Шаповал Микола Юхимович

Мико́ла Юхи́мович Шапова́л (літературні псевдоніми: Микола Сріблянський, М., М. С., М. Ш., Бутенко Михайло, Понурий; 1886, Сріблянка — 1948, Сошо, Франція) — український військовий, громадський і політичний діяч, генерал-хорунжий. Брат Микити Шаповала і Артема Шаповала, чоловік Антоніни Шаповал.

Шаповал Микола Юхимович
Микола Шаповал
Народження 5 грудня 1886(1886-12-05)
Сріблянка
Смерть 1948
Сошо  Франція
Країна  УНР
Приналежність  Армія УНР
Освіта КНУ імені Тараса Шевченка
Партія Українська партія соціалістів-революціонерів
Звання  Поручик

 Генерал-хорунжий (5.10.1920)
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-більшовицька війна
Друга світова війна

Життєпис

Народився у селі Серебрянка (Сріблянка) Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Бахмутський район Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів.

Закінчив філологічний факультет Київського університету. Призов до царської армії освіченим хлопцем проходив через юнкерське училище. В 1910 році після закінчення Чугуївського юнкерського піхотного училища у званні підпоручик призначений до 28-го піхотного Полоцького полку.

Під час Першої світової війни був поранений у Східній Пруссії і потрапив у німецький полон. У таборі Раштат заснував культурно-освітнє товариство «Запорізька Січ», а в м. Біла на Підляшші організував Укр. Громаду. Співр. Союзу Визволення України у Відні.

Наприкінці 1917-го року командир 18-ого Стародубського полку української армії, який брав участь у боях з військами М. Муравйова, захищаючи Київ від наступу військ більшовиків. Один з організаторів 1-ї Дивізії Синьожупанників (командир І Запорізького полку ім. Т. Шевченка). 1919 командир 7-ї піхотної кадрової дивізії і Подільської групи Армії УНР, згодом 16-го загону (базису 3-ї Залізної дивізії) від керівництва яким був усунутий за невміле керування що призвело до значних втрат[1]. Надалі начальник Юнацької Школи у Кам'янці.

У таборах інтернованих у Польщі начальник Спільної Юнацької Школи у таборах інтернування. Згодом у Чехо-Словаччині і (з 1924) у Франції. Належав до УПСР і був головою осередку УПСР у Франції. 1929–1948 голова Української Громади у Франції («Громада Шаповала»). З початку Другої світової війни зайняв послідовно антинацистську позицію, переконуючи, що неможливо збудувати незалежну Україну за допомогою німецьких багнетів, бо історичні інтереси німців були спрямовані на захоплення слов'янських земель[2]. Шаповал залучив близько 700 українських добровольців — членів своєї організації — до лав французьких збройних сил[3].

Під час німецької окупації Франції зазнала гонінь і українська діаспора. Німці планово мордували українців, щоби вони згодилися йти воювати проти радянських порядків в Україні. Микола Шаповал відмовився очолити військовий підрозділ. За цей сміливий вчинок був кинутий до концтабору, з якого був звільнений після залишення німцями Франції в 1944 році.

Шаповал автор книг «Проблеми демократії у Масарика»; перекладав з французької мови Ромен Роллана «Гра кохання і смерти»; редактор видань «Вісник Української Громади у Франції» та «Українська Воля» в Парижі. Похований у Сошо (Франція).

Примітки
  1. Удовиченко О. Третя Залізна Дивізія. Матеріали до історії Війська Укр. Нар. Республіки. Рік 1919. (Розділ I) — Нью-Йорк, 1971
  2. Н. П. Вакар. «Последние новости», Париж, 29 січня 1939 р.(?), цитується за онлайн-публікацією І. Петрова.
  3. Небелюк М. Під чужими прапорами / Мирослав Небелюк. — Париж-Ліон : Перша Українська друкарня у Франції, 1951. — С. 68.

Джерела та література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.