Шишкар білокрилий

Ареал: Північна Америка від центральної Аляски і тихоокеанського узбережжя на схід до атлантичного узбережжя. На північ на Алясці до 67-ї паралелі, до гирла Маккензі, північного узбережжя Великого Ведмежого озера, долини Телону, верхів'я Дубонту, звідки північна межа ареалу простягається до південного узбережжя Гудзонової затоки. На Лабрадорі на північніч у західній частині до 56-ї паралелі, у східній — до 59-ї паралелі. На південь до північного Орегону, долини північного Саскачевану, північної Міннесоти, північного Мічигану, північного Нью-Йорку, північного Вермонту, Нью-Гемпширу і Мену. Острови: Ньюфаундленд, Антикості, Кейп-Бретон, Принца Едварда, Гаїті.

Євразія від Швеції на сході до басейну Яни, західного узбережжя Охотського моря, узбережжя Татарської протоки. На північ до північної Швеції, північної Фінляндії, до середньої частини Кольського півострова, в області уральського хребта до 65-ї паралелі, на Ямалі, в долині Тазу і в долині Єнісею до 67-ї паралелі, далі на схід, ймовірно, до 68-ї паралелі. На південь до європейської частини колишнього СРСР і в Західному Сибіру до 57-ї паралелі, до Східного Саяну, південної межі Вітімського плокогір'я, Яблоневого хребта, південного схилу Станового хребта, в басейні нижнього Амуру і в Примор'ї на південь до 46-ї паралелі. Шантарські острови.[3]

Шишкар білокрилий є осілим птахом, проте у роки з неврожаєм насіння може здійснювати нальоти (інвазії) в регіони за межами гніздового ареалу.

В Україні рідкісний залітний взимку на території Полісся.[2]

Населяє густі хвойні ліси та штучні насадження, які складаються головним чином з модрини або модрини та сосни. У Сибіру віддає перевагу насадженням сосни сибірської, а також ялиці і сосни та дуже рідко оселяється листяних лісах за відсутності хвойних. У східній частині Росії зустрічається головним чином в лісах модрини і ялини, на північному заході Росії та у Скандинавії — головним чином у ялинових лісах.[4]

Виділяють 2 підвиди:

• Loxia leucoptera bifasciata (C. L. Brehm, 1827)
• Loxia leucoptera leucoptera J. F. Gmelin, 1789

У межах Європи станом на 2015 рік гніздиться 1,50 — 4,26 млн пар, що становить понад 10 % світової популяції, яка оцінюється приблизно в 30,0—85,1 млн дорослих особин. Чисельність у Північній Америці протягом останніх 40 років достовірно скорочується, в Європі — коливається.[4]

Яйце в оологічній колекції

Моногам. Гніздовий період триває у роки з гарним врожаєм насіння хвойних — з лютого до середини травня, у роки з поганим врожаєм — розтягується до червня — серпня. Гніздо будує зазвичай на ялинах, інколи також на модрині або березі в розвилці гілок на висоті 2—10 м. Інколи розташовує гніздо далеко відстовбура на бічній гілці. Зовнішня частина гнізда нещільна, зазвичай з ялинових гілочок, внутрішня складається з травинок, моху, лишайників і вистилається шерстю, пір'ям, волоссям і рослинним пухом. Зазвичай відкладає 3—5 яєць. Насиджування починається з відкладання першого яйця, і протягом 15—16 днів кладку насиджує самка, якій самець приносить корм. Перший тиждень після вилуплення самка перебуває з пташенятами, а надалі залишає їх, відлітаючи в пошуках їжі. Пташенята покидають гнізда на 19—23 день. Ще протягом приблизно 50 днів після цього їх підгодовують батьки, оскільки протягом цього часу триває перехрест наддзьобка і піддзьобка і пташенята стають здатними самостійно витягувати насіння з шишок.

Живиться переважно насінням хвойних дерев (модрина, ялина). У невеликій кількості влітку вживає також бруньки, ягоди, а також безхребетних (попелиці, павуки, гусениці, п'ядуни, личинки пильщика).

Вид включено до Додатку ІІ Бернської конвенції.