Церковнослов'янська мова

Церковнослов'я́нська мо́ва (Црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ) — південнослов'янська мертва писемно-літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський (київський), болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський. Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть.

Церковнослов'янська мова
Црькъвьнословѣньскъ ѩʐꙑкъ,
црькъвьнословѣньскꙑ славєнскій ѧʐꙑкъ
Поширена в  Росія,  Україна,  Білорусь,  Сербія,  Болгарія
Носії мертва мова
Писемність глаголиця і кирилиця
Класифікація

Індоєвропейська

Балтослов'янська
Слов'янська
Південно-слов'янська
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1 cu
ISO 639-2 chu
ISO 639-3 chu

Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Оригінальні твори, написані церковнослов'янською мовою, поділялися на три стилі: високий, середній і «низький». Високий був класичним церковнослов'янським, середній церковнослов'янським з багатьма місцевими вкрапленнями, «низький» — русько-український (в Україні) з церковнослов'янськими вкрапленнями[1].

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих в інших частинах світу.

Вплив на живі мови

Церковнослов'янська мова справила великий вплив на літературні слов'янські мови, зокрема, народів православної культури (білоруську, болгарську, македонську, російську, сербську, українську). У порівнянні з російською, в українській мові значно менше запозичень із церковнослов'янської, але вони становлять значний обсяг обрядово-релігійної, а також поетично-урочистої лексики. Російську літературну мову було створено на основі церковнослов'янської мови, слова церковнослов'янського походження в російській літературній мові складають більше половини всього словникового запасу.[2][3][4][5][6][7]

Українська редакція (київський ізвод) церковнослов'янської мови розвивалася разом з розвитком живої української мови, яка взаємодіяла з церковнослов'янською мовою. Окремі характерні риси її відбиваються вже в другій половині X ст. — кінці XI ст.[8][9][10][11][12][13][14]

Церковнослов'янська мова в РПЦ та РПЦвУ

Росія активно пропагує ще один міф, що церковнослов'янська мова, яку створив Кирило і Мефодій ще у IX сторіччі є в церковному вжитку РПЦ і РПЦвУ. «Церковнослов'янська мова, якою моляться в російських церквах, дуже мало має спільного з Кирилом і Мефодієм. Це є вихолощена, відредагована і уніфікована в московських канцеляріях мова кінця XVII — початку XVIII сторіччя. Це та редакція церковнослов'янської, яку Петро І у свій час дозволив», — зауважив історик Василь Кметь.[15]

Див. також

Примітки
  1. Русанівський В. М. Історія української літературної мови. Підручник. — К.: АртЕк, 2001. — С. — 392 с. ISBN 966-505-041-9
  2. В. К. Журавлев. Церковнославянский язык в современной русской национальной школе // Русский язык и русский характер / В. К. Журавлев. — М. : Моск. Патриархат. Отд. религиоз. образования и катехизации. Лицей духов. культуры, 2002. — 255 с.(рос.)
  3. Унбегаун Б. Русский литературный язык: проблемы и задачи его изучения. с. 329—333.(рос.)
  4. Трубецкой Н. С. Общеславянский элемент в русской культуре(рос.)
  5. Б. М. Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.(рос.)
  6. Л. Г. Панин К 170-летию со дня кончины А. С. Пушкина(рос.)
  7. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка](рос.)
  8. Німчук В. Церковнослов'янська  мова /  В. Німчук // Українська мова. Енциклопедія. — 2-є випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 783.
  9. Огієнко Іван. Старо-слов’янська мова української редакції / Іван Іванович Огієнко // Памятки старо-словянської мови Х-ХІ віків. — Варшава: Друкарня Синодальна, 1929. — С. 103—188.
  10. Півторак Г. П. Мовна ситуація в Київській Русі / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К., 2001 (2-ге вид., доп. — К., 2004)
  11. Куземська Ганна. Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов'янських текстів. Вид. 2-ге, доопрацьоване i значно доповнене. — К.: КЖД «Софiя», 2012. — 112 с.
  12. Василь Німчук. Хрестоматія з історії української мови Х — ХІІІ ст. / НАН України. Інститут української мови. — Житомир: Полісся, 2015. — 352 с. — (Назва обкладинки: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.)
  13. Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини XI-XVIII в.в. — Київ: вид. «Друкар», 1922. — 182 с.
  14. Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIIІ стол.).— Прага: Сіяч, 1932. — 494 c.
  15. Московія нав'язувала "великорусский язык": російська влада намагається знищити українську мову. 24 Канал (укр.). Процитовано 9 липня 2021.

Джерела

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.