Чорноморець Юрій Павлович

1997 — закінчив філософський факультет Національного університету ім. Шевченка із дипломною роботою на тему «Метафізика грецької патристики».

2002 — захистив кандидатську дисертацію (із спеціальності 09.00.05 — історія філософії) на тему «Антропологія східної патристики».

З 2005 року — доцент кафедри філософії та політології, Національний університет державної податкової служби України.

2011 — захистив докторську дисертацію (із спеціальності 09.00.11 — релігієзнавство) на тему: «Еволюція візантійського неоплатонізму».

З 2012 року — професор кафедри культурології Педагогічного університету ім. Драгоманова.

З вересня 2018 року — професор кафедри богослов'я та релігієзнавства Педагогічного університету ім. Драгоманова.

Голова спеціалізованої вченої ради Д 26.053.21 у НПУ із захисту кандидатських і докторських дисертацій із спеціальностей 09.00.14 — богослов'я та 09.00.11 — релігієзнавство.

Член комісії Міністерства освіти і науки України Комісії з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання, отримані у вищих духовних закладах.

З 2012 року — член редколегії філософського журналу «Sentetiae», редактор спеціальних випусків журналу «Філософська думка» (спільно із журналом «Sentetiae») на теми: «Антична і середньовічна філософія» (2010), «Теологія і філософія релігії» (2011), «Християнська теологія і сучасна філософія» (2012), «Перспективи філософії та теології» (2013). Член редколегії філософського журналу «Схід».

У філософії розвиває ідеї феноменології, кантіанства, онтології Ніколая Гартмана, комунікативної прагматики Карла Апеля.

У православній теології працює в двох парадигмах. У межах неопатристики розвиває ідеї теологів о. Георгія Флоровського та о. Думитру Станілоае. У межах православної радикальної ортодоксії («постнеопатристики», «літургійного евангелізму») розвиває ідеї Девіда Бентлі Харта, о. Джона Манусакіса та митрополита Антонія Сурожського.

У 2001—2002 роках Чорноморець друкувався в журналі «Синопсис» — виданні грецької Катерининської громади УПЦ-МП м. Києва, яку очолював священик Петро Зуєв.

З 2004 критикує російський церковний шовінізм. Його публіцистичні виступи часто набували дуже гострої форми із прямою критикою Патріарха Московського, вищих церковних чинів РПЦ, етнофілетичної ідеології «Російського світу» тощо. На думку деяких православних публіцистів, Чорноморець до 2014 року був одним з головних ідеологів автокефалістського крила УПЦ^{[джерело?]}. З 2010 р. висловлює загальне розчарування у всій церковній політиці, відмовляється від критики Патріарха Московського та всіх інших церков. Вважає, що для церкви головне — бути християнською, а національні форми і навіть помісність в умовах постмодерну будуть розмиті і самі по собі не можуть мати цінності для православних вірних^{[джерело?]}.

Постійно виступає за активне співробітництво українських церков в області теології, поєднує екуменізм із активною апологетикою православної теології. Є одним із ідеологів підтримки українськими церквами створення християнського громадянського суспільства, заснованого на реалізації принципів Декларації трьох церков Київської традиції від 1 грудня 2011 року. Критикує церкви за відсутність підтримки розвитку теології та християнського громадянського суспільства.

Активно виступає на заходах різних церков України, а тому вплив своїх ідей зумів поширити навіть на протестантське та греко-католицьке середовище.

В 2012 р. несподівано виступив із різкою критикою традиційного томізму під час публічного диспуту із Андрієм Баумейстером, тим самим знівелювавши підозри у власній прихильності до католицизму. В 2009—2010 рр. активно критикував католицьке вчення про примат папи Римського. В 2012—2013 роках запропонував концепцію третьої хвилі феноменології релігії у релігієзнавстві, пропонуючи в аналізі релігій як життєсвітів застосовувати феноменологію пізнього Гусерля і Маріона, герменевтику «Божих імен» (трансценденталій) Ареопагіта і Максима Сповідника, Девіда Харта і Дж. Манусакіса, комунікативної прагматики Карла Апеля.

Згідно із Чорноморцем, лише єдність феноменології, герменевтики та комунікативної прагматики може забезпечити надійний фундамент для філософії, теології та релігієзнавства у часи постметафізичного мислення, дозволяє уникнути релятивізму та агностицизму.

Активно відстоює повернення теології в Університет, доводячи можливість відкриття теологічних факультетів із трьома відділеннями: православної теології, католицької теології, протестантської теології. Але при цьому виступає за збереження саме традиційної церковної теології, характерної для трьох конфесій, активно критикує спроби підміни конфесійних теологій єдиною «світською теологією». Виступає за повернення до повноцінного викладання всім студентам України предмету «релігієзнавство», за викладання всім студентам предметів «Основи християнської культури» та «Основи соціального вчення християнства». Активно бореться за розширення викладання у школах України «Основ християнської етики». Відстоює автономію традиційної церковної освіти (семінарії, академії), але виступає за підвищення якості викладання та за визнання державою церковної освіти та її результатів (дипломів, дисертацій). Виступає за розвиток філософської теології як окремої дисципліни в дусі православного філософа і богослова Р. Суінберга.

З 2005 року — постійний автор статей на сайті «Релігійно-інформаційна служба України».

У 2009-2010 роках Чорноморець був відповідальним секретарем сайту «Релігія в Україні»[2] (головний редактор — Алла Дмитрук). З 14 вересня 2010 по 14 вересня 2011 — шеф-редактор сайту «Богословський портал».

У 2011 році визнаний отримав премію ім. Кароля Войтили як найкращий релігійний журналіст України.

Під час подій Помаранчевої революції Чорноморець разом з чотирма кліриками УПЦ (священики Петро Зуєв, Богдан Огульчанський та Андрій Дудченко, диякон Андрій Глущенко) підписав прокламацію — «рос. Обращение к клирикам и мирянам Украинской Православной Церкви», від 26 листопада 2004: «рос. Призываем вас поддержать народ, осудив нарушителей Заповедей Господних, крадущих миллионы голосов избирателей, лжесвидетельствующих в средствах массовой информации и уже готовых нарушить заповедь «не убий!». Защита народом своих попранных прав и свобод может и должна быть поддержана Православной Церковью».

Дане звернення поширювалося серед парафіян у тимчасовому наметовому храмі УПЦ МП, який за підтримки о. Петра Зуєва та о. Андрія Дудченка діяв біля будівлі Київської міської ради на Хрещатику, в період масових акцій протесту прихильників Ющенка у листопаді-грудні 2004 року.

У 2010 р. активну підтримку Чорноморцю надав Предстоятель УПЦ МП митрополит Володимир Сабодан. З благословення митрополита Володимира весною 2010 р. було розпочато діяльність актуального богословського клубу «Софія», що при храмі «Всіх Святих», на території майбутнього кафедрального собору м. Києва.

30 вересня 2010 р. Предстоятель УПЦ митрополит Володимир, відкриваючи засідання організованих Чорноморцем, як одним з кураторів, «Успенських читань» на території «Софії Київської», виступив із програмною промовою «Завдання православного богослов'я в Україні на сучасному етапі». Наступного дня Юрій Чорноморець у галереї «Соборна», що при храмі «Всіх Святих», на території майбутнього кафедрального собору м. Києва розпочав цикл публічних лекцій про сучасне православне богослов'я.

Також Чорноморець критично ставиться до УАПЦ та УПЦ КП.[3].

В 2012—2013 роках Чорноморець почав схвально відгукуватися про нове покоління єпископату УПЦ КП і його досягнення. Щодо УАПЦ, то він передбачає її швидку деструкцію.

Автор низки історико-теологічних досліджень, серед яких найпомітнішою на сьогодні є фундаментальна монографія «Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія» (надрукована у рамках програми «Діалог традицій» видавництва «Дух і Літера» спільно з Асоціацією «Духовне відродження» та Донецьким християнським університетом) (К.,2010), де, зокрема, ареопагітичний корпус вперше у світовій патрології обґрунтовано приписується візантійському філософу Йоану Філіпону. Головною постаттю у монографії, однак, виступає св. Максим Сповідник, теологія і філософія якого вважаються нормативними. Поняття візантійський неоплатонізм характеризує мову теології святих отців та візантійських авторів — тобто вживається у обмеженому значенні, аналогічно до терміну «християнський аристотелізм» у відношенні до Томи Аквіната. Чорноморець визнає відносність такого роду термінів, особливо — у теології, яка має справу із статичним змістом, який знаходить різне мовне значення (у статті «Необхідність пізнання традиції» в 15 номері «Трудів КДА»). Аналіз проблемних положень теології св. Григорія Палами не завадив Чорноморцю захищати паламізм у його витлумаченні Миколаєм Кавасилою у пізніших статтях та диспутах.

В цілому, як у межах неопатристики, так і «радикальної ортодоксії» притримується строго православного вчення, критикує православний екзистенціалізм (особливо вчення про пріоритет іпостасі над сутністю) та російську релігійну філософію (особливо — софіологію).

• II семінар «Актуальні проблеми сучасного богослов'я». Різноманітність впливу мислителів грецької патристики на сучасну теологію