жадень

Хочин на мапах

Хочин[ком. 1] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Перша згадка про село Хочин була за часів цариці Катерини ІІ — вона передала у володіння цю землю Фонци-Умці Туркмінстанському, який пізніше у 19ст. став продавати її заможним переселенцям з Білорусі, Чернігівської області, Київської та Полтавської областей. Земля була захаращена — кругом були ліси, болота і торфовища. Але 20 родин переселенців побудували собі оселі, почали займатися землеробством, розводили худобу, вирощували та продавали ячмінь, платили податки. Династії прізвищ цих родів ще й до цього часу залишились і проживають в селі Хочин. Збереглись записи, що 1903 року у селі Хочин проживали сім'ї Доскачів, Матвієвичів, Лавренюків, Петренків, Вовкодавів, Костючків, Поляків, Боричевських, Пешків, Гембицьких, Протосавицьких, Кисілів, Колбів, Покоєвців, Лозицьких, Денищичів. Їхні пращури будували свої оселі в урочищах, де купували собі землю. Пізніше вони стали поселятись в селі, а урочища й до цього часу мають свої колишні назви: Рожкове, Соломініне, Ковбине, Кузкове, Доскоцьких, Перепелицеве, Поросне, Вовкодавове. Існує думка, що назва села Хочин походить від дієслова «хотіти, хочеться, хочеш» тому, що люди хотіли жити, працювати на цій землі.^{[джерело?]}

1855 року село згадується в документах як частина Волинської губернії.^{[джерело?]}

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році хутір Хочин входило до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[5] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[7][8]

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[9] У 1921 році село входило до складу гміни Висоцьк Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[4] 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту.[10] У 1935 році хутір Хочин разом із селом Жадень та хуторами Хочин Миляцький, Баранець та Висока Заросля належало до громади Жадень гміни Висоцьк Поліського воєводства.[11]

Після вересневих подій 1939 року в с. Удрицьк, Смородськ, Хочин створили органи радянської влади, селянські комітети. В грудні 1940 року було створено Хочинську сільську раду, були відкриті початкова школа, сільський клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, магазин.^{[джерело?]}

У липні — серпні 1941 року житель с. Хочин Олексій Ососкало, буквально в перші дні війни створив підпільну організацію в складі 16 чоловік, яка пізніше стане однією з баз партизанського загону, яку очолив навесні 1942 року висоцький дільничний міліціонер М. Й. Мисюра. Згодом цей загін розростається в один з перших великих загонів на Рівненщині — загін ім. Ворошилова. Через село пройшли бойові дороги партизанського з'єднання Сабурова. Багато односельців полягли в боях: Олексій Вовкодав, Петро Лічинський, Михайло Заїка, Андрій Протосавицький та інші. В числі розстріляних німцями жителів Хочина були цілі сім'і — Твардовських Івана і Якова, Козакових, Заїки.^{[джерело?]}

У січні 1944 року Дубровиччина була визволена від окупантів військами 397-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Велику допомогу червоноармійцям надали партизани з'єднань Сабурова, Бегми, Брянського, Федорова, Ковпака. 13 січня 1944 року село було звільнено від німецьких військ.^{[джерело?]}

У 1947 році село Хочин підпорядковувалося Хочинській сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.[12]

1947 року в селах Хочин, Удрицьк, Смородськ утворюються колгоспи «Нове життя» та «імені Сталіна». В колгоспі була скотарська ферма, яка налічувала до 200 голів худоби, тракторна бригада та ланка. В 1950 році з метою економічного зміцнення артілі до колгоспу ім. Сталіна приєднується колгосп «Нове життя». В 1960 році приєднався колгосп «Перемога». Об'єднаний колгосп одержав назву «Радянська Україна».^{[джерело?]}

За селом Хочин, де зараз є місток, протікала річка Чаква. Наприкінці 60-х і на початку 70-х років 20 ст.село потрапляє в зону дії меліоративних робіт: вирубували ліси, осушували болота, копали канави до річки Чаква. Меліорація проходила від села Хочин і до Переброд. Через меліоративні роботи річка обміліла, утворились невеликі озера — Мостне, Дульське, Рожкове. В Хочині була встановлена насосна станція. Сьогодні меліоративна система працює лише природним шляхом: насосної станції вже немає, відсутній належний догляд за меліоративними канавами.^{[джерело?]}

Після війни село було повністю відбудоване. 1976 року було прокладено шосейну дорогу. Почала функціонує початкова школа, в якій працювали Кобель Галина Василівна, Леоновець Тетяна Володимирівна, Дворрак Тетяна Василівна. Після встановлення шосейного сполучення з Удрицьком дітей в школі поменшало, тому школа була закрита, а школярів колгоспним автобусом почали відвозити до Удрицька.^{[джерело?]}

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[13] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 2][15] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 1,42 Кі/км² (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), молока — 4,74 мКі/л (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), картоплі — 0,61 мКі/кг (¹³⁷Cs + ¹³⁴Cs), сумарна доза опромінення — 142 мбер, з якої: зовнішнього — 18 мбер, загальна від радіонуклідів — 124 мбер (з них Cs — 113 мбер).[16]

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 102 особи.[1]

Станом на 1906 рік на хуторі Хочин було 3 дворів та мешкала 21 особа.[5]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 41 будинок та 289 мешканців, з них: 141 чоловік та 148 жінок; 282 православні, 4 юдеї та 3 римо-католики; 272 українці (русини), 12 поляків та 5 євреїв.[4]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 163 особи, з яких 95 чоловіків та 68 жінок.[17] На кінець 1993 року в селі мешкало 145 жителів, з них 29 — дітей.[16]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 133 особи.[18] 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.[20]

У селі працює Хочинський сільський клуб на 70 місць.[25]

Туристичним об'єктом в с. Хочин є агросадиба Денищича Миколи Даниловича. Тут туристів зустрінуть господарі, покажуть типову поліську хату середини XX ст. з її облаштунками, розкажуть історію поселення, почастують медом. Для невеликої групи мандрівників агросадиба надає місце для проживання (2 кімнати в одноповерховому цегляному будинку, телефон, криниця). У залежності від пори року може бути споряджена риболовля, похід за грибами, ягодами, полювання, робота на пасіці та в саду.^{[джерело?]}

У селі діє фельдшерсько-акушерський пункт.^{[джерело?]}

• 
  Автобусна зупинка
• 
  В'їзд в село зі сторони села Удрицьк
• 
  Дуб при в'їзді в село
• 
  Хрест на центральній вулиці села
• 
  В'їзд у село зі сторони села Жадень
• 
  Сільський будинок
• 
  Сільський будинок
• 
  Сільська вулиця
• 
  Хест на роздоріжжі

• с. Хочин // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Список населених пунктів України, Рівненська область. Хочин (карта).
• wikimapia Хочин
• Історична довідка про село Хочин матеріал сайту Миляцької об'єднаної територіальної громади.