Чемпіонат світу з футболу 1974 (кваліфікаційний раунд, плей-оф КОНМЕБОЛ — УЄФА)

Радянська команда потрапила до Групи 9 європейського відбору, єдиної, переможець якої отримував не пряму путівку до фінальної частини чемпіонату світу, а лишень місце у міжконтинентальному плей-оф.

Радянські футболісти розпочали змагання поразкою 0:1 у виїздній грі проти збірної Франції, проте згодом двічі поспіль взяли гору над командою Ірландії та з рахунком 2:0 удома здолали французів, що дозволило їм фінішувати на чолі відбіркової групи.

Як і у випадку європейського відбору, у відборковому турнірі КОНМЕБОЛ від початку було визначено, що до континентального плей-оф потрапить переможець однієї із груп, а саме третьої. У цій групі чилійцям мали протистояти збірні Перу та Венесуели. Остання знялася зі змагання до його початку, а збірні Чилі і Перу святкували домашні перемоги одна над одною із однаковим рахунком 2:0, тож доля путівки до плей-оф відбору врешті-решт вирішувалася у додатковій грі між ними на нейтральному полі, в якій із рахунком 2:1 гору взяли чилійці.

Плей-оф відбору на ЧС-1974

26 вересня 1973 Перша гра

СРСР	0–0	Чилі
	Протокол

ім. Леніна, Москва Глядачів: 48,891 Арбітр: Армандо Маркес (Бразилія)

СРСР

Чилі

ВР 1 Євген Рудаков ЗХ 2 Реваз Дзодзуашвілі ЗХ 3 Михайло Фоменко ЗХ 4 Євген Ловчев ЗХ 5 Володимир Капличний (к) ПЗ 6 Віктор Кузнецов ПЗ 7 Володимир Мунтян ПЗ 8 Олег Долматов 46' НП 10 Володимир Онищенко НП 9 Аркадій Андріасян 30' НП 11 Олег Блохін Заміни: НП Анатолій Кожем'якін 30' НП Володимир Гуцаєв 46' Головний тренер: Євген Горянський

ВР 1 Хуан Оліварес ЗХ 2 Хуан Мачука ЗХ 5 Еліас Фігероа ЗХ 3 Альберто Кінтано ЗХ 6 Антоніо Аріас ПЗ 12 Франсіско Вальдес (К) ПЗ 10 Гільєрмо Паес ПЗ 8 Хуан Родрігес НП 14 Карлос Касселі НП 16 Серхіо Аумада НП 22 Леонардо Веліс 57' Заміни: НП Хуліо Крісосто 57' Головний тренер: Луїс Аламос

Проведення першої гри плей-оф було під питанням, адже вона вимагала подорожі чилійських футболістів до СРСР. Режим Піночета заборонив громадянам країни залишати її територію, до того ж вважав подорож футбольної команди до свого головного ідеалогічного ворога ризикованою. Утім, врешті-решт було вирішено, що продовження участі у відборі на світову першість має позитивно вплинити на міжнародний імідж країни, фактично зруйнований військовим переворотом. Тож команда отримала дозвіл на гру у Москві за умови відмови учасників делегації від будь-яких заяв і коментарів політичної спрямованості.

По прильоту до Москви делегацію не зустрічали чилійські дипломати, адже після перевороту СРСР не визнав новий уряд і розірвав дипломатичні відносини із Чилі[3].

Сама гра проходила на тлі загальної знервованості, зокрема ширилися чутки, що радянська влада планує заарештувати футбольну делегацію Чилі задля подальшого обміну її на політичних в'язнів, утримуваних режимом Піночета[4].

Результат гри, нульова нічия, став великим розчаруванням для приймаючої сторони, що сподівалася на впевнену перемогу на домашньому полі над суперником, який з огляду на політичну складову протистояння став принциповим[5].

21 листопада 1973

Чилі	2–0 [1]	СРСР
	Протокол

Національний стадіон, Сантьяго Глядачів: 15,000 Арбітр: Еріх Лінемайр (Австрія)

Враховуючи антирадянську налаштованість правлячого режиму в Чилі, Федерація футболу СРСР звернулася до ФІФА з вимогою перенесення матчу-відповіді на нейтральне поле. Чилійська федерація спочатку не заперечувала проти такого сценарію, проте згодом під тиском керівництва країни, для якого принциповим було довести світовій спільноті нормальність ситуації в Чилі після перевороту, почала наполягати на проведенні гри в Сантьяго.

Спеціальна комісія ФІФА відвідала чилійську столицю і провела інспекцію стадіону, на території якого за деякими свідченнями на той час продовжували утримуватися близько 7 тисяч політичних в'язнів, і дала позитивний відгук про можливість проведення гри на ньому. За іншими даним на час інспекції в'язнів було тимчасово вивезено до Атаками[5].

Попри рішення ФІФА радянська сторона наполягала на неможливості подорожі своїх гравців до Чилі, зазначивши у листі до ФІФА, що «з моральних міркувань радянські футболісти не можуть грати на стадіоні у Сантьяго, вкритому кров'ю чилійських патріотів»[3][6]. Це рішення було підтримано іншими країнами «східного блоку», зокрема збірна НДР, що вже кваліфікувалася до участі у чемпіонаті світу 1974, погрожувала бойкотувати турнір[4].

Попри відмову радянських футболістів матч було вирішено провести. За присутності 15 тисяч глядачів команда господарів вийшла на поле, розвела м'яч із центру поля, пройшли до порожніх воріт суперників, і їх капітан Франсіско Вальдес забив гол. Оскільки після пропущеного гола м'яч мала розігрувати команда суперників, яка на гру не прибула, арбітр гру зупинив, а згодом збірній СРСР було присуджено технічну поразку 0:2.

У фінальній частині світової першості чилійці потрапили до Групи 1, де їм протистояли господарі турніру, збірна ФРН, а також два абсолютні новачки чемпіонатів світу — збірні НДР та Австралії. Мінімально програвши свою першу гру західнонімецьким футболістам і зігравши унічию проти їх східних сусідів, команад Чилі залишала шанси на вихід до другого групового етапу, проте не скористалася ними, не зумівши забити бодай один гол у ворота австралійців (нічия 0:0).

Після непотрапляння до фінальної частини ЧС-1974 у радянської футбольної збірної почався період спаду — вона не змогла пробитися до фінальних частин ЧС-1978 та чемпіонатів Європи 1976 і 1980 років.