Чорногорсько-Приморська митрополія (Сербська православна Церква)

Чорного́рської-Примо́рська митропо́лія (сербохорв. Митрополија црногорско-приморска, Mitropolija crnogorsko-primorska) — єпархія Сербської православної церкви, розташована на території Чорногорії. Заснована в 1219 році Святим Савою як Зетська єпархія, вона продовжувала існувати безперервно дотепер, залишаючись однією з найстаріших єпархій Сербської православної церкви. Нинішній митрополичий єпископ — Йоанікій. Його офіційний титул — Архиєпископ Цетинський і Митрополит Чорногорсько-Приморський. Резиденція митрополії знаходиться в Цетинському монастирі.

Чорногорсько-Приморська митрополія
сербохорв. Митрополија црногорско-приморска
Mitropolija crnogorsko-primorska

Засновники Святий Сава
Дата заснування 1219 як Зетська єпархія
У складі Православної церкви Сербії
Самостійність проголошена до червня 1920 де-факто як автокефальна Цетиньська архиєпископія
Перший предстоятель Іларіон І Єпископ Зетський
Чинний предстоятель Йоанникій Архиєпископ Цетиньський і Митрополит Чорногорсько-Приморський
Центр Цетинє
Основна юрисдикція  Чорногорія
Літургічна мова сербохорватська (сербська, чорногоська) та церковнослов'янська
Музична традиція візантійська
Церковний календар юліанський
Вірних Прибл. 400 тис
Офіційний сайт mitropolija.me

Державно-правовий статус єпархії в Чорногорії залишається неврегульованим, із чим пов'язаний майново-правовий конфлікт із державою та самопроголошеною в 1993 році автокефальною Православною церквою Чорногорії. До червня 1920 року церква в Чорногорії (Цетинська архієпископія) була де-факто автокефальною, коли внаслідок об'єднання з Карловацьким патріархатом і Белградською митрополією в єдину Сербську православну церкву в Королівстві сербів, хорватів і словенців (згодом Королівство Югославія) вона була ліквідована.

Історія

Заснована в 1219 архієпископом Сербським Савою I і називалася тоді Зетською єпископією. Є припущення, що спочатку місцезнаходження єпископа знаходилося на території Подгориці в монастирі Златица, де ще в ранньохристиянські часи була єпископська кафедра Діоклеї. Першим єпископом зетської єпископії був Іларіон, учень святителя Сави.

Під час панування короля Уроша I Неманича, в середині ХIІІ століття, престол Зетської єпархії перенесений на півострів Превлака, біля Тівата, в монастир святого архістратига Михаїла.

У 1346 році на державно-церковному соборі в Скоп'є, який відбувся за підтримки сербського царя Душана Сильного Сербська архієпископія отримує статус Патріархату, при цьому Зетська єпископія отримала статус митрополії.

Після Битви на Косовому Полі у 1389 році стався занепад Сербії, який відбився і на стані Зетської митрополії, якій загрожували венеціанці, що окупували в період 1420—1423 роки Котор, Будву і Паштровичі. Прагнучи навернути православних чорногорців у католицизм, венеціанці 1452 року знищують монастир святого архангела Михаїла на Превлаці, який був одним із центрів духовного опору окупантам.

Після цього резиденція Зетської митрополії спочатку перебувала в монастирі святого Марка в Будві. А опісля Митрополія перебувала по черзі в монастирях: Пречиста Країнська, святого Миколая на острові Враніна на Скадарському озері, святого Миколая в Ободі, і нарешті, 1484 року місцем розташування її престолу стає побудований Іваном Црноєвичем монастир Різдва Пресвятої Богородиці, в новій столиці — Цетинє, який стає «гніздом свободи сербської».

Син Івана Црноєвича — Джураджа, за допомогою ієромонаха Макарія в 1493 році заснував першу друкарню на Балканах. До 1495 року було віддруковано: Октоїх первогласник, Октоїх п'ятигласник, Молитвослов, Псалтир і Четвероєвангеліє. Після падіння Зети і настання турецького ярма в 1499 році, Зетська митрополія стала іменуватися Цетинською митрополією, за місцем розташування її престолу.

Протягом XVI і XVII століть чорногорські митрополити спільно з племінними старійшинами керували народом Чорногорії. Завдяки їхнім зусиллям Чорногорія ніколи повністю не потрапляла під турецьке панування.

У 1750 році Василь Петрович від Пецького патріарха Атанасія II отримав свячення і титул «екзарха Сербського престолу» (помер у Санкт-Петербурзі в 1766 році і похований в Александро-Невській лаврі).

У 1766 р. Пецький патріархат був скасований, Сербська церква на території Османської імперії підпорядкована Константинопольській церкві, а церква в Чорногорії Петрович-Негошів стала фактично автокефальною (поряд із Карловацькою митрополією на території Габсбурзької монархії). Чорногорські митрополити брали хіротонії від ієрархів Церкви Московії.[1] Автокефальний статус Чорногорської церкви був закріплений у конституції Князівства (Королівства) Чорногорія (стаття 40-а), що діяла в 1905—1918 роках.

Незабаром після утворення Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (1918), рішення собору всіх сербських православних єпископів Королівства СХС 13 (26) травня 1919 року і відповідного рішення синоду Вселенського патріархату (19 березня 1920), указом регента Олександра Карагеоргійовича 17 червня 1920 проголошувалося включення, серед інших, чорногорської митрополії (серб. Arhiepiskopija Cetinjska i Mitropolija Crne Gore, Brda i Primorja вкупі з двома іншими єпархіями на території Чорногорії, в Сербський (Пецький) патріархат[2] .

Сучасність

У травні 2001 року зі складу Чорногорської-Приморської єпархії була виділена Будимлянсько-Никшицька єпархія. У 2020 році президент Чорногорії Джуканович звинувачував Сербську православну церкву у підтримці ідеї Великої Сербії[3], тобто сепаратизмі. Сербський сепаратизм у Чорногорії підтримала Російська церква[4], а також очільник РПЦвУ Онуфрій та патріарх РПЦ Кирило, а Президент Сербії Вучич забажав захищати сербів у Чорногорії[5].

30 жовтня 2020 від covid-19 помер очільник митрополії Амфілохій (Радович).

5 вересня 2021 року вперше за 30 років в Цетинє відбулась інтронізація Чорногорсьсько-Приморського митрополита Йоаникія ІІ[6]. Аналітики вважають, що ця інтронізація мала засвідчити, що СПЦ в Чорногорії є провідною суспільно-політичною силою, справжньою владою, остаточно підтвердивши перемогу владної коаліції, справжнім лідером якої була Сербська церква[6]. Патріарх СПЦ Порфирій говорив, що були люди, які хотіли зупинити інтронізацію снайперськими гвинтівками[7]. Під час інтронізації митрополита Чорногорсько-Приморського сталися сутички[8]. Президент Чорногорії назвав інтронізацію насильницькою[9]. На інтронізацію у Чорногорію сербського митрополита доправили гелікоптером у супроводі військових[10] через те, що чорногорці спорудили барикади на дорогах[11]. Раніше новообраний митрополит Сербської церкви Йоаникій погрожував чорногорцям прокляттям «Святого Петра»[12].

Єпископи

Єпископи Зетські

  • Іларіон (1220—1242)
  • Герман другий по черзі
  • Неофіт (1261—1270)
  • Євстафій (1279—1286)
  • Герман II (1286—1292)
  • Михайло I (упом. 1293)
  • Андрія (до 1300)
  • Іоанн (до 1304)
  • Михайло II (1305—1309)

Митрополити Зетські

  • Давид I (1391—1396)
  • Арсеній (1396—1417)
  • Давид II (1417—1435)
  • Євтимій (1434—1446)
  • Йосип (близько +1453)
  • Феодосій (після 1453)
  • Віссаріон (1484—1494)
  • Пахомій (після 1491)
  • Вавило (1494—1520)
  • Герман (1520)

Митрополити Цетинські

Митрополити Чорногорсько-Приморські

  • Никанор (Іванович) (грудень 1858—1860)
  • Іларіон (Роганович) (23 травня 1863 — 15 грудень 1882)
  • Віссаріон (Любиша) (20 листопада 1882 — 14 квітень 1884)
  • Митрофан (Бан) (18 квітня 1885 — 30 вересня 1920)
  • Гавриїл (Дожич) (17 листопада 1920 — 8 лютого 1938)
  • Іоанникій (Липовац) (11 грудня 1940 — 18 червень 1945)
  • Йосип (Цвійович) (квітень 1945 — листопад 1946) в / в, митр. Скопский
  • Володимир (Раїч) (листопад 1946 — травень 1947) в / в, єп.
  • Арсеній (Брадваревич) (20 травня 1947 — 20 травня 1961) в 1954 році заарештований і більше не допущений владою в єпархію
  • Данило (Дайкович) (24 червня 1961 — 30 грудень 1990)
  • Амфілохій (Радович) (30 грудня 1990 — 30 жовтень 2020)
  • Іоанникій (Мичович) (з 30 жовтня 2020) в / в, єп.

Намісництва
  • Цетинське
  • Подгорицько-Даниловградське
  • Подгорицько-Колашинске
  • Боко-Которське
  • Герцегське
  • Будванське
  • Барське

Див. також
  • Православ'я в Чорногорії

Примітки
  1. Анатолий Лещинский. Черногорский раскол. «Независимая газета», 16.09.2009.
  2. Ukaz regenta Aleksandra Karađorđevića o ukidanju Crnogorske crkve
  3. Президент Чорногорії звинуватив Сербську православну церкву у підтримці ідеї Великої Сербії.. Духовний Фронт України (укр.). 13 січня 2020. Процитовано 7 вересня 2021.
  4. РПЦ підтримала сербський сепаратизм в Чорногорії. Духовний Фронт України (укр.). 31 грудня 2019. Процитовано 7 вересня 2021.
  5. По методичці ФСБ. Президент Сербії Вучич забажав захищати сербів в Чорногорії. Духовний Фронт України (укр.). 14 січня 2020. Процитовано 7 вересня 2021.
  6. Як церква просуває у Чорногорії інтереси Сербії та РФ. www.eurointegration.com.ua (укр.). Процитовано 7 вересня 2021.
  7. Патријарх Порфирије на подгоричком аеродрому: Молим се Господу за ову земљу, за овај народ и за све људе, и молим њих да се моле за мене, јер су они ближи Богу. Православна Митрополија црногорско-приморска (Званични сајт) (sr-RS). 5 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  8. У Чорногорії сталися сутички під час інтронізації митрополита Сербської православної Церкви. Духовний Фронт України (укр.). 5 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  9. Президент Чорногорії: Насильницька інтронізація митрополита на Цетиньє - Піррова перемога і ганьба. Духовний Фронт України (укр.). 5 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  10. На інтронізацію у Чорногорію сербського митрополита доставили гелікоптером у супроводі військових. Духовний Фронт України (укр.). 5 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  11. Барикади на дорогах: У Чорногорії спалахнули протести перед інтронізацією нового митрополита Сербської Церкви. Духовний Фронт України (укр.). 4 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.
  12. Митрополит Сербської Церкви погрожує чорногорцям прокляттям «Святого Петра». Духовний Фронт України (укр.). 2 вересня 2021. Процитовано 7 вересня 2021.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.