Черемшинський Остап Степанович

Оста́п (Євста́хій) Степа́нович Черемши́нський (19 травня 1936, с. Слобідка Долішня, нині приєднано до с. Дубенка Монастириського району Тернопільської області 25 листопада 2015[1], м. Івано-Франківськ) український краєзнавець, етнограф, літературознавець, громадський діяч. Брат Романи Черемшинської.

Остап Степанович Черемшинський
Народився 19 травня 1936(1936-05-19)
с. Слобідка Долішня, нині приєднано до с. Дубенка Монастириський район, Тернопільська область
Помер 21 листопада 2015(2015-11-21) (79 років)
м. Івано-Франківськ
Громадянство  Україна
Національність українець
Місце проживання с. Велеснів
Діяльність краєзнавець, етнограф, літературознавець, громадський діяч
Alma mater Київський національний університет культури і мистецтв
Знання мов українська
Родичі Черемшинська Романа Степанівна (сестра)
Брати, сестри Черемшинська Романа Степанівна
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений працівник культури України

Відзнаки

Життєпис

Народився 19 травня 1936 року в с. Слобідка Долішня Бучацького повіту (нині приєднане до села Дубенка Монастириського району Тернопільської області) в родині мельника. Батько Степан Черемшинський (1907—1995) походив з хутора Бикова біля містечка Бариша Бучацького повіту, у 1928 прибув до Слобідки Долішньої працювати у млині, оскільки мав відповідну кваліфікацію. Того ж року одружився з Павлиною Савків (1911—1968) зі села Чехів, з якою мали дітей Івана (1929), Остапа, Адама (1941) і Роману.

У липні 1941 родина переселилася до с. Велеснева, куди Степана запросили на роботу до місцевого млина, дотеперішніми власниками якого були євреї.

У Велесневі Остап пішов до 4-класної української школи (до війни була утраквістичною). По закінченні 9-класної освіти в Монастириськах і Бариші працював завідувачем клубу у Велесневі (ІХ.1954—ІІІ.1957), завідувачем бібліотеки в сусідньому селі Заліссі, підпорядкованій велеснівському клубові (ІІІ.1957—ХІІ.1962). Одночасно навчався в технікумі підготовки культурно-освітніх працівників у у Теребовлі й Тульчинському училищі культури на бібліотечному відділенні.

У червні 1961 року Остапові потрапила до рук стаття в газеті Вільне життя про етнографа Володимира Гнатюка, який народився у Велесневі. Він почав збирати матеріали про особу вченого, вів листування з науковими і музейними працівниками по всій УРСР.

Працюючи бібліотекарем у Велесневі (у 1963 р. коротко) та Усті Зеленому Монастириського району (з березня 1964), старшим піонервожатим в 7-річній школі у Велесневі (1964—1968), одночасно у 1963—1965 рр. навчався в Кременецькому педагогічному інституті (згодом переведеному до Тернополя) на загальноосвітньому факультеті.

Завдяки пошуковій активності Остапа Черемшинського обласна влада в червні 1964 року, за участі Тернопільського краєзнавчого музею, прийняла рішення про відкриття меморіального музею Володимира Гнатюка у Велесневі. Приміщення збудували упродовж 1964—1967 років силами місцевого колгоспу. Остап Черемшинський — від 5.ІІІ.1968 науковий працівник Тернопільського краєзнавчого музею — здійснив художнє оформлення за участі Ігоря Ґерети і київських художників Ірини Левитської та Юрія Кисличенка. 1 вересня 1968 року Етнографічно-меморіальний музей Володимира Гнатюка відчинив свої двері, спочатку як громадський музей. 23 травня 1971 року з нагоди 100-річчя академіка Гнатюка на подвір'ї музею відкрито погруддя вченого роботи Луки Біганича, а музей здобув статус державного як відділ Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Остап Черемшинський на посаді директора музею став автором численних публікацій у місцевій та науковій пресі, налагодив контакти з культурними і науковими працівниками, зокрема з дочкою Володимира Гнатюка Лесею Гнатюк-Піснячевською, зятем його шваґра Григорієм Смольським, який подарував багато меморіальних речей, Тарасом Франком, Іриною Коцюбинською, дружиною Марка Черемшини Наталією Семанюк, дружиною Гната Хоткевича Платонідою Володимирівною, синами Василя Стефаника Семеном і Кирилом, також С. Людкевичем, М. Колессою, А. Кос-Анатольським, С. Ґебус-Баранецькою, С. Караффою-Корбут, І. Крислачем, Д. Крвавичем, Д. Павличком, М. Ільницьким. Продовжував навчання в Київському інституті культури на бібліотечному факультеті (закінчив у 1976 році).

Помер 25 листопада 2015 року в одній з лікарень Івано-Франківська[2].

Творча діяльність

Остап Черемшинський проводить екскурсію в музеї Володимира Гнатюка (19.04.2013)

Ініціатор заснування (1961—1968) та співавтор (з Ігорем Ґеретою) експозиції Обласного комунального етнографічно-меморіального музею В. Гнатюка у Велесневі, від 1969 — його директор. 1970 — організатор і учасник фольклорних експедицій, під час якої записав більше 700 народних пісень та близько 1000 коломийок, частина яких зберігається в ІМФЕ НАН України, понад 30 — опубліковані у збірнику «Пісні Тернопільщини».

Ініціатор відкриття меморіального кутка Володимира Гнатюка у Велеснівській сільській бібліотеці (1963) та школі (1964), спорудження пам'ятників на могилі Володимира Гнатюка на Личаківському цвинтарі у Львові та біля сільського музею у Велесневі (обидва — 1971), присвоєння імені Володимира Гнатюка Бучацькій середній школі № 1 (1971, нині гімназія), Велеснівській школі (1991), Тернопільському державному педагогічному інституту (нині ТНПУ, 1997), відкриття меморіальних таблиць у Тернополі (1989), Бучачі, Велесневі (обидві — 1991), Івано-Франківську, Львові, Ужгороді.

Остап Черемшинський у Тернополі (22.08.2010)

Остап Черемшинський — співзасновник художньо-меморіального музею Юліана Панькевича в Усті-Зеленому (1992), краєзнавчого музею і картинної галереї у Велесневі (1997), літературно-меморіального музею Олени Кисілевської у м. Монастириська (1999).

Співавтор нарису-путівника про музей Володимира Гнатюка у Велесневі (1971, 1982, 1991, 2006), автор більше 1000 публікацій про нього, краєзнавчих матеріалів.

Понад 50 років займався вишиванням, у його доробку — сорочки, краватки, рушники, подушки, жанрові картини та інше, розробляв візерунки вишивок. У 2007 році Державнрй архів Тернопільської області видав бібліографічний покажчик публікацій Черемшинського (1963—2006).

Примітки

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.